«Віртуальна залежність чи кіберспорт: вплив онлайн ігор на дітей»

Про матеріал

На мою думку, віртуальна залежність і кіберспорт - не одне й те саме і це питання потребує більшого аналізу аніж здається. Віртуальна залежність - це коли дитина приділяє увагу іграм більше трьох годин, але найголовніше, те, що вона не бачить за цим жодних цілей, тобто вона грає ігри заради свого інтересу та цікавості, не бачить чого саме можна досягнути через ігри, тобто як через спортивну сферу, вона просто витрачає даремно свій час і не використовує його для виконання певної поставленої собою цілі. От саме це, на мою думку, більше схоже на віртуальну залежність, ніж на кіберспорт. А ось кіберспорт – це вже можна сказати як вид спорту, а не віртуальна залежність. Чому спитаєте ви? Тому що на засіданні Комісії з визнання виду спорту в Україні ухвалили рішення про залучення кіберспорту як офіційних видів спорту, тобто кіберспортивна діяльність стала офіційним видом спорту в Україні. Звичайно стати кіберспортсменом у нашій країні дуже важко, тому що у нас немає дуже добре розвинених можливостей, мабуть в інших країнах все таки легше, можливо тому що там приділяють більше уваги цьому виду спорту, але все таки, щоб стати професійним кіберспортсменом потрібно приділити дуже багато уваги, часу, зусиль для набуття технічних можливостей. Як і в будь-якому виді спорту потрібно приділяти вдосталь часу на тренування, щоб досягнути позитивного результату, тому, якщо людина має таку ціль, щоб стати професійним кіберспортсменом, вона приділяє дуже багато уваги цьому і не можна сказати що це віртуальна залежність, все таки приділяти три і більше годин часу на прості ігри без сенсу, без розуміння та бажання досягнути якоїсь конкретної цілі у цьому виді спорту і приділяти більше половини дня на ігри в яких не можна стати кращим, як на мене це різні речі. Звичайно батьки переживають щоб діти не загубили своє здоров’я та час біля комп’ютерної гри, якщо можна зосередитись більше на навчанні, вивченні якогось певного предмета, який у майбутньому допоміг би стати шанованою людиною в суспільстві, тому батьки піклуються і не дозволяють дітям проводити наприклад більше двох чи трьох годин за монітором, але якщо дитина має мрію, і їй це добре вдається, то чому б і ні, завжди потрібно спробувати свої сили у різних напрямках, можливо все таки допомога батьків розкриє потенціал дитини і допоможе досягти якоїсь цілі, конкретно поставленої мети, звичайно потрібно обговорити певні умови за яких батьки будуть дозволяти дітям проводити багато часу за іграми, тобто узгодити певний графік на кожен день, щоб дитина не сиділа лише за монітором увесь день, тому що це все таки шкодить дитині і може призвести до різних проблем зі здоров’ям.