Учитель на класичному уроці

Учитель на класичному уроці

Ключові слова: урок, класичний урок, найбільш визнана класифікація уроку, вимоги до класичного уроку, елементи уроку, форми роботи на уроці, позаурочна робота з предмета, планування уроку, мета й завдання уроку, методи уроку, пізнавальний інтерес учнів, проблемність уроку, етапи уроку, педагогіка співробітництва, емоційно-інтелектуальний фон на уроці, вимоги до учнів на уроці, міжпредметні зв'язки, наочність на міжпредметній основі.

Теоретико-методичні основи уроку

Урок як основна форма організації навчально-виховного процесу пройшов тривалу еволюцію – від індивідуальної форми передачі знань і досвіду в первісному суспільстві до "книжних" шкіл Київської Русі та братських шкіл Львова, Луцька, Острога з індивідуально-груповим характером освіти, до класичної схеми уроку на основі групової роботи з учнями, обґрунтованої Яном Амосом Коменським, яка концептуально залишається в основі й сьогодні, хоч інноваційно й видозмінена.

Отже, традиційною формою навчання протягом тривалого часу залишається класно-урочна форма. Вона має такі особливості (див. табл. 6.1) [19, с. 83-84].

Таблиця 6.1

Особливості класно-урочної форми навчання

Урок діалектично взаємопов'язаний з іншими (їх понад ЗО) колективними (лекції, семінари, факультативи, практикуми, екскурсії) та індивідуальними (самостійна робота, курсові проекти, заліки й ін.) формами навчання.

Існує кілька класифікацій уроку залежно від узятих за основу ознак: а) за способами проведення; б) від дидактичної мети організації занять та ін. Найбільш поширена класифікація, яка виділяє такі типи уроків [21, с. 47]:

• • урок засвоєння нових знань;
• • урок засвоєння навичок і вмінь;
• • урок використання знань, умінь і навичок;
• • урок узагальнення й систематизації знань;
• • урок контролю та корекції знань, умінь і навичок;
• • комбінований урок (засвоєння нових знань);
• • комбінований урок (засвоєння навичок та вмінь).

Які основні вимоги до уроку? У базових документах про освіту сьогодні сформульовано такі принципові положення про урок:

• а) забезпечення навчально-виховного процесу на міжпредметній (міжкурсовій) основі;
• б) орієнтація на методологію індивідуально-диференційованого (особистісно зорієнтованого) характеру взаємодії між суб'єктами педагогічного процесу (у системі "вчитель-учень");
• в) гуманістично-демократична атмосфера спілкування вчителя з учнями в ході занять, педагогіка співробітництва;
• г) акцент від часто механічного одержання школярами знань до формування в них умінь і навичок самоосвіти й саморозвитку, прагнення до критичного мислення та самостійного опрацювання інформації.

На цій основі можна виокремити такі вимоги й компоненти, які стосуються класичного уроку.

• 1. Загальнопедагогічні:
  • • урахування індивідуально-вікових особливостей учнів;
  • • належна мовленнєва підготовка вчителя;
  • • пізнавальна самостійність школярів;
  • • громадянсько-патріотична спрямованість;
  • • дотримання елементів наукової організації праці (НОН).
• 2. Психологічні:
  • • належна емоційна атмосфера на уроці;
  • • доброзичливість, рівний тон у взаєминах;
  • • дотримання педагогічного такту;
  • • атмосфера співпраці.
• 3. До структури:
  • • вивірене визначення навчальних, виховних і розвивальних завдань, його мети, місця та ролі в системі уроків із цієї теми чи розділу програми;
  • • відповідність меті, рівню розвитку учнів і змістові навчального матеріалу визначених методів, прийомів, засобів;
  • • закінчений характер кожної частини уроку (чітко визначена мета, методи й засоби її розвивання);
  • • взаємозв'язок усіх частин уроку між собою;
  • • тісний зв'язок із попереднім і наступним уроками;
  • • систематичний різноманітний контроль знань та вмінь учнів;
  • • продумане системне вивчення й закріплення матеріалу;
  • • оптимальність домашнього завдання (мінімальне за обсягом, усім зрозуміле, ураховує індивідуальні можливості школярів).
• 4. Вимоги до підготовки й організації уроку:
  • • визначення мети, завдань, загальної структури;
  • • виділення основних понять, уведення їх у зміст уроку;
  • • визначення й підготовка дидактичних, демонстраційних матеріалів, технічних засобів навчання;
  • • передбачення частини знань, які учні одержать самостійно;
  • • раціональне витрачання часу на уроці.
• 5. Вимоги до змісту та процесу навчання:
  • • матеріал уроку повинен мати виховний і розвивальний характер;
  • • формування в учнів позитивних мотивів до навчання;
  • • матеріал уроку має бути обґрунтованим, доказовим, лабораторно- практичні роботи повинні включати елементи творчого пошуку;
  • • у процесі навчання в школярів повинні виховуватися терпіння, наполегливість, уміння до взаємодопомоги;
  • • раціональне поєднання різних методів навчання;
  • • формування в учнів прагнень і вмінь самостійно здобувати знання застосовувати їх на практиці;
  • • індивідуалізація, диференціація навчальних завдань, інтенсифікація навчального процесу.
• 6. Вимоги до техніки проведення уроку:
  • • темп і ритм уроку оптимальні, дії вчителя й учнів завершені;
  • • повний контакт педагога зі школярами незалежно від роботи учнів на уроці й видів їхньої діяльності;
  • • емоційність уроку;
  • • оперативний зворотний зв'язок за потреби внесення коректив у педагогічний процес;
  • • дотримання єдиного мовного режиму.
• 7. Дотримання правил техніки безпеки на занятті, необхідної санітарії й гігієни (температурний режим, норми освітлення, провітрюваність приміщення, його загальна чистота, нормативна відповідність шкільних меблів та ін.).

