«Збірник текстів для аудіювання в початкових класах»

 

«Збірник текстів для аудіювання в початкових класах»

ВСТУП

Для активізації мислительної діяльності та розвитку зв'язного мовлення учнів необхідно створювати на уроці умови для комунікації, активізовувати мовленнєву діяльність учнів, формувати комунікативні здібності та вміння й навички сприймати, розуміти і відтворювати інформацію.

 Формування мовленнєвих умінь – одна з найскладніших проблем учителів.

Різновидом активної моделі навчання на уроках української мови є інтерактивні технології, сутність яких полягає в тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії (вчитель ↔ учень).

Серед найважливіших умінь і навичок, якими учень повинен оволодіти в школі, В.О.Сухомлинський виділяв такі: уміння спостерігати, думати, сприймати, розуміти і висвітлювати думку .

Навчити учнів слухати - значить навчити їх розуміти і довести своє розуміння.

Мета цього посібника - розвиток механізму слухової пам'яті, уміння виділяти ключові слова, здійснювати змістово-композиційний аналіз тексту та виховувати любов до природи, шанобливе ставлення до  традицій та звичаїв рідного краю.

Згідно з вимогами програми аудіювання (слухання-розуміння) дає змогу перевірити здатність учня сприймати на слух незнайоме за змістом висловлювання із одного прослуховування:

а) розуміти:

- мету висловлювання;

- фактичний зміст;

- причинно-наслідкові зв’язки;

- тему і основну думку висловлювання;

- виражально-зображувальні засоби прослуханого твору;

б) давати оцінку прослуханому.

 

Най­характерніші форми аудіювання:

1. Аудіювання мовлення співрозмовника у про­цесі діалогу. Репліки тут мають часто смислову завер­шеність і комунікативну спрямованість, що потребує від учня швидкої реакції у відповідь.

2. Аудіювання розгорнутого монологічного або діалогічного мовлення інших людей (радіопередачі, мовлення актора театру або кіно тощо), для якого властива єдність логічних зв'язків і розгортання теми.

Навчаючи молодших школярів умінь аудіювати, вчителеві необхідно планувати і проводити роботу за такими трьома напрямами:

1. Аудіювання під час пояснення нового мате­ріалу, коли особливо інтенсивно формуються звукові образи нових мовних елементів. Під час такої роботи значна увага приділяється не тільки розумінню почу­того, а й усвідомленому сприйманню фонетико-акустичних особливостей цих мовних одиниць.

2. Аудіювання як елемент діалогічного мовлення. Робота за цим напрямом відбувається, коли форму­ються вміння говорити і виникає обумовлена не­обхідність: без аудіювання не буває спілкування.

3. Аудіювання як спеціальний різновид вправ. Йдеться про слухання мовлення вчителя або дикто­ра, яке включає як діалоги різних осіб, так і моно­
логічні єдності (розповіді, читання оповідань тощо).

В основі аудіюван­ня лежить навчально-мовленнєва ситуація. Предме­том її є зміст аудійованого тексту, а комунікативне завдання виражає мету слухання. Це вузлові компо­ненти, які визначають спілкування. Аудіюванню, як і всякому іншому мовленнєвому акту, передує усвідомлення і прийняття потреби в ньому. Як і говоріння, процес аудіювання передбачає на­явність певних умов, включаючи достатнє володіння українською мовою, якою здійснюється передача змісту. У разі недостатньої підготовленості учня йо­му необхідна допомога під час аудіювання.

 

 

Тексти для аудіювання

2 клас

Дідусева ложка

  Щодня маленька Наталочка під час обіду брала з буфету ложки й клала на стіл – мамину, таткову, дідусеву й найменшу свою.

   Взимку раптом помер Наталоччин улюблений дідусь. Дівчинка гірко плакала й побивалась за ним. Вона дуже любила дідуся.

  Тепер дідусева ложка завжди залишилася в старенькому буфеті. Наталочка щоразу обережно доторкалась до неї, брала у руки, тримала якусь мить і знову клала на полицю.

  Минуло багато років. Наталочка виросла, стала дорослою гарною дівчиною, добре закінчила школу. Того дня, коли Наталя йшла вранці до школи, щоб одержати атестат про середню освіту, вона поклала на стіл і дідусеву ложку. Дідусева ложка лежала біля Наталиної миски. Мама й тато мовчали. І Наталя теж мовчала.

І це довге мовчання було для всіх красномовним і урочистим.

(За В.Сухомлинським)

(120 слів)

Тестові запитання

1. Що трапилось з Наталоччиним дідусем?

а) Виїхав;

б) помер.

2. Яка пам’ятна річ залишилася в Наталиній родині?

а) Ложка;

б) сорочка.

3. Про кого нагадувала ложка?

а) Про дядька;

б) про дідуся.

4. Чому мовчання для всіх було красномовним і урочистим?

а) Рідні дуже любили дідуся і сумували за ним;

б) всі раділи, бо Наталка закінчила школу.

 

Де вода, там і життя

Українські криниці споконвіку символізують достаток, невичерпну людську доброту, щирість, привітність.

Криничну воду здавна вважають святою, як хліб, землю, вогонь.

Нові криниці звичайно копали чоловіки до літнього свята Івана Купала. Обов’язково висаджували поряд кущ калини, який оберігав воду від спеки, прикрашав криницю. Навесні над ним гудуть бджоли, витьохкують солов’ї. Восени він дарує чарівні цілющі китиці ягід. Люди лаштували біля криниць пристрої, схожі на журавля, за допомогою яких дістають воду, тому назвали таку криницю – криниця-журавель.

Наші предки вміли відшукувати під землею потужне джерело, щоб і в посушливе літо криниця не висихала. Брали вербову гілочку із зеленими листочками. Прихиливши до землі, водили нею. Там, де листочки тягнуться додолу, обов’язково є вода, можна копати криницю.

Від слова криниця утворилось чимало українських прізвищ, назв міст, сіл та річок.

Криниці – чисте джерело пам’яті про наших предків. Цей оберіг об'єднує різні покоління, адже криниці викопували діди й батьки, а п’ють з них і бережуть пам’ять родоводу їхні діти й онуки.

(154 слова)

Тестові запитання

1. Що символізує українські криниці?

а) Достаток, доброту, щирість;

б) мужність і силу.

2. До якого літнього свята копали нові криниці чоловіки?

а) До свята Івана Купала;

б) до свята Маковія.

3. Що висаджували поряд із криницею?

а) Вербу;

б) кущ калини.

4. Чим вважали криницю?

а) Джерелом пам’яті про наших предків;

б) символом краси.

Як ростуть слова

На щедрих плодючих землях жило плем’я німів. Вони вирощували виноград, персики, апельсини, всіляку городину. Німи не вміли говорити, вони тільки ворушили губами і читали слова по вустах.

Одна лише бабуся Мова жила сама за високим кам’яним парканом. Щодня вона поралася у квітнику.

Якось до бабусі прийшов хлопець. З його уст дізналася Мова про горе. Сусідська дівчина, сліпа від народження, хотіла вмерти, бо почувалася дуже самотньою.

