Синтаксис та пунктуація

Страждання наше чисте і терпляче

Життя — це божевільне ралі

Поезія — це завжди неповторність

Бджола жалить жалом, а людина - словом.

В розлуці з вами солов’ї Вкраїни так ниє серце!

Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать

Даруйте на слові але ви більш як помиляєтеся.

Беручись за велику справу не оглядайся на дрібні помилки

Сумно звичайно що всі дістають свої мобільники замість того щоб насолоджуватися концертом.

Іноді те чого як нам здається ми зовсім не хочемо виявляється саме тим що нам найбільше потрібно.

Вишні розціловані сонцем стояли ніби викупані у молоці.

Коли притомить нас дорога нап’ємось грому молодого як п’ють з беріз холодний сік

Я вірю в слова, що промовляють з добром і любов’ю.

Увімкнув світильник, що стоїть на тумбочці.

Я зайшов до кабінету директора, що в кінці коридору.

Пролунав дзвінок, що сповістив про початок навчального року.

Ой Морозе Морозенку ти славний козаче! За тобою Морозенку вся Вкраїна плаче.

Софія як любовно називають собор кияни найдавніша пам’ятка Києва.

Твір мистецтва це куточок Усесвіту побачений крізь призму певного темпераменту.

Українська пісня це бездонна душа українського народу це його слава. 

Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь рясно вкриті краплистою росою.

Бетховене прости мене за те що я не мав часу прийти до тебе що знаю я симфонії полів але твоєї жодної не знаю.

Особливо вразила і запам’яталася всім художня композиція Сашка Довженка «Святки» поетична розповідь про народні новорічні торжества.

Ухиляючись від боротьби за існування людина ставить на собі хрест.

Синочку мій ти ж мами не гніви і не збавляй їй літа молодії.

На думку В. Стуса переставши бути собою поет втрачає й себе самого.

Люблю твій степ і подих твого степу.

Фантазіє богине легкокрила ти світ злотистих мрій для нас одкрила.

Уявіть море чайки берег лазуровий.

Навіть клаптика не залишили нелюди.

Мовби сонце засяяло яскравіше.

А подумайте пане може ви в молодості когось образили? 

Ольга Дмитрівна міцно притискує дітей до серця і нестримно плаче від радості.

Улітку в спраглому небі гойдається вітер одвічних лип. 

Зроблю собі човна із мрій і весла із пісень.

Уже перестала кувати зозуля в кленах.

Що посієш те й пожнеш

Що б ти хотів сказати мені на прощання?

Життя прожити не поле перейти.

Рідна земля святиня дорога.

Вовків боятись до лісу не ходити.

Запалена матір'ю свічка ледь жевріла.

Земля увібрала пахощі квітів і дерева мов зачаровані стояли біля річки.

Блукаючи поміж дерев задивився я на зорі.

В гущавині поміж старі папороті зеленіли наче заячі вушка два зелені листочки .

Люблю я слово чисте і прозоре

Фальшиві друзі мов перелітні птахи покидають нас у лиху годину.

Вона була як голос України що піднімав усіх на боротьбу.