Володимир Івасюк - композитор, поет, пісняр

Володи́мир Миха́йлович Івасю́к — український композитор і поет, Герой України. Один із основоположників української естрадної музики (поп-музики). Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох спектаклів. Професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Неординарний живописець.

Я потримав на руках сина, подарованого мені долею на світанку четвертого березня сорок дев’ятого року. Михайло Івасюк. «Монолог перед обличчям сина». Ходжу довкола пологового будинку, зазираю з трепетом у вічі знайомим медикам, але ніхто не каже мені нічого. Нікого з них не прошу, щоб мене провели до середини. Один-єдиний раз дружина вийшла до сусідньої кімнати, і ми перекинулися кількома словами про самопочуття і домашні справи. Медсестра, жінка вже в роках, випровадила мене, кажучи вслід:— Ці чоловіки такі нетерплячі і настирливі, що спасу від них немає. Гадають, що народити дитину — це раз-два... Даремно рипають дверима і снігу наносять. Не кажу ні слова. Медсестра має рацію. Тут мусить бути лад, не можна поводитися, як на вокзалі. У мене перший урок. Я трохи розсіяний. Стою перед класом, а думка хтозна-де. Мені причувається крик дитини, і я усміхаюся до класу. При опитуванні не ставлю поганих оцінок, навіть трійок не ставлю — хай у дітей буде радісно на душі в цей день. Маю, мабуть, незвичний вигляд. Чути стук у двері. Виходжу. Переді мною стоїть парторг школи, учителька хімії Олена Василівна Цибульська. Вона намагається бути поважною, але не може пригасити лукаві іскорки у блакитних очах.— Чому ви ще тут? — кинула докірливим тоном.— А де мені бути?— У вас народився син… Михайло Івасюк «Монолог перед обличчям сина»

Вся велич, краса і поезія світу — у цій крихітній істоті, яку я несу, мов найкоштовніший скарб, у нашу хату. Це — мій син. На теплій селянській печі дружина розповиває його дуже обережно й трошки невміло, навіть боязко, ніби він із тонкого й крихкого скла, і зиркає на мене згорда, її погляд неначе промовляє: «Дивись, якого сина я тобі подарувала!». Прилягаємо з двох боків і розглядаємо його, мов якесь небувале чудо. Ти спи, любий сину,В щасливому сні,Довкола нас тишаІ місяць в вікні. Торкається шибок. Лиш сяєво зір,Шумить десь далеко. Смарагдовий бір... Михайло Івасюк «Колискова»Хата, в якій ми мешкаємо, збудована. На тому місці, де колись зеленіла левада і сад Михайла Воробкевича, дідуся відомого письменникаі класика української музики Сидора Воробкевича.

Скрипка Івана Лазаровича приваблює більше, ніж та мандоліна. Він просить мене:— Купи мені скрипку.— Ще зарано, синку. Мусиш трохи підрости.— Тоді купи акордеон.— Маленьких акордеонів немає у продажу, а є лише такі, що ти не підні-меш, — пояснюю йому. Не зводячи з мене благального погляду, каже:— Купи, я буду тільки дивитися на нього Приношу скрипку з Чернівців, виймаю урочисто з брунатного чохла й кладу на стіл, і вся родина уважно її розглядає. Це не іграшкова, а справжня, навчальна скрипка для маленьких ще рук мого сина. Вона пестить зір своїм святковим блиском і ніби промовляє до Володька: «Не журися, що я така маленька, один-два роки минуть, я виросту і ти виростеш разом зі мною. Але й така, як оце я зараз, не буду гірша від інших. Побачиш, як гратиму у твоїх руках — усі охнуть від подиву. Як би ти не жив, на цім світі я буду твоєю долею. Світ скупий на радощі, але я тобі їх принесу — будеш щасливий лише тоді, коли притулиш мене до свого підборіддя... Бери ж мене назавжди, навіки... У Володька блищать очі, а на устах грає щаслива усмішка. Зиркає то на нас з матір’ю, то на скрипку. Гладить її, торкає пальцями струни і сяє від утіхи.

У десятому класі Володя створює пісні «Колискова для Оксаночки» та «Лісові дзвіночки» Володя цікавиться народними піснями. Він старанно збирає українські народні пісні на Буковині, записує їх від селян, своїх родичів і товаришів по класу, а згодом використовує кожну поїздку в села, щоб «поживитися» там, як він казав, народними шедеврами.