—Не зумію я повернути дівчині зір, – похитала головою Мова.

— Та є у мене таємниця.

І Мова повела хлопця у свій дивовижний квітник.

— Це – слова, – пояснила бабуся. — Зірви найкращі, віднеси дівчині, хай вона почує, хай радість прийде в її засмучену душу.

Який же то був букет!

— Ти ... красива ... Ти ... потрібна ... мені... Живи ...

А наступного дня всі німи зібралися біля Мовиного подвір’я. Вони прийшли по слова.

—  Я навчу вас вирощувати слова, – ворухнулися губи старенької.

Мова винесла повний кошик корінчиків.

— Кожне слово, наче квітка, має корінь, а з нього виростають листочки – суфікси, пагінці – префікси і пуп’янки – закінчення. З одного кореня може вирости багато слів-квітів. Бережіть свої квітники, виполюйте бур'яни і вирощуйте найкращі слова.

По корінчику розібрали німи щедрий подарунок Мови, обсадили всю землю диво-квітами і передали наступним поколінням таємницю про те, як ростуть слова.

(За Л. Мовчун)

(196 слів)

Тестові запитання

1. Чи вміли німи говорити?

а) Так, вони вміли говорити;

б) ні, вони тільки ворушили губами і читали слова по вустах.

2. Як звали самотню бабусю?

а) Катерина;

б) Мова.

3. Яку звістку приніс хлопчик бабусі?

а) сусідська дівчинка хотіла вмерти, бо почувалася самотньою;

б) у квітнику бабусі зав’яли квіти.

4. Який подарунок приготувала бабуся Мова для сліпої дівчинки?

а) Найкращі слова;

б) цікаву книжку.

Вогник рідної хати

Із знання свого родоводу починається кожна людина. А коріння її закладене в батьківській домівці, в материнській пісні.

Усіх членів сім’ї завжди об'єднував живлющий родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина – земля, любов до неї, вміння відчувати її болі, чути її голос.

Й до сьогодні зберігаються ці родинні традиції. Сім’я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним.

Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут часто співали пісень, сумних і веселих. Тут бабусі розповідали своїм онукам цікаві казочки. Тут старенькі дідусі, зібравши кмітливих, допитливих онуків, оповідали цікаві історії, бувальщини.

Тут, біля родинного вогнища, вчили поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, які пісні співали. Тут вчили поважати людей, бути добрими, чуйними до ближніх своїх, вчили дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, що мають робити наступного дня, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми.

І такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам’яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про родинні традиції.

(199 слів)

Тестові запитання

1. Що об’єднувало усіх членів сім’ї?

а) Великий стіл посеред хати;

б) родинний вогник.

2. Що накликала на себе сім’я, яка не вберегла вогника?

а) Біду;

б) зневагу.

3. Хто розповідав онукам цікаві казочки біля вогнища?

а) Дідусь;

б) бабуся.

4. Чим залишалося у пам’яті людини родинне вогнище?

а) Згадкою про шкільне життя;

б) згадкою про своє дитинство і сім’ю.

 

Не хочу бути слабшим

Петрик вчиться у першому класі. А сестричка його Марійка ще не вчиться в школі, їй шість років.

У Петрика велика біда: лінощі. Щоб навчитися добре читати, треба взяти книгу, відкрити її і читати вголос. Читати півгодини, читати щодня.

А Петрикові не хочеться читати, гуляти ж веселіше. Прийде Петрик додому, покладе книги, пообідає й біжить гуляти. А книги лежать.

Минуло півроку. Всі діти вже добре читають, а Петрик ледве слово з складів складає. Прийшла одного разу вчителька до матері Петрикової та й говорить:

— Якщо Петрик щодня не читатиме, залишиться на другий рік у першому класі.

Сидить Петрик біля столу. Соромно йому. А Марійка говорить:

—  От добре, залишайте Петрика на другий рік, я з ним разом ходитиму до школи. Я вже добре вмію читати.

Взяла Марійка зі стола книгу й стала читати.

— Ти читаєш, як найкращі мої учні, – похвалила вчителька.

Пішла додому вчителька. Петрик сидить біля столу й думає: «Не хочу бути слабшим від Марійки! Заставлю сам себе...» Розкрив книгу, почав читати. Надворі сніг блищить, ковзани під лавою лежать. Так хочеться гуляти! Але як подумає Петрик, що в одному класі з Марійкою доведеться вчитися, страшно йому стає... І він читає, читає...

(За В.Сухомлинським)

(189 слів)

Тестові запитання

1. У якому класі вчиться Петрик?

а) У другому класі;

б) у першому класі.

2. Яка біда у Петрика?

а) Лінощі;

б) хвороба.

3. За що похвалила вчителька Марійку?

а) За те, що вона гарно співала;

б) за те, що вона гарно читала.

4. Про що думав весь час Петрик?

а) «Заставлю сам себе…»;

б) «Піду погуляю…».

Тихий вечір

На лаві під яблунею сидить дідусь. На колінах у дідуся сидить Павлик. Від хати, від яблуні лягли довгі тіні. Все втихло, тільки за селом гуркоче комбайн.

Павлик зацікавлено торкає колючі дідусеві вуса.

— Апчхи! – навмисне чхає дідусь. Павлик відсмикує руку й весело кричить:

— На здоров’я!

А тоді знову тягнеться до дідусевих вусів, щоб узятися за них водночас обома руками й підкрутити.

Довгенько так вони собі бавились.

Ішов, перейшов по небу місяць. Зустрівся з зіркою. Стали над хатою, дивляться.

Випала роса. Не гуркоче комбайн. Заснула, не шелесне, яблуня.

— А де це мій місячко? – стала на порозі Павликова мама.

Дідусь затуляє Павлика плечем: нема. Мама віднаходить Павлика й цілує. її вуста пахнуть жнивом.

Павлик прихилив до маминих грудей голову – і вколовся. Відхитнувсь, знайшов на блузці колосок.

— Як дідусеві вуса! – каже.

І загойдався в мами на руках, ніби в колисці.

(За Б.Харчуком)

(137 слів)

 

Тестові запитання

1. Де сидить дідусь?

а) На лаві під яблунею;

б) на лаві під грушею.

2. Що робили дідусь з Павликом?

а) Бавились;

б) читали казки.

3. Хто повернувся увечері з жнив?

а) Батько;

б) мати.

4. Що нагадував колосок Павликові?

а) Дідусеві вуса;

б) татове волосся.

 

3 клас

Мишеня та Олівець

(казка)

 Жив-був у Володі на столі олівець. Одного разу, коли Володя вже спав, на стіл забралося Мишеня. Побачило Олівця, схопило його і потягло до своєї нори.

 - Відпусти мене, будь ласка! – попросив Олівець. – Навіщо я тобі? Я дерев’яний, мене не можна їсти.

 - Я тебе буду гризти! - сказало Мишеня. В мене чешуться зуби і я маю весь час що-небудь гризти. Ось так! - І Мишеня боляче вкусило Олівця.

