виховний захід про козаків містить цікаві факти про закони та правила запорізьких козаків

 

 

 

 

 

 

 

 

Цікаві факти про козаків

(виховний захід для 7-8 класів)

http://surl.li/mymsj

(посилання на презентацію)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       

                                                                                                                        Бібліотекар:

                                                                                                     Тетяна Петрівна Коваль

 

 

 

 

 

2023

 

Мета заходу:  Познайомити дітей з історією козацтва. Розширити знання учнів про славне минуле українського народу. Вчити любити рідну Україну, вшановувати традиції українського народу. Розвивати потребу оберігати ,як святиню все, що пов’язано з рідною землею.

Виховувати любов до України, інтерес до історичного минулого, почуття національної свідомості та громадянської активності, повагу до героїки наших предків, любов до рідного краю. Розвивати наполегливість, кмітливість, силу волі.

Козак — вільний воїн, східноєвропейський найманець, представник військового стану 15 — 20 століття. Козак — військове звання у військових формаціях Гетьманщини, УНР, Української Держави 19 — 20 століття.

Має тюркське походження – від давньотюркського "кьоз-", що означає ходити, бродити, мандрувати.

Козаки – це окреме і неповторне явище не тільки в українській історії, а навіть у світовій. Недаремно разом з мужністю, силою, хитрістю та розумом козаків частенько зустрічається краплинка містики, яка робить їх чимось більшим, ніж просто воїнами.

Характерниками були козаки, які, за сучасним визначенням, володіли екстрасенсорними і паранормальними здібностями: телепатією, ясновидінням, здатністю до гіпнотичного впливу. Існує чимало легенд про те, що козаки-характерники володіли до того ж і здатністю до подорожей у Наві, тобто – до подорожей в потойбічному світі.

На їхню думку, козаки-характерники могли робити наступні речі: ухилятися від куль та брати розпечені ядра голими руками; перекидатися на вовків; наводити ману та сон на людей; бачити на велику відстань навколо себе; провіщати майбутнє; бути довго під водою і виходити з неї сухими; без ключів відкривати замки.

Найвідомішим характерником називають козака Мамая – ідеалізований образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря… Також характерниками у народі вважали майже всіх козацьких гетьманів, кошових отаманів і відомих полковників. Характерниками були такі відомі представники нашої історії, як князь Всеслав Полоцький, князь Віщий Олег, козацькі полководці Северин (Семерій) Наливайко, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Сірко, Іван Золотаренко, Семен Палій, Максим Залізняк та багато інших.

А які ж вони  на вигляд?Довгі вуса, оселедець на голові, закритий характерною шапкою (бо тільки коли козак надягав шапку, він почував себе справжнім козаком), сорочка, черкеска, широкий пояс і широченні шаровари, чоботи - ось зовнішній образ козака, який зберігся в народній пам'яті. Головною ознакою запорозького козака був оселедець. Назва «оселедець» пішла від Катерини ІІ відомою своєю неприязню до козаків, так вона називала їхню традиційну зачіску. Чуприна - старовинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові (переважно у козаків); Не всім дозволялося носити чуприну, котра була своєрідною відзнакою лицарського стану.

Основний одяг запорізьких козаківко — сорочки, кальсони, шапки та жупани. Похідним одягом козаків були дві пари шароварів, сорочка, кафтан з грубого сукна, шапка та свита з кобеняком. У мирний час запорожці одягались доволі багато. Сорочка з шовковими застібками, червоні чоботи.

Так ось вона, Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді й дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!..                       

                                                                                               М. Гоголь “Тарас Бульба”

 Ніде у світі не було такого поняття як СІЧ.  1556 р. – заснування українським православним князем Дмитром Вишневецьким на о. Мала Хортиця першої Запорізької Січі.

Протягом існування Війська Низового, його осередками у різний час були 8 Запорозьких січей:

1.Хортицька — 1556—1557 роки

2.Томаківська — 70-80 роки XVI ст.

