Організація влади в Давньому Римі

Організація влади в Давньому Римі: від республіки до імперії

1. Як була організована державна влада за часів Республіки?

У Римі населення поділялося на три верстви: Нобілі (знатні, найбагатші громадяни-землевласники)Вершники (торгівельно-реміснича знать та землевласники середньої руки)плебс («народ»). Найбідніших римських представників плебсу називали пролетарями (від латинського слова «пролес» - діти, нащадки) - єдиним багатством цих людей були їхні власні діти. Прикметно, що кордони між верствами в Давньому Римі не були жорсткими: син нобіля міг стати вершником або, навпаки, син представника плебсу міг стати вершником і вище.

Римляни мали народні збори («комісії») двох типів. Центуріатні Трибутні Обидва типи передбачали участь усіх громадян в ухваленні рішення. Римляни голосували ногами, тобто вони переходили через спеціальні містки, а контролер відмічав тих, хто проходив через містки і голосував «за». Наявність двох типів народних зборів, на думку античних авторів, давала змогу римлянам поєднувати олігархію та демократію.

Найвищими в державі були посади: Двох консулів (були вповноважені командувати армією та втілювати в життя ухвали народних зборів))Народних трибунів ((захисників прав римських громадян)Преторів(відповідальних за здійснення судочинства) Нижчими були посади еділів (чиновників поліцейської магістратури) та квесторів (скарбників і слідчих). Цензорів (відповідальних за власність громади та дотримання моралі)

Усі посади в Римі були виборними (посадовців обирали здебільшого на рік) та неоплачуваними. Особливістю римського громадського життя було те, що всі посади дублювалися - їх було зазвичай дві або й більше.

Важливим органом управління в державі був римський сенат, який діяв від доби царського Риму, хоч з часом його повноваження змінилися. Він керував зовнішньою політикою та фінансами. У кризові періоди, за рекомендацією сенату, римляни могли замінити двох консулів посадою диктатора. Диктатор міг обіймати свою посаду лише пів року.

Батьківщина породила, а точніше, виховала нас не для того, щоб... задовольняти наші примхи, створюючи для нас прибуток, щоб ми жили, байдикуючи й ледарюючи. Породила вона на користь собі, поборгувавши нам чимало й до того ж найкращих спроможностей нашого духу, розуму, мудрості. А для наших особистих потреб виділила лише стільки, скільки залишається після задоволення її власних потреб.... Але якщо народ зберігає свої права, то, кажуть вони, це найкращий стан, сама свобода, саме благоденство, бо він - пан над законами, над правосуддям, над справами війни і миру, над союзними угодами, над правами кожного громадянина й над його майном. На їхню думку, тільки такий лад і називається з повним правом державою, тобто справою народу. Цицерон

2. Які зміни в управлінні державою відбулися за доби імперії?

Хоч Октавіан усіляко наголошував, що, здобувши владу, відновив республіку, державні органи за його правління зазнали помітних змін. Майже всі магістратури перейшли під контроль імператора, який, власне, призначав людей на посади. Перестали скликати народні збори, сенат перетворився на дорадчу раду при імператорі. Щоб догодити Октавіанові Августу, його соратники Гай Меценат та Марк Агріппа підтримували заходи з пропаганди, за допомогою яких впливали на суспільну думку, забезпечуючи популярність імператора серед населення. Людей переконували, що живуть вони не в монархічній системі, а влада продовжує плекати республіканські традиції, що Август не узурпував владу, а просто має великий авторитет і досвід. При цьому будь-яку дію проти нього витлумачували як дію проти римського народу, який обрав собі такого правителя, тобто як таку, що веде до державної зради.. Пропаганда (лат. propaganda, дослівно - «яка підлягає поширенню (віра)», від лат. ргорадо - «поширюю») - вплив на свідомість громадян задля нав’язування їм певних поглядів, що не відповідають дійсності. Окремі елементи пропаганди були властиві і державам Давнього Сходу, і елліністичним державам, але найбільшого поширення вона набула в Римі.

Зміни в керуванні державою ґрунтувалися на ідеї «Римського всесвіту». Октавіан Август уявляв Римську імперію як єдиний, злагоджений бюрократичний механізм, яким керували з центру, тобто з Рима. Рим, у якому мешкало понад 1 млн людей, було поділено на 14 районів, кожен з яких очолив прокуратор. Усі прокуратори підкорялися префекту столиці, який керував також когортами міської варти, пожежниками, таємними агентами. Модель влади в столиці було поширено на всю імперію, поділену на провінції. На чолі кожної провінції перебувала римська адміністрація. Вона збирала податки, контролювала дотримання законів, опікувалася фінансами, будівництвом тощо. Римські намісники (прокуратори) керували життям на місцях з волі імператора, що їх призначав.