 - Ой, - зойкнув Олівець. - Тоді дай мені можливість що-небудь намалювати востаннє, а потім роби що хочеш.

 - Добре, - погодилось Мишеня, - малюй! Але потім я тебе все одно погризу на дрібні кусочки.

 Гірко зітхнув Олівець і намалював кружечок.

 - Це сир? - спитало Мишеня.

 - Може й сир, - сказав Олівець і намалював ще три маленьких кружечки.

 - Ну, звичайно, це сир, а це - дірки в ньому, - здогадалося Ми­шеня.

 - Можливо й дірочки, - погодився Олівець і намалював ще один великий круг.

 - Це яблуко! - запищало Мишеня.

 - Може бути і яблуко, - відповів Олівець і намалював ще декіль­ка видовжених кружечків.

 - Я знаю - це сардельки! - закричало, облизуючись Мишеня. - Ну, закінчуй скоріше, у мене дуже чешуться зуби.

 - Почекай хвилинку! - сказав Олівець.

  І коли він почав малювати кутики, Мишеня закричало:

 - Це схоже на ко... Не малюй більше!
 Та Олівець вже намалював великі вуса...

 - Та це ж справжній кіт! - пискнуло налякане Мишеня. - Рятуй­те! - і кинулося до своєї нори.

 З того часу Мишеня звідти не показує свого носа. А Олівець у Володі досі живе, тільки став трішки меншим.

 І ти своїм олівцем спробуй намалювати такого кота на страх мишам.

           (243 слова)

Тестові завдання

1. Де жив Олівець?

  1)  У портфелі.

  2)  У пеналі.

  3)  У Володі на столі.

2. Хто забрав Олівця?

  1)  Мишеня.

  2)  Володя.

  3)  Сусід по парті.

3.  З якими чарівними словами звернувся Олівець до Мишеняти?

  1)  Прошу.

  2)  Будь ласка.

  3)  Благаю.

4.  Чому Мишеня хотіло погризти Олівця?

  1)  Бо було голодне.

  2)  Бо в нього дуже чесалися зуби.

  3)  Бо хотіло погратися.

5.  В якій послідовності уявлялися Мишеняті зображувані Олів­цем предмети?

  1)  Сир, сардельки, яблуко, кіт.

  2)  Яблуко, сир, сардельки, кіт.

  3)  Сир, яблуко, сардельки, кіт.

6.  Яка головна думка казки?

  1)  Не бери чужого.

  2)  Хто мудріший, в того й сила.

  3)  Вчись малювати.

 

Олень і його товариш

 Захотілося молодому оленю по білому світу побродити, нові міс­ця подивитися.

 - Відмовляти не стану, - сказав йому батько, - але знай: нелегко тобі буде, зазнаєш горя в чужому краю.

 - Нічого!.. Я збираюся не один, а з товаришем...

 - Розкажи що-небудь про нього.

 - Ми йшли вузенькою стежкою. Дорогу перегородив великий ка­мінь, обійти його було неможливо. Тоді мій товариш уперся плечем і відсунув камінь убік. Ось він який!

 - Твій товариш сильний, - похвалив старий олень. - Але все-таки я буду хвилюватися за тебе.

 - Коли ми поверталися додому, на товариша з дерева раптом ки­нулась рись. Але він не розгубився, струснув рись із спини і переміг її у відкритому бою!

-  Безперечно, твій товариш відважний і спритний. Але все ж таки я буду хвилюватися за тебе.

 - А ось послухай ще про нього. Гуляли ми, і нам захотілося пити. Але по дорозі до водопою товариш почув запах якогось хижака. "Нам загрожує небезпека!" - шепнув він мені, і ми помчали, як вітер.

 - Твій друг розумний і обережний. Але я буду хвилюватися, поки не побачу тебе, - зітхнув старий олень.

 - А потім ми відпочивали в лісовій гущавині. Бачимо: вовк ганяється за козеням і ось-ось наздожене його. Мій товариш не всидів у кущах. Він кинувся навперейми вовкові і так ударив його рогами, що той з переляку ледь із шкури не вискочив.

 - Це найкраще, що ти міг сказати про нього, - зрадів старий олень. - Твій товариш благородний. Тепер, синку, я за тебе спокійний

(В.Росін).

           (231 слово)

Тестові завдання

1.   Чого хотілося молодому оленю?

 1)  По білому світу побродити.

 2)  Навчитися життєвої мудрості.

 3)  Відвідати свого друга.

2.  У чому проявилася сила товариша?

 1)  Товариш відсунув камінь.

 2)  Викорчував дерево.

 3)  Підняв великий камінь.

3.  Як товариш продемонстрував свою відважність?

 1)  Не злякався кинутися на вовка.

 2)  Переміг рись у відкритому бою.

 3)  Кинувся в бій з левом.

4.   Який вчинок друга виявив його обережність?

 1)  Відчув запах хижака і попередив друга.

 2)  Не пішов по тонкому льоду на річці.

 3)  Не дозволив другові стояти на краю високої скелі.

5.   У чому виявилось благородство товариша?

 1)  Врятував козеня від вовка.

 2)  Врятував зайченя від вовка.

 3)  Врятував оленя від вовка.

6.  Яка найголовніша риса товариша переконала і заспокоїла батька?

 1)  Відважність.

 2)  Обережність.

 3)  Благородство.

 

Солов’ї  України

   Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка – соловей.

   Повідали старі люди, що колись давно ці гарні птахи не жили на наших землях. Гніздилися в далеких краях і не знали дороги на Україну. Але що були вони дуже співучі, то літали по всьому світу і збирали пісні по всьому світу всіх народів для індійського царя.

   Залетів один соловейко і на Україну, сів спочити в якомусь селі. Люди в той час були в полі і село немов вимерло. «Що то за люди тут живуть?- подумав соловей. – Ні тобі пісні, ані музики не чути.»

    Але зайшло сонечко і селяни почали повертатися додому. То тут, то там чулися пісні – соловей зрадів. Та пісні були сумними, бо тяжка праця за день забрала багато сил. Тут соловей заспівав, щоб звеселити їх. Забули люди про втому і так заспівали своєму заморському гостю, що він сам собі не повірив…

   І ось з усіх земель злетілися солов’ї до царського саду, співаючи йому принесені звідусіль пісні. Але ці пісні вже були знайомі цареві; він сердився. Аж ось під вікнами заспівав соловей з України – і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув і звелів тому солов’ю співати день і ніч.

    Зачудовані солов’ї навесні гуртом полетіли на Україну, щоб слухати наших пісень, перекладати їх на пташину мову і нести в далеку Індію. Саме у нас вони висиджують пташенят, щоб від самого народження солов’ята чули найкращі у світі пісні.

 (243 слова)

Тестові завдання

1.Де жили колись солов’ї?

а) в Україні;

б) у далеких краях;

в) за морями-океанами.

2. Для кого солов’ї збирали пісні?

а) для себе;

б) для індійського царя;

в) для всіх народів.

3. Що здивувало солов’я, який випадково залетів в Україну а) в Україні;

а) що не чути ні пісень, ні музики;

б) мертва тиша;

в) білі хатки.

