Презентація "Аранжування класичної музики" 7 клас

Аранжування класичної музики. Розділ ІІ Діалог мистецтв минулого і сучасності. Музичне мистецтво

Існують музичні твори, які й через століття не втрачають популярності. Їх залюбки слухають і впізнають не лише музиканти-професіонали, а й звичайні аматори. Такі твори ми відносимо до музичної класики (від лат. classicus — зразковий). Ця музика витримала випробування часом, можливо, саме тому, що вона є зразком, еталоном для наслідування

З надзвичайним поширенням популярної музики, здавалося б, усе менше місця в сучасній культурі залишається музичній класиці. Проте класичні твори у поєднанні з новітніми технологіями часто отримують «нове звучання». Це здійснюється завдяки різноманітним аранжуванням

Франциско Катала. Алегорія музики. Гюстав Клімт. Алегорія музики. Пофантазуйте та уявіть, яка музика може звучати в композиціях художника і скульптора — класична чи сучасна популярна.

Аранжування — це перекладення музичного твору для іншого складу виконавців, пристосування фактури твору-першоджерела до технічних можливостей іншого інструмента або інструментів. Аранжування (від фр. arranger — упорядковувати) — творчий процес підготовки музичного твору до виконання, відмінного від оригінальної композиції, але з втіленням його головної художньої ідеї

Французьке слово arranger у буквальному перекладі означає «упорядковувати». Однак у музиці цей термін набуває дещо іншого і ширшого значення. Справді, що ж упорядковувати, якщо композитор уже написав так, як уважав за потрібне?

Окрім терміна «аранжування»видозміни в музичному тексті називають також обробка, оркестровка, транскрипція, фантазія тощо. Ці слова важко розмежувати, адже на практиці їх нерідко використовують як синоніми. Поняття «обробка» використовують зазвичай щодо змін народних пісень, а «оркестровка» — щодо перекладу для симфонічного оркестру

Іноді такі перекладення робить сам композитор, але нерідко до цієї творчості долучаються інші музиканти, яких називають аранжувальниками. Приміром, пісню, написану для голосу та фортепіано, перекладають для хору, а скрипкову п’єсу — для інструментального ансамблю. При аранжуванні можна змінити не лише тембр і гармонію, а й навіть жанр і форму музичного твору, наприклад створити фантазію з провідних тем опери або сюїту з основних танців балету

ё Інструментування також передбачає перекладення музики з урахуванням діапазону та особливостей тембру того чи іншого інструмента. Легкі й ніжні пасажі аранжувальник правомірно доручає виконувати флейтам чи арфам, а гучні урочисті акорди — тромбонам. Мелодію в низькому регістрі краще перекласти для віолончелі, а у високому регістрі ніхто не виконає її краще, ніж скрипка

Модест Мусоргський. Картинки з виставки: «Богатирські ворота»

Модест Мусоргський. Картинки з виставки: «Богатирські ворота» в оркестровці Моріса Равеля. Як у музиці втілено образи архітектури? Як оркестровка фортепіанних творів вплинула на їх сприйняття?

Поряд із фантазією до вільних варіантів аранжування належить транскрипція і парафраз. Транскрипцією називають вільне перекладення музичного твору, яке має самостійне художнє значення Напевно, вам доводилося чути, як, оголошуючи черговий номер концертної програми, ведучий концерту або радіопередачі називає: «Шуберт — Ліст. Серенада». Це зовсім не означає, що Шуберт писав свою вокальну серенаду не самостійно, а разом із Лістом, як співавтори. У таких випадках йдеться про транскрипцію. Це не проста обробка, а віртуозна, нерідко для іншого складу виконавців

Йозеф Данхауер. Ференц Ліст (у центрі стоїть Н. Паганіні)

Словом «парафраз» позначають інструментальну віртуозну фантазію, головним чином для фортепіано, на теми популярних пісень чи оперних арій. Видатним майстром фортепіанних парафраз і транскрипції був Ференц Ліст (пісні Шуберта, симфонії Бетховена, опери «Ріголетто» Верді та «Євгеній Онєгін» Чайковського). Композитор сміливо експериментував з гармонією, мелодикою, формою, фортепіанною фактурою

Оркестровою транскрипцією вважають 24 каприси Нікколо Паганіні — Мирослава Скорика. Склад симфонічного оркестру, доповнений великою групою ударних інструментів, створює різнобарвний колорит. У деяких каприсах, наприклад, знаменитому № 24, відчувається естрадний тип оркестровки, сучасні ритми

Мирослав Скорик (1938-2020) — видатний український композитор, диригент, музикознавець. Навчався у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом Станіслава Людкевича. Тривалий час викладав у Національній музичній академії ім. П. І. Чайковського, був художнім керівником Національного театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. У спадщині митця — твори різних жанрів: балет, опери, концерти та п’єси для різних інструментів, музика до кінофільмів, джазові та популярні композиції

Нікколо Паганіні — Мирослав Скорик. 24 каприс

У наш час по радіо і телебаченню або в Інтернеті ми часто чуємо мелодії, які насправді народилися десятки, а то й сотні років тому. Але завдяки модерному аранжуванню ми сприймаємо їх як сучасну музику. Такою є творчість німецького композитора Иоганна Себастьяна Баха. Еліас Хотліб Хаусман. Й.-С. Бах у 1746 р.

Музика Баха отримала чи не найбільшу кількість інтерпретацій упродовж свого 300-річного існування. У XIX ст. його твори виконували найчастіше у вигляді фортепіанних транскрипцій на концертах і під час домашнього музикування. У XX ст. вони зазвучали в інших барвах: у джазових, рокових та попобробках. Світлана Богатир. Портрет Й.-С. Баха (у сучасному «аранжуванні»)

Йоганн Себастьян Бах. Скерцо із Сюїти № 2 сі мінор («Жарт»)

ПІДСУМУЄМО:

Дякую за увагу!