Упродовж століть архітектура формувала уявлення людей про красу, викликала певні почуття та настрої. Архітектурні шедеври є візитівкою міст: Ейфелева вежа — Парижа, Колізей — Рима тощо. Назвіть архітектурну споруду, яка вам найбільше подобається. Охарактеризуйте особливості її архітектоніки
Усі будинки складаються із двох типів конструкцій: опорних (фундамент, стіни, колони) і тих, що перекривають (дах, купол тощо). Гармонійне поєднання різних складових перетворює будівлю на справжній шедевр. Це відбувається завдяки виразності конструктивних і декоративних елементів. Свої «ролі» у створенні архітектурного образу виконують усі деталі: вікна, двері, сходи, балкони, карниз тощо
Конструктивні та декоративні елементи будівель. Балкон — відкритий майданчик, що виступає за площину зовнішньої стіни й обгороджений перилами. Тип французького балкона не має власне балконного майданчика (або він дуже вузький); огорожа встановлюється в отворі із зовнішнього боку, зразу перед дверима
Франческо БОРРОМІНІ (1599-1667) — італійський архітектор, якого вважають своєрідним скульптором в архітектурі. Тривалий час він працював на будівництві храмів у Мілані. За проектом майстра в Римі зведено церкву Сан-Карло біля чотирьох фонтанів, що стала еталоном хвилястого фасаду. Поверхня стіни задумана як одне ціле: масивний виразний карниз, що розбиває споруду на два яруси, ритм колон, вікон і ніш зі скульптурами, фігури ангелів, що підтримують великий овал із зображенням герба — усі ці та інші деталі зливаються в єдиний архітектурний орнамент і створюють незвичайну динамічність форми. Оригінальність плавної архітектури виявилась і в інтер’єрі церкви: у ній немає жодного кута. Адже Борроміні вважав: «Кут — це ворог гарної архітектури»Невідомий художник XVII ст. Портрет Франческо Борроміні
Франческо Борроміні — визнаний майстер архітектурних креслень. Конструкцію спроектованої церкви Сан-Карло він зафіксував на плані будівлі й на схемі (у перерізі), де чітко проглядають пропорції та деталі конструкції, купол будівлі й розташовані по обидва боки дві невеликі каплички. Франческо Борроміні. Церква Сан-Карло біля чотирьох фонтанів (Італія): інтер’єр, архітектурні креслення
До абетки візуальних мистецтв, які ви вже знаєте, належить поняття перспектива. Перспектива (фр. perspective, від лат. perspicio — ясно бачу) — система зображення простору та об’ємних предметів на площині, що враховує їх розташування, віддалене від спостерігача. Щоб зобразити в живописних чи графічних композиціях архітектурні споруди, застосовують спеціальні правила перспективи. Форму будинків складають об’ємні фігури: куби, паралелепіпеди, багатогранники. Щоб зобразити куб у перспективі, насамперед з’ясовують об’ємність його форми, потім з однієї загальної точки зору зображають кожну його грань так, як ми її бачимо. Різницю в зовнішньому вигляді предметів та уявні зміни називають перспективними, тобто «побаченими наскрізь». Існує ціла наука, яка вивчає закони зображення предметів на площині так, як сприймає їх людське око. Вона називається перспективою
Повітряна перспектива стосується закономірностей малювання в кольорі. Тому її легше побачити в живописних пейзажах, коли дальній план ми бачимо ніби в «серпанку», крізь шар повітря. Повітряна перспектива — спосіб зображення простору, заснований на зоровому сприйнятті, що передбачає зміну кольору і тону віддалених предметів. Лінійна перспектива вивчає правила зображення на площині тривимірних об’єктів і предметів. Лінія горизонту, точка/точки сходження є визначальними для побудови реалістичного зображення. Лінії побудови, що спрямовуються в точку/точки сходження, утворюють враження ілюзії глибини простору, визначають розміри, форму зображень. Лінійна перспектива — спосіб зображення об’ємних предметів на площині, що передбачає зміни форми, розмірів, ліній контуру віддалених предметів
Усі зображення сприймаються або у фронтальному положенні, коли предмети розташовані паралельно картинній площині (фронтальна перспектива), або під кутом до неї (кутова перспектива). Особливістю кутової перспективи є наявність двох точок сходження. Точка сходження — уявна точка на лінії горизонту, у якій сходяться при подовженні паралельні горизонтальні лінії об’єктів