4. Які пісні почув соловей після заходу сонця?

а) веселі;

б) чарівні, мелодійні;

в) зі своїх країв.

5. Пісні з яких країв сподобалися індійському цареві?

а) з України;

б) із заморських країв;

в) зі своїх країв.

6. За чим летять солов’ї в Україну?

а) за новими піснями;

б) за приємними враженнями;

в) за найкращими піснями.

 

Як народжується дощ?

   Жив на світі Дощик. Він нічого не вмів робити-ні житечко напувати, ні вулиці і площі мити, ні повітря від пилу очищати. Малий дуже.

   Якось удосвіта накрапав-гуляв Дощик на зеленому лузі, аж  де не візьмись сторукий Вітрисько налетів! Позбивав калиновий цвіт із кущів, боляче смикнув за коси вербичку. А потім підхопив у небі білу Хмару - Дощикову маму -  та й поніс!

   Не розгубився Дощик, кинувся неньку рятувати.

   Перетворився він на струмок тай побіг глибокою балкою. Біг по грузькій глині, звивався між корінням, бувало, з круч стрибав. А потім лісом, через драговину, темні хащі. Усі перешкоди сміливо подолав. Тільки Сонця боявся. Із тривогою поглядав на небо: «Хоча б не висохнути, хоча б до річки встигнути!,,,»

   Нарешті на луку вибіг. Уже зовсім близько річка. Порятунок…

  Але виглянуло Сонце. Ой!...Дощик - під лопухи.Та сил уже не стало. Закінчилася лука. Далі-пісок. Сухий та гарячий. Хоч як горнувся Дощик до Землі, а відчував, що Сонце висушує його, перетворює на пару, піднімає у височінь…Опинившись у небі, він озирнувся і злякано вигукнув:

- Що це зі мною?

- Із днем народження, сину!

- Ти тут, мамо?

- Так, так, я з тобою. Ти народився удруге. Тепер ти вже дорослий Дощ. Сміливий і дужий. Ти врятував мене. Вітрисько побачив. Що ти вгору підіймаєшся, злякався і відпустив мене. Будь же, сину, не зливою страшною, не градом, котрий все нищить, дощем, теплим і щедрим - людям на добро.

(233 слова)

(В. Струтинський)

 

 

Тестові завдання

1.Хто у небі підхопив і поніс Дощикову маму?

а) Зграя птахів;

б) сильний вітер;

в) інша велика хмара.

2.На що перетворився Дощик, коли кинувся неньку рятувати?

а) На широку річку;

б) на дзвінке джерело;

в) на швидкий струмок.

3.Чого боявся Дощик?

а) Темних хащ;

б) Сонця;

в) круч.

4.Що Сонце зробило із Дощиком?

а) Висушило Дощик;

б) перетворило його на пару й підняло у височінь;

в) допомогло добігти до річки.

5.Що сталося із Дощиком?

а) Він загинув у пісках;

б) Дощик перетворився на великий Дощ;

в) став сторуким Вітриськом.

6.Яку пораду дала Дощику його мати?

а) Будь завжди зливою страшною;

б) Будь сильним градом і все знищуй;

в) Будь теплим і щедрим дощем, роби добро.

 

Настуся Горошинка

    У нашій школі, в першому класі, вчиться дівчинка Настуся. Прізвище її — Горошинка. А хлопці називають її — Квасолинка. Вони ж частенько якусь дурницю вигадують. Але Настуся ніколи не ображається, їй байдуже — Горошинка чи Квасолинка... Настуся взагалі ні на кого не ображається, бо вона лагідна і тиха дівчинка. А найбільше в світі любить Настуся книжки. Ото прийде в школу, сяде за парту і щось читає в книжці, яку їй дасть учителька.
      А Микита Сороконіг, що ззаду неї сидить, враз — сіп за кіску, аж запищить Настуся. Але що ж вона йому може зробити? Микита — найсильніший хлопець у класі, а Настуся найменша. Тоді Настуся навіть на уроках стала сидіти в хустці, щоб Микита за коси не сіпав.
     Взагалі Микита любить знущатися з Настусі і завжди глузує, що вона собак боїться. Бо він раз випадково бачив, як на Настусю напав рябий собака колгоспника Сидора Кухаря, найзліший собака на все село.
   Як кинувся цей страшний собака на Настусю, так вона з переляку навіть торбинку з книжками кинула, а собака ухопив ту торбинку і поволік у двір. Хоча, звичайно, читати собаки не вміють, але в торбинці лежав хліб із салом на сніданок... Настуся плаче, Микита стоїть і здалеку регоче на всю вулицю, а рябий собака гарчить і рве торбу.

      Може, Настуся і не так гірко плакала б, та їй було дуже досадно, що Микита регоче і все розповість у класі. Якийсь добрий дядько відібрав у собаки торбинку з книжками і повернув Настусі, втішив дівчинку, і вона пішла в школу. Але попереду вже побіг Микита Сороконіг, і коли Настуся зайшла в клас, її зустріли глузливим сміхом, вигуками. Микита бігав за нею і кричав:
— Боягузка, плакса! Тонкосльоза Квасолиха, заплакана Горошинка... Та Настуся не дуже гнівалась, бо що ж зробиш, коли вона таки боїться собак, а рябого собаки Сидора Кухаря просто жахається. І випаде ж отаке, що, коли Настуся йде в школу, їй треба обов’язково проходити повз двір Сидора Кухаря. А рябий собака лежить біля порога і, тільки забачить, що біжить Настуся Горошинка, зразу кидається за нею.

     Коли йти в школу повз хату Сидора Кухаря — це зовсім близько. А якщо обходити хату Сидора Кухаря — тоді дуже далеко. Треба обходити аж третьою вулицею, і можна спізнитись. Після нещасливої пригоди з торбинкою Микита Сороконіг кілька днів не давав Настусі спокою. Він глузував, бігав за нею і дратував, підбігав несподівано ззаду й гавкав, а Настуся страшенно лякалась.

      Микита, звичайно, реготав на всю школу і всім показував пальцем на Настусю. Он вона, плакса, боягузка Квасолина! А потім минуло кілька днів. Настуся із своєю подругою Парасею бігла в школу. І щоб не запізнитись, дівчатка знову ж таки пішли найближчою дорогою повз хату Сидора Кухаря.
   Ідуть собі нерозлучні подруги, розмовляють стиха. Та тільки вони вийшли до цієї хати, аж гульк — попереду недалечко поспішає Микита Сороконіг і розмахує своєю торбою з книжками. Він теж у школу мчить. Микита ні на кого не звертає уваги, він навіть не дивиться нікуди вбік і не озирається. Прямує собі вперед...

     Уже Микита проминав хату Сидора Кухаря... Аж ось через перелаз як стрибне рябий собака і просто на нього кинувся. Микита почав одбиватись торбою, але собака не боїться, вишкірив гострі білі зуби та й кидається на хлопця. Настуся так перелякалась, що насилу встояла — ноги зовсім не хочуть її слухати, тремтять. А Парася забігла в чужий двір і звідти визирає, дивиться, що воно буде.