Отже, вимоги до уроку передбачають вибір найкращого варіанта всіх його основних компонентів: завдань, мети, змісту, структури, методів, прийомів, засобів й організаційних форм проведення.

Елементи уроку. Кожен урок має свої елементи та структуру, які визначаються його метою, а саме:

• • організаційна частина. Її мета – створення необхідних умов для проведення уроку (відповідної дисципліни, настрою й належної атмосфери на уроці);
• • мотивація навчальної діяльності (повідомлення теми, мети, завдань уроку);
• • перевірка попередніх знань і вмінь учнів;
• • стимулювання навчальної діяльності (зацікавлення учнів вивченням нової теми методом створення проблемних, ігрових та інших ситуацій);
• • актуалізація опорних знань, одержаних на попередніх заняттях, тощо.

Кожен тип уроку залежно від дидактичної мети має такі структурні елементи [21, с. 59-168] (див. табл. 6.2).

Ці типи уроків, а в їх рамках – елементи є, природно, зразками. Вони передбачають своє видозмінювання залежно від віку учнів, їхньої підготовки, змісту матеріалу та ін.

Таблиця 6.2

Структурні елементи уроку

Форми роботи на уроці залежать від типу уроку:

• а) індивідуальна робота включає індивідуальне виконання учнями навчальних завдань, наприклад у випадку запрограмованих завдань, під час перевірки знань, за наявності індивідуальних карток-завдань тощо;
• б) фронтально-колективна робота. При цьому клас спільно шукає розв'язок запропонованих учителем завдань, що передбачає варіанти розв'язання, обгрунтовує їх, відкидає неправильні рішення та ін.;
• в) групова робота. Це об'єднання зусиль учнів під час реалізації поставлених завдань у випадках ланкової форми (4-8 осіб), бригадної (утворення тимчасових груп) та парної (наприклад сильний учень працює зі слабким).

Проблема підтримання дисципліни на уроці. Від неї значною мірою залежить якість навчально-виховного процесу, Тому виховання свідомої дисципліни (дотримання учнями правил і норм поведінки) – один із пріоритетів діяльності вчителя. При цьому, передусім, молодим педагогам бажано керуватися такими моментами [51, с. 391-393]:

• 1) добре знати індивідуальні особливості учнів, особливо відхилення в поведінці декого з них;
• 2) із самого початку роботи з класом намагатися ставити чіткі вимоги перед ним, тобто сформулювати своєрідний кодекс поведінки;
• 3) повага до учнів без приниження їхньої гідності;
• 4) не реагувати гостро на незначні пустощі дітей та їх небажання вчитись. У цих випадках відповідати в легкій жартівливій формі;
• 5) максимальна насиченість уроку, коли в дітей просто немає часу на інші заняття;
• 6) уміння тримати в полі зору весь клас і кожного учня зокрема;
• 7) застосовувати на уроці різні форми роботи, в основі яких – новизна й проблемність;
• 8) розглядати серйозні порушення дисципліни на уроці не зразу, а після його закінчення.

Позаурочна робота з предмету – це продовження роботи з учнями на уроці.

Семінари дають можливість школярам самостійно одержувати знання на основі аналізу, узагальнення інформації, формують у них інтереси, увагу. Це – форма роботи для старшокласників, оскільки вони вже мають достатній рівень самостійності в опрацюванні матеріалу, аналітико-узагальнювальне мислення. Різновиди семінару: узагальнене повторення, комбіновані бесіди, комбіноване читання, семінар-диспут, міжпредметний семінар та ін.

Практикуми. На уроках природничо-біологічного й фізико-математичного циклів учні виконують самостійні практичні та лабораторні роботи, використовуючи набуті перед цим теоретичні знання, уміння й навички.

Факультативи – це одна з форм диференціації навчання, спрямована на поглиблення знань і вмінь учнів у певному напрямі (поглиблення знань і вмінь школярів поза програмою, наприклад при вступі до вищого навчального закладу; вивчення додаткових дисциплін, міжпредметні факультативи та ін.).

Навчальна екскурсія – форма, що передбачає вивчення учнями процесів і явищ поза межами школи, при їх безпосередньому сприйманні (наприклад в умовах виробництва, у культурно-освітніх установах, на об'єктах тощо).

Предметні гуртки – використовуються для поглиблення знань і вмінь, розвитку інтересу учнів до цього предмета.

Домашнє завдання – це форма самостійної роботи учня, що передбачає виконання ним навчальних завдань після уроків. Центральна вимога до них – оптимальність у змісті, обсязі та тривалості. У цьому випадку загальні вимоги, наприклад до тривалості цих завдань, такі: 1 клас – 1 год; 2-3 класи – до 1,5 год; 4-5 класи – до 2 год; 6-7 класи – до 2,5 год; 8 клас – до 3 год; 9-11 класи – до 4 год. При цьому обсяг домашніх завдань у 1-7 класах не повинен перевищувати третини від того, що зроблено в класі, у 8-11 класах – не більше половини.