3.Базавлуцька — 1593—1638 роки

4.Микитинська — 1639—1652 роки

5.Чортомлицька — 1652—1709 роки   

6.Олешківська — 1711—1728 роки  

      7.Кам'янська — 1709—1711, 1730—1734 роки

      8. Нова (Підпільненська) Січ — 1734—1775 роки

      Близько 1554 року волинський князь українсько-литовського походження Дмитро Вишневецький нижче Дніпрових порогів на острові Мала Хортиця розпочав будівництво форпосту для захисту проти татарської навали. Ця подія ознаменувала заснування Запорізької Січі – козацької фортеці та бази для походів морем та суходолом.

ЗАКОНИ

Це здається неможливим але у такому тисячному товаристві не було ніякої форми поліції або наглядачів за законом, як це було в усіх інших великих містах. Закони на Січі були досить жорстокими.

За крадіжку чи вбивство одного з побратимів, козак не те що платив життям, а робив це в доволі жорстокій формі: його могли поховати живцем разом з небіжчиком, або бити кийками, що часто закінчувалось фатально. Так, можна сказати, що це не гуманно, але дисципліна була відмінна.

В життєвій філософії козаків поєднувались і неписані закони честі (як у дворян), і культ сил природи (як в народній педагогіці), і загартування духу і тіла (як у спартанців). Казацькі закони передбачали: любов і повага до батьків і Вітчизни; вірність у дружбі; чесність; відданість козацьким ідеалам; готовність захищати слабких; взаємодопомога; повага до жінки; розвиток фізичних і духовних якостей, сили волі.

Самі тяжкі злочини:

-  зрада;

- убивство товариша;

- бійка;

- крадіжка;

- зухвальство по відношенню до начальства; - самовільна відсутність під час походу;

- провести на Січ жінку (хай навіть матір, сестру, дочку);

- п’янство.

Покарання були найсуворішими! Наприклад, того, хто провів на Січ жінку, садили в мішок, зв’язавши йому руки, туди ж кидали кота, потім зав’язували мішок і кидали у воду. А за крадіжку чи наклеп козака прив’язували до стовпа на площі, ставили поряд різки — і кожен бажаючий міг побити того, хто завинив.

Грамота

Майже всі козаки були грамотними, більше того, вони читали Біблію та інші духовні книги. На Січі було біля 40 книг, написаних волхвами, які кожний козак був зобов’язаний прочитати. Запорожці на рівних вели дипломатичні переговори з високопоставленими представниками різних держав, тому що знали іноземні мови. Духовність Унікальний елемент козацької педагогіки — увага до духовного світу дитини. Бувалі козаки учили козацьку юнь, як себе поводити, як відстоювати свою думку, дружити… Виховувався дух побратимства (козак козаку — брат) і національна гордість: “Козак знімає шапку тільки перед Богом та перед собою — і то за власним бажанням”.

Типи навчальних закладів в козацьку добу:

1. Парафіяльні та монастирські школи

Покровська церковно-парафіяльна школа, місто Батурин.  У цих школах дякм або ченці навчали учнів грамоті, письму, церковному читанню, співу, молитвам, закону божому.

2.                   Січові школи

Перша початкова січова школа була відкрита в 1576 p., а вже з початку XVII ст. вона існувала як монастирська школа при Самарському монастирі. Вчилися учні читанню, співам і письму та засвоювали суворий курс фізичного та військового виховання Самарський монастир та школа, Запоріжжя.

3.                   Братські школи
4.                   Спеціальні школи

У 1659 р. за часів Богдана Хмельницького на Чортомлицькій Січі було відкрито середню школу (школа підвищеного типу). Школа мала назву Січова центральна. В школі викладалися піїтика, математика, риторика, географія, астрономія, військова справа.

 

 *Піїтика – теорія поезії,

*Риторика – ораторське мистецтво

 

5. Колегіуми
6. Академії

Але головним завданням була підготовка фізично загартованих мужніх воїнів, захисників рідного краю від чужоземного поневолення. Ідеалом була вільна, незламна людина.

Православна віра

Відмінною рисою запорозьких козаків була глибока релігійність. Навіть у сучасних умовах багато людей, що пройшли хоча б одну війну і до того не відрізнялися релігійними пориваннями, несподівано звертаються до релігії.. То що вже казати про запорожців? Життя на війні з її раптовістю та непередбачуваністю наочно показувало козакам «Божий промисел».

Козацькі принципи цього періоду щодо іновірців були категоричними: для того, аби потенційний кандидат був прийнятий до козацтва, він мав знати основи православ'я та сповідувати православну віру.