       Бо це ж цікаво — собака вирвав у Микити торбу, кинув на землю і знову налетів на хлопця. У бідного Микити не було нічого в руках, а собака стрибає навколо нього. Тоді Микита як заплаче, як закричить, як зареве на всю вулицю:

— Ой, рятуйте, люди добрі! Ой-ой-ой! — плаче Микита так жалісливо, що Настуся Горошинка не витримала і як вітер помчала рятувати товариша. Де та й сила взялась!

       Налетіла Настуся на собаку та як бахнула рябого по голові книжками, потім у бік ногою, потім знову книжками, потім ногою межи очі. Перелякався собака і навтіки у двір, за хату.  Тоді Настуся підняла торбинку з книжками, що одбила у собаки, і подала Микиті, втішаючи його, як дитину малу. Ще й присоромила:

— На, та не плач. Великий, а собаки злякався. Герой! Микита мовчки взяв торбу і побрів у школу. Лише один раз озирнувся, неначе не вірив, що то Настуся Горошинка його оборонила від злого собаки.

      У класі Настуся нікому жодного слова не сказала, як ревів на всю вулицю Микита. І Парасі наказала мовчати. Зате Настуся тепер скільки завгодно ходить повз двір Сидора Кухаря і нічого не боїться. А Микита вже ніколи не глузує з неї, не дратує і не сіпає за коси, хоч Настуся в класі й сидить зараз без хустки.

За Олександром Копиленком

Тестові завдання

1. Як звали найменшу дівчинку в класі?

а) Настуся Горошинка;

б) Настуся Квасолинка;

в) Парася.

2. Кого найдужче боялася Настуся?

а) Микиту;

б) собак;

в) Сидора Кухаря.

3. Чому Настуся не скидала в класі хустки?

а) бо хустка їй дуже подобалася;

б) дівчинці було холодно;

в) бо Микита смикав Настусю за коси.

4. Хто напав на Микиту, коли той ішов до школи?

а) Настуся Горошинка;

б) Сидір Кухар;

в) собака.

5. Як Настуся допомогла Микиті?

а) покликала на допомогу;

б) прогнала собаку;

в) Настуся Микиті не допомагала.

6. Які риси характеру притаманні Настусі Горошинці?

а) боягузливість і впертість;

б) щедрість і вихованість;

в) доброта і сміливість.

 

4 клас

Легенда про блакитний барвінок

Ще за тих часів, коли в Карпатах люди поклонялись язичницьким богам, теплої купальської ночі молодь бавилась біля яскравої ватри. А потім дівчата, співаючи, опускали в швидкі води Черемоша барвисті вінки. Нехай пливуть до милого, хай причарують його серце навіки, хай зв'яжуть серця вірним коханням на все життя.

Однієї такої ночі дівчата плели вінки, слухаючи пісню хвиль Черемоша, ловлячи голоси ставних легенів, котрі гуляли на березі ріки.

Ось вінки і сплетені. Лунко сміючись, веселою ватагою побігли юні чарівниці до Черемоша, аби кинути вінки на воду. Пливіть, мовляв, віночки, до щасливого берега кохання.

Лише Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед дівчат. Вона так захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс та й заблукала.

Злякалася Лада, опинившись сама-самісінька в нічному лісі. Почала гукати-кликати своїх подруг. Та дарма, лише таємниче відлуння відгукувалося на її голос.

А ніч, ця чудова купальська ніч, творила в лісі справжні дива: чулися голоси якихось незнаних птахів, на галявині, що світилася феєричним сяйвом, завели свій танок лісові дівчата, мавки. А під темними кущами розквітали небачені квіти. Вони розкривали свої ніжні пелюстки і сяяли сріблясто, манили до себе, ніби обіцяючи розкрити якусь незвідану таємницю.

Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого барвистого вінка. І сталося диво, засвітився вінок голубуватим світлом. Замість різнобарвних лісових квітів постали у вінку темно-зелені гладенькі листочки, а з-поміж них виглянули ніжно-блакитні п'ятипелюсткові квіти.

І почула дівчина тихий голос, народжений нічним вітерцем:

- Пам'ятай, Ладо, що п'ять пелюсток цієї квітки - то п'ять засад щасливого подружнього життя. Запам'ятай їх і збережи в серці своєму на все життя: перша пелюстка - то краса, друга - ніжність, третя- незабутність, четверта - злагода, п'ята - вірність. Будь щаслива!..

Замовк голос, приліг вітерець між; трав лісових, стало доокруж тихо-тихо. І тоді якась невідома сила повела дівчину через ліс. Почало благословлятися на світ. Лада опинилася на крутому березі Черемоша. Нікого там уже не було. Молодь давно додивлялась останні сни купальської ночі по своїх оселях.

Стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати їй цей дивний вінок у кришталеві води, чи зберегти його для себе?

Незчулася, як підійшов до неї легінь красний, торкнувся легенько рукою її плеча і мовив:

- Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може, мені подаруєш той вінок?

Не промовила дівчина ні слова. Мовчки простягнула красному легеню свій вінок.

Вінок упав на траву, розсипався, розрісся, веселими зеленими стьожками попід кущами, глянув на світ блакитними очима квіточок.

...Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання.

(За І. Мамчуром.)

(400 слів)

Тестові запитання

1. Для чого юні чарівниці побігли до річки?

а) Гадати на квітах;

б) плигати через вогнище;

в) кинути вінки на воду.

 

2. Чому Лада заблукала?

а) Захопилась збиранням квітів;

б) побачила цікавого жука;

в) її покликала мавка.

 

3. Які дива творила купальська ніч у лісі?

а) У небі засвітилась яскрава велика зірка;

б) чулися голоси птахів, завели танок мавки, розквітли небачені квіти;

в) з’явилася різнокольорова веселка.

 

4. Що вплела дівчинка до свого барвистого віночка?

а) Зелену травичку;

б) квітку;

в) пелюстки троянди.

 

5. Що означали п’ять пелюсток щасливого подружнього життя?

а) Здоров’я;

б) щасливе подружнє життя;

в) багатство.

 

6. Що зробила Лада зі своїм вінком?

а) кинула в річку;

б) подарувала подрузі;

в) віддала красному легеню.

 

Сопілка з маминої калини

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців – клен, у росіян – берізка, а в нас – верба й калина. Правду каже прислів’я: без верби й калини нема України. З давніх-давен наш народ опоетизував цей кущ, оспівав у піснях. Наруга над нею вкривала людину ганьбою. Дітям, аби ті не нівечили цвіту, казали: не ламайте калину, бо накличете мороз. Справді, калина цвіте насамкінець весни, коли вже відходять заморозки.

Тож; не дивно, що колись цю рослину цінували особливо. Не було, здається, хати, біля якої не кущувала б калина. Як забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашають. А вже коли достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, бувало, селом – хати, неначе в коралах, червоніють густими намистинками.

В народній медицині, очевидно, не було помічніших ліків од застуди, ніж калиновий чай. Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце молодої.

