Марко Вовчок. Його творчість.

Марко вовчок. Його життя та творчість

Інформація

Твори Марко Вовчок– дві книги „Народних оповідань“ (1857 — перший том, 1862 — другий том)– соціальна повість „Інститутка“ (1859–1861)– оповідання: „Чари“„Максим Гримач“„Данило Гурч“– історичні казки-повісті:„Кармелюк“„Дев’ять братів і десята сестриця Галя“„Невільничка“„Гайдамаки“„Сава Чалий“– повісті„Три долі“„Павло Чорнокрил“„Сестра“„Дяк“„Тюлевая баба“„Записки причетника“– збірка російською мовою „Рассказы из русского народного быта“– близько ста перекладів і двохсот книг

З біографіїМарко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) народилася 10 (22) грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій російській дворянській сім’ї. Згідно з деякими історичними даними, родина Вілінських була українсько-польського походження, хоча сама письменниця в одній зі статей називала своє походження російсько-польсько-литовським, оскільки мала бабусю «по матері – полькою та литвинкою», а діда «по матері – уродженцем Московської губернії». Батько мав білоруське коріння, але помер тоді, коли Марії виповнилося 6 років. Мати вийшла заміж удруге за колишнього військового, який влаштовував у маєтку гульбища зі своїми друзяками, пропивав і програвав в карти сімейні гроші, цінності та землю, знущався над дітьми і дружиною. Бувало, що, напившись до білої гарячки, ганявся із сокирою за ними й трощив меблі. Щоб захистити дітей від жаху, які вони відчували майже щодня, мати віддала їх своїм близьким родичам, а згодом і сама пішла від осоружного чоловіка.

Деякий час Марія жила в Орлі у рідної тітки – Катерини Мордовиної, на правах «бідної родички» з притулком у кутку за ширмою. Фактично вона мусила бути за няньку для дітей тітки. Тоді мати віддала дочку в приватний пансіон у Харкові. На канікулах дівчина поверталася в маєток тітки й мала змогу у її салоні спілкуватися з відомими письменниками й фольклористами, які його часто відвідували. Саме там Марія познайомилася з українським фольклористом і етнографом Опанасом Марковичем – на той час він відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства і був старшим за дівчину на 11 років. У 1850 році сімнадцятилітня Марія вийшла за нього заміж. Проживаючи в 1851–1858 роках з чоловіком у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, й супроводжуючи його в етнографічних експедиціях, Марія Олександрівна досконало вивчила побутове життя, звичаї, культуру і мову українського народу. У 1957 році в Санкт-Петербурзі вийшла друком перша україномовна збірка, яка містила 11 творів Марії Вілінської під назвою «Народні оповідання». Існує версія, що псевдонім «Марко Вовчок» придумав для письменниці її перший видавець – Пантелеймон Куліш. У її щоденнику є свідоцтво про те, що вона свій псевдонім не любила і називала його «прізвиськом». Книжка «Народні оповідання» одразу стала надзвичайно популярною серед української інтелігенції й привернула увагу до творчості письменниці російської літературної громадськості.

Деякий час Марія жила в Орлі у рідної тітки – Катерини Мордовиної, на правах «бідної родички» з притулком у кутку за ширмою. Фактично вона мусила бути за няньку для дітей тітки. Тоді мати віддала дочку в приватний пансіон у Харкові. На канікулах дівчина поверталася в маєток тітки й мала змогу у її салоні спілкуватися з відомими письменниками й фольклористами, які його часто відвідували. Саме там Марія познайомилася з українським фольклористом і етнографом Опанасом Марковичем – на той час він відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства і був старшим за дівчину на 11 років. У 1850 році сімнадцятилітня Марія вийшла за нього заміж. Проживаючи в 1851–1858 роках з чоловіком у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, й супроводжуючи його в етнографічних експедиціях, Марія Олександрівна досконало вивчила побутове життя, звичаї, культуру і мову українського народу. У 1957 році в Санкт-Петербурзі вийшла друком перша україномовна збірка, яка містила 11 творів Марії Вілінської під назвою «Народні оповідання». Існує версія, що псевдонім «Марко Вовчок» придумав для письменниці її перший видавець – Пантелеймон Куліш. У її щоденнику є свідоцтво про те, що вона свій псевдонім не любила і називала його «прізвиськом». Книжка «Народні оповідання» одразу стала надзвичайно популярною серед української інтелігенції й привернула увагу до творчості письменниці російської літературної громадськості.

Творча спадщина. Марко Вовчок була надзвичайною жінкою і неймовірною постаттю не тільки в історії української чи російської культури – її харизма та творчість мала вплив на багатьох відомих європейських науковців та літераторів, а літературна спадщина складає близько двохсот книг та ста перекладів творів іноземних авторів. Наприкінці 50-х років ХІХ століття вона була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею. Будучи російськомовною, досконало володіла українською, знала майже 10 іноземних мов: французьку, англійську, польську, чеську, німецьку та інші. Основна тематика творчості Вовчок – трагізм життя селянства за часів кріпаччини. У деяких дослідників творчості Марка Вовчка існує думка, що свої українські твори вона писала у співавторстві з першим чоловіком – відомим фольклористом та етнографом Опанасом Марковичем. Зокрема, це  «Народні оповідання», повісті «Інститутка», «Невільничка», «Кармелюк»,  соціально-побутова казка «Дев'ять братів і десята сестриця Галя» та ряд інших. Як доказ наведено той факт, що після розлучення з Опанасом Марковичем, Марко Вовчок перестала писати українською мовою. З 1867 по 1872 рік – у Петербурзький період творчості, і пізніше, коли жила на Кавказі, вона працювала виключно як перекладач і російський прозаїк. Марко Вовчок є автором романів «Живая душа», «Записки причетника», «Сельская идиллия», повістей «В глуши», «Отдых в деревне» тощо.

Вшанування пам’ятіІменем Марка Вовчка названо вулиці у Києві, Львові, Рівному, Дніпрі, Сумах, Нальчику та у інших містах. У 1956 році в місті Нальчику, в будинку, де Марія Олександрівна прожила свої останні роки, було відкрито музей-бібліотеку імені Марка Вовчка, а у 1978 році його перетворили на будинок-музей письменниці. В Україні створено музеї Марка Вовчка у Немирові Вінницької області і в Богуславі Київської області. З 2020 року у Богуславі щорічно проводиться літературний конкурс «Богуславська мініатюра», присвячений Марку Вовчку. Вінницькою обласною краєзнавчою літературно-мистецькою громадською організацією «Велика рідня» у 2007 році була заснована літературно-мистецька премія імені Марка Вовчка. Нею нагороджуються не тільки подоляни, але й митці з інших регіонів України та зарубіжжя не за конкретний твір, а за загальну творчу діяльність у літературі та музиці. У 2007 році на державному рівні в українських державних установах відзначали 100 років з дня смерті Марка Вовчка. Повість «Інститутка» введена у навчальну програму з української літератури середньої школи.