Володимир Івасюк, окрім музики і поезії, мав ще й хист до малювання. Збереглося кількадесят малюнків різних років - переважно шкільних і студентських. Це виконані олівцем або акварельними фарбами натюрморти, пейзажі, портрети видатних людей, автопортрет, шаржі і карикатури.

У 1967 році Івасюк стає студентом Чернівецького медичного інституту13 вересня 1970 року. Пополудні з Театральної площі перед Медичним інститутом і театром ім. Ольги Кобилянської Чернівецька телестудія транслює на всю Україну, поряд з іншими піснями, і твори Володимира Івасюка «Червона рута» та «Водограй». Виконали їх сам Володя Івасюк і молода вчителька музики Олена Кузнєцова

А восени 1970 року славний вокально- інструментальний ансамбль «Смерічка» бере до свого репертуару «Червону руту» та «Водограй».

Володимир Івасюк був дуже романтичною людиною. Свою"Червону руту" він присвятив і подарував своїй одногрупниці Марії Соколовській, в яку був таємно закоханий. У своїх інтерв’ю Марія розповідала, що Володимир показав їй перший варіант пісні ще в 1968 році. А через два роки її вже співав весь СРСР. Знаково, що у виконанні ВІА "Смерічка" "Червона рута" стала піснею року в СРСР на Всесоюзному конкурсі "Песня-71". На заключному концерті разом із солістами "Смерічки" Василем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком свою пісню співав і Володимир Івасюк.

У 1971 році був знятий музичний фільм "Червона рута", в якому звучали пісні Івасюка. Це був перший український музичний фільм, який мав величезний успіх. За сюжетом це історія про ніжну і чисту любов дівчини з Карпат і донецького хлопця. Ротару і Зінкевич стали головними героями. У фільмі у виконанні Василя Зінкевича вперше прозвучала і знаменита пісня «Я піду в далекі гори», яку вже у 80-і роки переспіває легендарна Квітка Цісик.

Цього ж 1971 року у передачі ЦТ “Алло, ми шукаємо таланти!” звучить нова Володина пісня “Водограй”. Навесні 1972 р. починається львівський період у житті Володі: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на IV курс Львівського медичного інституту. Розширюється коло мистецьких знайомств. В.Івасюк створює пісні “Я — твоє крило”, “Два перстені”, “Наче зграї птиць”, “Балада про мальви”. 1972 р. пісню “Водограй” у виконанні ансамблю «Смерічка» визнано піснею року на фестивалі «Песня -72».

1973 року пісню “Балада про дві скрипки” виконала молода співачка Софія Ротару (тоді вона вже була відома як переможниця Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії за виконання народних молдавських пісень). Згодом вона виконуватиме багато творів Івасюка, а у 1974 р. з “Водограєм” стане лауреатом фестивалю естрадної пісні у польському місті Сопот. Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала саме українська пісня, а про Володю дуже багато пише польська преса, перекладає й друкує тексти його пісень.

1975 р. Володя пише музику до спектаклю за романом Олеся Гончара “Прапороносці” і здобуває диплом першого ступеня. Тоді ж був знятий фільм “Пісня завжди з нами”, у якому прозвучало шість пісень Івасюка. Пише музику до вистави “Мезозойська історія” у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі. . У видавництві “Музична Україна” виходить збірка пісень Івасюка “Моя пісня”. 1977 року Софія Ротару з піснею Володимира Івасюка “У долі своя весна” знову перемагає на фестивалі “Сопот”, а сам він працює над підготовкою платівки-гіганта.

24 квітня 1979 р. в обід Володі дзвонять, він одягається, йде до консерваторії і більше не повертається… 18 травня 1979 його було знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Офіційна версія — самогубство — підлягала сумніву громадськості як 1979 року, так і тепер. Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Похорон Володимира Івасюка 22 травня 1979 у Львові перетворився на масову акцію протесту проти радянської влади.

У Львові (1990, 2011) та в Кіцмані (1999) встановлено пам’ятники Івасюку, у Чернівцях створено обласний меморіальний музей В.Івасюка і названо його ім’ям вулицю. Івасюку присвячено також фестивалі української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» (від 1989), Міжнародний конкурс молодих виконавців української естради ім. В.Івасюка (від 1993). 2 березня 1994 р. Президент України Леонід Кравчук підписує Указ про присудження посмертно Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. 1 березня 2009 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про присвоєння Володимиру Івасюку звання “Герой України” (посмертно) за самовіддане служіння Україні на ниві національної музичної культури та створення вершинних зразків української пісенної творчості.