Побачу цю ніжну, тремтливу дівчину-красуню, і наринають світлі спомини дитинства... Якось пішли ми з мамою на урочище, щоб запасти на зиму калинових кетягів. Мама зупинилася біля куща над криницею і мовила: «Ось тут стояла колись наша хата. Як тільки ми побралися з твоїм батьком, одразу й оселю заходилися зводити. А під осінь я висадила біля вікна кущ калини. Чи то земля така родюча, чи тому, що поливала, тільки швидко розрослася. Соловейко на ній гніздо звив і щовесни нам оддячував піснями. Згодом, як ти мав з'явитися, тато із пагона змайстрував сопілку. Було таке повір’я: якщо зробити з калини сопілку, в сім’ї неодмінно з’явився син – продовжувач роду. Так воно чи ні – суди сам. Але коли переїздили, я ні за чим так не тужила, як за калиною...»

Коли вже ув'язали в пучки ваговиті грона, мама попрохала: «Може, б ти, синку, пересадив калину, щоб гарний споминок був і мені, і тобі?»

За кілька днів у нашому городі вже світилися сизуваті пагони. Дбайливі мамині руки викохали їх, і невдовзі біля вікна зацвіла першим цвітом калина. Завжди, коли я приїздив у гості до неньки, одразу ж нагадувала: «Ось глянь, яка красуня! А пам’ятаєш, як ми її садили? Тепер, коли тебе довго немає, я дивлюся на неї і згадую: «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте».

Кущ калини біля материної хати. Це не тільки окраса, а й глибокий символ. Це наш духовний світ, наша спадщина

Мені здається, що тому, хто не садив на обійсті калини, а ще гірше – коли викорчував – ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої у світі пісні.

Її може подарувати лише сопілка з маминої калини.

(За В.Скуратівським)

(398 слів)

Тестові запитання

1. Які рослини є символом українців?

а) Клен, липа;

б) верба, калина;

в) дуб, береза.

 

2. В який час цвіте калина?

а) Насамкінець весни;

б) влітку;

в) на початку весни.

 

3. Де посадила мати кущ калини?

а) Біля тину;

б) на галявині;

в) біля вікна.

 

4. Яке повір’я було в народі, пов’язане з калиною?

а) Людина, яка носить при собі калину, має дар ясновидця;

б) цвіте калина – найкраща пора садити картоплю;

в) якщо зробити з калини сопілку, в сім’ї неодмінно з’явиться син.

 

5. З яким проханням звернулась мати до сина?

а) Сходити до крамниці;

б) пересадити калину;

в) скопати город.

 

6. Яке прислів’я згадувала мати, дивлячись на калину?

а) «Сади дерево замолоду – на старість буде як знахідка»;

б) «Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте»;

в) «Прийде година – достигне й калина».

 

Шевченкова рідня

Великий український поет Тарас Шевченко був третьою дитиною у своїх батьків, Григорія Шевченка та Катерини з родини Бойків. Старші від Тараса були брат Микита й сестра Катерина (Катря), а молодші — Йосип, Ярина і Марія.

Син кріпаків, Тарас часто згадував своє невеселе дитинство в рідній хаті разом з братами і сестрами, спільне сирітство та злиденне життя за панщини.

Найстарший Микита одержав у спадок родинну хату. Від батька, який був стельмахом, Микита навчився цього ремесла і хотів навчити й Тараса, але не до душі це було хлопцеві. Доля призначила Тарасові бути митцем — художником і поетом, а не робити вози і колеса.

Перебуваючи в Петербурзі, Тарас не раз писав братові листи. У Микитиній хаті відбувались зустрічі поета з друзями дитячих літ, із шкільними товаришами.

Сестра Катерина допомагала матері в господарстві й доглядала менших дітей, коли мати була на панщині. І для Тараса Катря була нянькою, опікувалась ним, як мати. Коли ж Катря одружилась і перейшла жити до чоловіка в сусіднє село Зелену Діброву, Тарас, бувало, заходив і туди по сестрину пораду і розраду. Бо в рідній хаті порядкувала сердита мачуха, а вона не любила Тараса, часто не давала їсти і проганяла його з дому.

Ярина малою дівчиною теж помагала Тарасові, особливо тоді, коли він мусив ховатися від мачухи в садку, в бур'янах. Маруся була сліпа, але й вона, як могла, допомагала братикові.

Старший за Ярину, але молодший від Тараса буй Йосип. Він одружився з Мотрею, яка походила також ,з роду Шевченків, але вони не були родичами. В 1843 році» коли Тарас перший раз приїхав в Україну, то був у Йосипа на хрестинах його дитини. У Мотрі був брат Варфоломій, управитель великого княжого маєтку в містечку Корсуні. Варфоломій не раз виручав Тараса, налагоджував різні справи, навіть поміг йому купити ділянку землі біля Канева над Дніпром. Тут поет збирався поставити хату й доживати віку. Хотів узяти до себе і сестру Ярину з сином, бо вона, овдовівши, тяжко бідувала. Та доля склалася інакше, і замість хати на тому місці з'явилася Тарасова могила.

Тарас дуже любив своїх братів і сестер, мріяв з допомогою добрих людей домогтися їх звільнення з кріпацтва. Дідич, у якого Шевченкова рідня була кріпаками, погоджувався відпустити їх на волю.

То було в 1860 році, а вже за рік панщину скасовано. Однак Тарас Шевченко до тієї хвилини не дожив.

(З журналу)

(377 слів)

Тестові запитання

1. Батьки Тараса були:

а) дворяни;

б) кріпаки;

в) вільні люди.

 

2. Що одержав у спадок найстарший син?

а) Ділянку землі;

б) корову;

в) хату.

 

3. Хто був як мати для маленького Тараса?

а) Мачуха;

б) Катерина;

в) батько.

 

4. Яким було дитинство Тараса?

а) Важким;

б) радісним;

в) цікавим.

 

5. Про що мріяв Тарас Шевченко?

а) Побудувати хату;

б) звільнити з кріпацтва своїх рідних;

в) стати паном.

6. Як склалася доля Тараса?

а) Він став художником і поетом;

б) став стельмахом;

в) став військовим.

 

Яблука з криниці

З Павликом, що гостює у свого дядька Назара, Степанко й Миколка одразу здружилися.

Бо не хвалько він і не задавака. Хоч і на кораблі плавав, та неабиякому — на криголамі, й на літаку літав, і білих ведмедів бачив не в зоопарку.

Павлик живе далеко-далеко від України, на Крайній Півночі. І стільки цікавого розповідає – про бурхливі моря, де його татко-капітан плаває, про північно сяйно, у якого кольорів більше, ніж у веселки, про пургу, яка по кілька тижнів владарює на землі й у небі.

Хлопці слухають, слухають, а потім котрийсь і перепитає:

— Ось ти сказав, що у вас півроку день, а потім півроку ніч. А як же діти до школи ходять? Вночі?

— Звісно, вночі. Діти — у школу, дорослі — на роботу.

— Якби я  там жив, то усе спав би й спав, — каже Миколка.

Хлопці сміються.

А Павлик розповідає про моржів та тюленів, про чайок з рожевими крилами.