Доволі поширеними були випадки, коли запорозький козак, провівши молоді літа в колі січового товариства серед веселощів та розгулу і, звісно, у військових кампаніях, бачачи неминуче наближення старості та відчуваючи себе вже нездатним до військової справи, йшов у ченці до монастиря. Так вчиняли не лише рядові козаки, але й представники січової старшини. Наприклад, 1754 року ченцем Самарсько-Миколаївського монастиря став кошовий Січі Пилип Федорів. У чернецтві він пробув понад 40 років і у тому є монастирі помер у 101-річному віці.

Свої релігійні прагнення козаки реалізовували не тільки шляхом відлюдництва чи прийняття чернечого постригу, але й продовжуючи світське життя. У своїх зимівниках вони будували каплиці, влаштовували скити, ставили молитовні ікони, у власних житлах виділяли місце для особливих «божниць», де ставили ікони в дорогих шатах, запалювали перед ними лампади та саморобні воскові свічки, курили дорогий ладан. Письменні козаки читали житія святих, знали тексти молитов.

Даючи вихід своїм релігійним почуттям у мирний час, козаки двічі на рік пішки вирушали у паломництво, щоб вклонитися святим місцям у Самарському, Мотронинському, Києво-Печерському, Межигірському, Моженському, Лебединському монастирях. Перше таке паломництво здійснювалося наприкінці зими (на Масляну), друге – у вересні й жовтні, коли в зимівниках закінчувалася праця зі збору врожаю та промисловий сезон.

Загалом за роки існування козацтва, за його ініціативою було збудовано близько 60 церков.

Козаки завжди шанували Богоматір, яка вважалася їхньою покровителькою. У день святкування,  вони організовували Велику раду, на якій обирали гетьмана і визначалися з подальшими військовими планами. Саме тому дата святкування Дня українського козацтва припадає на велике православне свято Покрови Пресвятої Богородиці.

Наші предки вірили, що Діва Марія охороняє мужніх воїнів, оберігає їх від ворожих куль і шабель, а також дарує мудрість у прийнятті складних рішень.

МОВА

Серед козаків, зокрема запорозьких, дуже високий престиж мала рідна, українська мова. її добре знання було неодмінною умовою при вступі до низового товариства. Але разом із тим, скажімо, в Січі великою повагою користувались іноземні мови й ті, хто цими мовами володів. Це, звичайно, впливало на характер міжмовних контактів у козацькому середовищі. Впливало також і те, що козацькі драгомани (перекладачі) були майстрами своєї справи, а кошова, гетьманська і почасти полкова канцелярії вели дипломатичне листування польською, латинською, німецькою, французькою, угорською, турецькою, кримськотатарською та російською мовами. Крім того, в школах Війська Запорозького і Гетьманщини викладали латинь, старогрецьку і старослов'янську мови. 

КУРІНЬ

Існував у запорожців цікавий звичай.

Їх курені були завжди відкриті. Мандрівник чи перехожий може зайти туди, погостювати, попоїсти і рушити далі в дорогу. І це навіть якщо господаря немає вдома. Однак існувало суворе правило, з куреня нічого не виносити, а інакше – покарання. А як хтось знайде якусь річ на Січі, прив’язує її до високого стовпа. Як за три дні власник не знайдеться, то і річ переходить у володіння того, хто її знайшов.

То що ж таке курінь?

Курі́нь — у 16-18 ст. військово-адміністративна одиниця Запорізької Січі, що складалася з кількасот козаків.

Військо Запорізьке у всьому його складі мало два поділи — військовий і територіальний. Як військо запорізька громада поділялася на тридцять вісім куренів, територіально — спочатку на п'ять, згодом на вісім паланок.

ХАРЧУВАННЯ

Що ж їли козаки? Популярною їжею на Січі були кашоподібні страви з різних зернових: соломаха, тетеря, щерба, братко. Також часто готувалися й кулеші. Однією з особливостей харчування козаків було незначне споживання печеного хліба, адже борошна не завжди було в достатній кількості. Крім того, випікання хліба вимагало великої кількості людей, значних витрат праці й часу. Основою козацького раціону були різноманітні юшки. Картопля ж з’явилася в раціоні українців набагато пізніше.

