Пунктуаційна норма

Здороровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.

Коли тебе в саду стрічаю, сад квітне і цілий світ пісні вплітає в твою розмову.

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

Орбіту літа дописав листок і ліг на стежку, що прямує в осінь.

Коли до тебе прилечу засяє все навкруг, як після теплого дощу в росі важкій зелений луг.

Завжди приємно було згадувати все, що зробив доброго, бо тільки воно вводить нас у коло інших людей, робить їх братами, а не просто сусідами.

Дикі гуси зчиняють таке верескливе ґелґотання, що, почувши його, надовго не можеш витіснити із серця смутку.

Перемелеться лихо добро буде.

Раніше встанеш більше діла зробиш.

Вовка боятися в ліс не ходити.

Сказано велика птиця горобець.

Переконатися пора зробивши зло не жди добра.

У товаристві лад усяк тому радіє.

Одним заспокою себе у мене все ще попереду.

Добре сказано Сенекою жорстокість народжується з посередності й слабкості.

І вечір гріє сині руки над жовтими вогнищем кульбаб.

Подвірʼя аж сяяло чистотою і острівці квітів цвіли по ньому там і там.

А він теж усіх обнімав, цілував, і, не втримавшись, на радощах таки заплакав.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

Тонкі брови, русяві дрібні кучері, румʼяні губи — усе це дихало молодою парубоцькою красою.

У дівчині пробуджується мати — творець нового життя.

Гляньмо на трепетну землю — і тоді відкриється нам на зелено-голубому обличчі планети край, схожий на серце.

Як простір немислимий без руху, так поезія неможлива без думки.

«Васильку, а йди сюди» – гукнув з подвірʼя батько.

«Чого ти журишся?» – вона спитала тихо.

«Гголубчику, рятуй!»– тут простогнала щука.

«Ніщо так не красить людину, як натхнення»,– подумала Ярославна.

Все, як ти кажеш, так буде навіки.

Це вона говорила, ніби виправдовувалася.

Він так ніколи не чекав вечірньої години, як того душного дня.

Але часом одна здібна, щира, незалежна людина може зробити більше, ніж можуть зробити сотні залежних бюрократів.

А вітер грає, мов орган.