Степанко й Миколка зітхають. Чим же вони похваляться дружкові? У їхній Соколівці все таке звичайнісіньке.

А Павлик ходить довкола хати і до всього приглядається, нюхає квіти, аж очі зажмурює, гладить траву. Перед крислатою яблунею довго стояв мов зачарований.

Як же здивувалися Степанко й Миколка, довідавшись, що Павлик оце уперше побачив і яблуню, і квітучий соняшник, і в’юнкі гарбузи! Та ще багато чого, що на Далекій Півночі, виявляється, зовсім не росте.

І друзі повели Павлика в мандрівку.

— Оце усякі яблука ростуть у нас – білий налив, антонівка, – показував Степанко.

А Миколка знімав з гілок найспіліші плоди – янтарні, рожевобокі, жовто-зелені, припрошував скуштувати.

— Он там груші — лимонка, бере, цукрівка.

— Ще й у вишник підемо, цього літа шпанок рясно-рясно, аж гілля гнеться.

— Смородину треба провідати й малину.

Зелена карусель замиготіла перед Павликом на городі: картопля, кукурудза, соняшники, гарбузи, квасоля, кріп, цибуля, помідори, огірки, мак, дині, морква, буряки...

— Ой, як багато всього росте у вас! — захоплювався Павлик.

Степанко і Миколка аж сяяли.

— А завтра поведемо тебе у поле. Там жита і пшениці — море! Послухаєш, як льон видзвонює коробочками.

— Ну, а тепер ходімо до криниці! — запропонував Степанко.

Криниця була в кінці левади. Над нею розрослась молода яблуня, її посадив колись Степанків тато.

Миколка і Степанко в чотири руки ледве витягнули на цямрину¹ повне по вінця відро. У воді гойдалося кілька рум’яних яблук.

— Скуштуємо ще яблук із криниці, — Степанко подав Павликові найбільше, в прозорих намистинках.

Павлик вкусив яблуко, прижмурився.

— Ці яблука треба водою запивати, — порадив Миколка.

Павлик припав до відра. Після терпкого яблука вода здавалась йому солодкою, п’єш і ще хочеться. Ні, вона була такою насправді.

(За В.Чухлібом)

(400 слів)

1. Цямрина – верхня частина криниці, на яку ставлять відро.

 

Тестові запитання

1. Де живе Павлик?

а) У Карпатах;

б) на Крайній Півночі;

в) на Україні.

 

2. Що викликало подив і захоплення у Павлика?

а) Яблуня, соняшник, гарбузи;

б) рушники, вишиті сорочки;

в) мальви, любисток, барвінок.

 

3. В яку мандрівку вирушили хлопці?

а) Прогулянку по селу;

б) прогулянку по саду;

в) подорож до річки.

 

4. Чим пригощали хлопці Павлика?

а) Цукерками;

б) морозивом;

в) яблуками.

 

5. Яку подорож діти планували наступного дня?

а) В ліс;

б) у поле;

в) на ферму.

 

6. Після терпкого яблука вода здавалася Павликові:

а) солодкою, п’єш і ще хочеться;

б) солоною;

в) гіркою.

 

Історія з історією

Уже в четвертому класі ми почали вивчати історію. Про Київську Русь, про варягів та греків. Готували уроки з історії втрьох, бо мали всього один підручник, Збиралися найчастіше у Соньки.

Особливо вразив малюнок, на якому був зображений князь Олег зі своєю дружиною. Ми, спантеличені, довго шукали поміж вусатих, озброєних мечами та списами дядьків оту князеву дружину.

— Вона десь позаду, — врешті вирішив Ванько. Сонька не була б Сонькою, коли б не заперечила:

— І зовсім не позаду! Вона вдома: князеві борщ варить. Ми далі роздивлялися малюнок.

— А навіщо в них ото відра на голові?

— Тю, дурна! То ж шоломи! Щоб голів їм не повідрубували.

— Я собі теж такий меч зроблю.

— Де ж ти заліза візьмеш?

— А я з дерева.

— Ну давайте вже вчитися! — з жалем одірвався від малюнка Ванько. Вивчивши урок, ми закрили книжку. Розходитись нам не хотілося, а сидіти

просто так нудно.

— Давайте гратися, — запропонувала Сонька.

— У піжмурки.

— Краще давайте у князів гратися, — обізвався Ванько. — Візьмемо мечі, сядемо на коней і будемо рубатися мечами.

Ми збігали надвір, висмикнули з тину по хворостині на коней. Сонька і я озброїлися замість мечів качалками, а Ванько доп'яв рогача замість списа.

— Стійте, а шоломи! — вигукнув Ванько.

— У мене нехай буде картуз за шолом, — сказав Ванько.

— І в мене.

В Соньки ж картуза не було. Вона вибігла в сіни і згодом повернулася з полив'яним горнятком на голові. Ванько зауважив:

— Краще скинь. Ану ж хто вцілить — мати тоді й ноги повисмикує! Сонька погодилася. Вона знову пішла до сіней і цього разу вийшла з нові­сіньким чавунцем на голові.

Цього вже ніхто не розіб'є!

— Ти ж дивися — по головах не бий, — попередив Ванько. — А то тобі тепер не страшно.

Ми знову роз'їхалися в кутки і з бойовими вигуками помчали одне на одного.

Що то був за бій! Сонька перша щосили вдарила мене качалкою по плечу, я аж в'юном закрутився на місці. Тоді чесний Ванько перейшов на бік потер­пілого. Пішов у наступ і підчепив князеву дружину рогачем під ребро. Та не лишилася в боргу й рубонула свого супротивника качалкою по голові. Ванько засичав, як гусак. Підняв рогача і рушив на Соньку.

По хаті пішов дзвін, як у кузні. Сонька ойкнула. Бігти далі вона не могла: чавунець заліз їй аж на плечі. З переляку я забув про власне плече і підбіг до Соньки:

— Болить?

— Чавунець не скину! — заголосила Сонька. Удвох ми смикали той чавунець, не жаліючи Соньчиної шиї.

Ой, я нічого не ба-а-чу! — побивалася вона. — Ой, що мені від мами бу-у-де-е!

 

 (За А. Дімаровим)

(400 слів)

Тестові запитання

1. Який урок готували діти?

а) Історію;

б) математику;

в) географію.

 

2. В яку гру вирішили пограти діти?

а) У піжмурки;

б) в лови;

в) в князів.

3. З чого зробила собі шолома Сонька?

а) Із картуза;

б) із горнятка;

в) із чавунця.

 

4. Яка прикрість трапилась з Сонькою?

а) Їй розбили носа;

б) чавунець заліз їй на плечі;

в) її поранили.

 

5. Як повелися в цій ситуації хлопчики?

а) Насміхалися з Соньки;

б) втекли геть;

в) намагалися зняти чавунець.

 

6. Про що думала дівчинка?

а) Що їй скаже мама;

б) чому вона не перемогла;

в) навіщо вона погодилася грати в цю гру.

 

Найкращі квіти

Завтра в мами день народження. Дмитро хоче подарувати їй щонайкращі квіти. Але хто знає, які з них найкращі?