На запорозьких землях водилося дуже багато диких тварин: дикі коні, кози, олені, вепри, сайгаки, ведмеді, зайці. Велика кількість різноманітних птахів селилась поблизу річок і озер – дрохви, тетеруки, куріпки, фазани, качки, гуси, кулики тощо.

М’ясо було суттєвим додатком до раціону харчування козаків як влітку, так і взимку. Харчові запаси козаки поповнювали постійно. Особливо старалися ті, котрі мешкали в зимівниках. Їхнім головним завданням було постачання козацтву різних харчів – починаючи від м’яса, борошна, сала, круп і закінчуючи овочами та фруктами.

Однак м’ясні страви були більше святковими, ніж повсякденними. Якщо ж козаки, крім звичайної їжі, хотіли поласувати м’ясом, дичиною, рибою, варениками, сирниками, гречаними галушками з часником чи ще чимось подібним, то складали для цього артіль, збирали гроші, купували на них продовольство і передавали його курінному кухареві.

Загальновідомою козацькою м’ясною стравою є свиняча голова з хріном.

Крім названих страв, козаки вживали також рубці, свинину, мамалиґу – тісто з проса чи кукурудзи, яку їли з бринзою, солоним овечим сиром чи з пастремою (шматок баранини, висушений або зав’ялений із сіллю, це м’ясо було схоже на балик) та загреби – коржі з житнього борошна, назва яких походить від того, що їх клали в напалену піч або багаття і загрібали гарячим попелом.

Зайшовши в курінь, козаки заставали страву вже налитою у «ваганки» – невеликі дерев’яні ночовки, розставлені в ряд по краях столу (сирна), а біля ваганків стояли різні напої – горілка, мед, пиво, брага, наливка – у великих дерев’яних коновках. Рідку страву їли ложками, тверду – брали руками. Напої пили з металевих чарок, а частіше з дерев’яних михайликів, місткістю від трьох до п’яти чи й більше наших звичайних чарок або коряків: «у іншого такий коряк, що в ньому можна й мізерного жидка утопити», «у кого така чарка, що й собака не перескоче».

Кожен козак мав при собі дерев’яну ложку, без якої він не міг ходити, «не заживши слави недбалого й невиправного пастуха». Кожен козак носив ремінний пояс, а через плече навішувався ремінний гаман. У гамані зберігались кресало, кремінь і трут. До поясу ж були прив’язані швайка і ложечник. За допомогою швайки лагодили кінську збрую, а в ложечнику зберігалась дерев’яна ложка.

На вечерю запорожцям, часто подавали гречані галушки.

Розваги

Козаки розважались розколюванням поліняк за допомогою шабель, ними ж брились і фігурно нарізали овочі на куліш. Особливо ж вони полюбляли знімати шапки з голів товаришів за допомогою кулі з пістоля чи самопала. Важко уявити, якої витримки і вправності вимагали такі витребеньки. (Відео)

Козацькі співанки — народні, історичні співанки та думи в котрих оспівується Козацька доба. Містять героїчні, часом алегоричні, засоби опису смерті козака, від'їзд до чужих країв, сум за Батьківщиною, герці та баталії. Згодом до жанру було доєднано твори гайдамацької тематики. (пісні)

Козацькі пісні відзначаються багатством ідейного змісту, емоційною наснаженістю, високою художністю. Для їх поетичного стилю характерне органічне поєднання реалістичної конкретності з символічно-метафоричною образністю. Основний герой цих пісень — відважний воїн, оборонець вітчизни, готовий віддати за неї життя. Різноманітні ідейно-тематичні мотиви часто переплітаються в одному й тому ж творі, через те поділ пісень на групи, цикли завжди досить умовний.

У козацьких піснях яскраво виявляються патріотичні почуття народу. їх герой усвідомлює, що він оборонець рідної землі, що в нього «родина — уся Україна». Потрапивши в полон до ворога, козак просить перед смертю вивести його на високу могилу — «нехай же я стану, подивлюся та й на свою Україну!» Пафосом любові до вітчизни сповнена пісня часів визвольної війни «Розлилися круті бережечки»: козаки хочуть розвеселити Україну, визволивши її від польсько-шляхетського гніту.