— Піду-но я до бджілки, — сам собі сказав Дмитро. — Адже вона всі квіти знає.

Прокинувся він рано-раненько, щоб застати бджілку вдома. А вона вже сиділа на квіточці рум'янку перед своєю хатою і вмивалася крапелькою роси.

— Ходімо шукати найкращі квіти!

Бджілка підвела очі й сердито глянула на нього. Не дуже їй сподобалося оте "ходімо". Чому "ходімо", а не "прошу, будь ласка"?

Дмитро подумав, що бджілка не хоче брати його з собою, й додав:

— Квіти для моєї мами!

— Гаразд! Ходи зі мною, — коротко відповіла бджілка, бо вона звикла більше робити діло, а не балакати.

У полі бджілка сіла на велику, пишну блакитну квітку. Дмитро сказав:

— Оце найкраща квітка?

—  Не знаю. Зараз побачимо, — відповіла йому бджілка, пірнаючи у чашечку квітки. Але одразу ж виринула назад.

— Це не найкраща!

І вони обоє рушили далі. Дорогою їм трапилось кілька жовтих квіток. Бджілка знову пірнула всередину однієї, затрималася там трохи довше. Коли вона з'явилася, її вусики були запорошені жовтим пилком.

— Оця квітка гарна! — сказала бджілка.

— Гарна? — здивувався Дмитро. — Але ж та, голуба, була пишніша! І більша!

— Краса не зовні, — пояснила йому бджілка, — а всередині.

І вона пірнула в іншу квітку, таку саму жовту й таку саму маленьку.

— У цих квітках багато меду, — сказала бджілка. — Тому вони й гарні.

Дмитро лизнув квітку. Вона була солодка, як мед. Хлопчик зірвав кілька жовтих квіточок, далі інших — теж гарних, на які йому вказала бджілка. Потім водила його бджілка вздовж і впоперек по діброві, всіяній квітами.

"У мене вже ноги підкошуються від утоми, —думав Дмитро. — Зате я несу мамі найкращі квіти".

 Наступного дня Дмитро простягнув мамі букет квітів і багато-багато разів поцілував її в очі, в чоло, у щоки. Радісна мама й собі цілувала його в очі, в чоло, в щоки.

— Ти приніс мені найкращі квіти, синку!

Звідки ж ти знаєш, мамо, що вони найкращі?

Вони найкращі, бо ти сам трудився, збирав і приніс їх здалеку, з поля.

У школі Дмитро розказав дітям, що медунка та інші польові квіти, які він зібрав для мами, — найкращі в світі.

(За Г. Вієру)

(350 слів)

Тестові запитання

1. До якого свята готувався Дмитро?

а) До Дня Матері;

б) до дня народження своєї мами;

в) до свята 8 Березня.

 

2. Що він хотів подарувати мамі?

а) Книгу;

б) найкращі квіти;

в) сувенір.

 

3. У кого хлопчик попросив поради?

а) У батька;

б) у дерев;

в) у бджілки.

 

4. Які квіти бджілка вважала найкращими?

а) Пишні;

б) великі;

в) ті, в яких багато меду.

 

5. Де шукав Дмитро квіти для мами?

а) У магазині;

б) на ринку;

в) у полі, діброві.

 

6. Чому мама сказала, що син приніс їй найкращі квіти?

а) Бо вони дорогі;

б) бо вони розкішні;

в) бо син збирав їх власноруч.

 

Маруся Богуславка

Спіймали турки дівчину-білявку, попівну Марусю Богуславку.

Гарна, дуже гарна була Маруся. Та коли її на базарі продавали, вподобав її багатий турецький паша.

Купив паша Марусю, по-турецькому її одягнув й найняв учителів, щоб дівчинку вчили, щоб її потурчили-побусурменили. І пильнували вчителі, щоб вона рідного слова не чула, хреста не бачила.

Але дівчинка глибоко в серці носила чарівний образок. Вона бачила на ньому шматочок чудової країни з шумливою рікою, крутими скельними берегами і білими хатами у вишневих садах.

Жила в достатку і в розкоші, а коли паша з дому виїжджав, то ключі від усього хазяйства Марусі давав.

За садком-виноградом стояла висока вежа, глибоко в землю вмурована, з сірого каменю збудована. Скільки разів Маруся в паші не питала, що це за будівля, паша завжди чим-небудь її увагу відволікав, ніколи відповіді не давав.

Раз увечері Маруся пішла на край саду-винограду і спинилась під вежею. Стала до неї приглядатись, стала себе сотий раз питати, чому паша наказав таку понуру вежу збудувати.

І враз із вежі донеслась до неї приглушена пісня. То не один голос співав, то кілька сотень людей співали, сумно на долю нарікали, що вже тридцять літ у неволі перебувають, сонця ясного не бачать.

Дівчина здогадалась, що то невольники з України, що то брати її рідні в цій вежі тугу свою за рідною землею піснею виливають. І враз вона згадала далекий рідний край, і знову став він, як і колись, близьким.

Відтоді Маруся спокою вже не мала, не спала, все думала про щось.

Якось пішов паша в турецьку церкву, а Маруся вибрала щонайбільший ключ, пішла до невольницької вежі, відчинила ковані залізом двері і випустила на волю братів-невольників.

Здивувались невольники:

- Не можемо цій дівчині повірити! Хоч вона по-нашому розмовляє, невідомо, що вона хоче зробити з нами.

Тоді Маруся на одвірок схилилась, слізьми умилась:

- Не бажаю я лиха вам, бідні невольники! По-швидше в міста християнські **утікайте, поки турки нічого не знають.

І тоді повірили невольники Марусі, швидко вийшли з холодної вежі, минули місто турецьке і втекли в рідну Україну. А коли останній невольник з вежі вибігав, Маруся його за руку притримала і сказала:

- Прошу тебе, козаче, як дістанешся у рідний край, ти містечка Богуслава не минай, моєму батькові, моїй матері від доньки поклін передай.

А той козак був кобзар-бандурист. То як повернувся в рідний край, склав прекрасну пісню-думу про Марусю Богуславку і скрізь по селах і містах людям співав.

(За Р. Завадовичем)

(400 слів)

Тестові запитання

1. Кого спіймали турки?

а) Вродливого хлопця;

б) старенького дідуся;

в) дівчинку-білявку Марусю Богуславку.

 

2. За чим пильнували вчителі, яких найняв турецький паша?

а) Щоб Маруся не чула рідного слова;

б) щоб дівчина не зривала квіти в саду;

в) щоб вона не втекла.

 

3. Що знаходилося за садком-виноградом?

а) Криниця;

б) висока вежа;

в) маленьке озеро.

 

4. Які звуки почула Маруся із вежі?

а) Плач, стогін;

б) приглушену пісню;

в) голосний сміх.

 

5. Ким були люди, яких турки тримали у вежі?

а) Робітниками;

б) невольниками з України;

в) злодіями.

 

6. Як врятувала Маруся Богуславка невольників?

а) Відчинила залізні двері ключем;

б) передала невольникам зброю;

в) вирила підземний хід.