Есе на тему: «Яким має бути сучасний історик?»
Есе на тему: «Яким має бути сучасний історик?»
Історик – це пророк, що дивиться назад. Він повинен майстерно оперувати інформацією про минуле, жити теперішнім та завбачувати майбутні події. Звісно, що ні один історик не володіє всією інформацією про минуле, саме тому кожен з них є фахівцем в певній галузі, як-от Тімоті Снайдер є фахівцем з історії Східної Європи, Марк Ван Де М’єроп спеціалізується на історії Стародавнього Близького Сходу, що ж до видатних українців, можна навести в приклад Дмитра Яворницького, що займався історією запорозького козацтва, чи Ярослав Грицак, професор нової та новітньої історії України. Тож кожен історик має свою сферу дослідження, аналізу та розуміння майбутнього. З початком ХХІ століття почали оцифровувати архіви, наукову, навчальну, довідкову, науково-популярну літературу, з’явилися можливості відвідувати музеї онлайн та побачити прекрасне, перебуваючи в іншому кінці світу. Є багато прихильників того, щоб просто в кілька натисків завантажити книгу та той чи інший електронний носій та почати опрацювання, але класичний спосіб відвідування бібліотеки, має свою естетику, крім цього там є рукописи, що не підлягають оцифруванню, і їх можуть показати вам за потреби.
Перше моє уявлення, щодо того, який має бути історик у мене асоціюються з моєю вчителькою історії, Чайківською Марією Богданівною, яка навчалася в Львівському національному університеті імені Івана Франка, на історичному факультеті. Вона супроводжувала мене на шляху з 6 по 11 класи. Для мене вона була хорошим вчителем, на якого можна було рівнятися, уміла зацікавити дітей, доступно пояснити, здатна знайти підхід до кожного, активною, цілеспрямованою, саме це мене й зацікавило, і вона це помітила. Відтоді вона почала давати мені більше матеріалу, робила примітки до моїх відповідей, ставила цікаві питання пов’язані з програмою, мотивувала, згодом, коли з’явилася можливість, ми брали участь, перемагали, були призерами в олімпіадах. Саме тому, я вважаю, що сучасний історик повинен притягувати до себе оточуючих, своїми знаннями, навичками, уміннями, підходом до аудиторії, та тим, що вміє мотивувати своїх учнів, наставляти їх на шлях істинний.
На мій погляд, сучасний історик має бути не лише знавцем минулого, але й аналітиком, здатним переосмислити минулі події у сучасний контекст, уміти використовувати сучасні методи викладання та зацікавлення слухача. В епоху швидкого розвитку технологій та інформаційних потоків, історик повинен використовувати інноваційні методи дослідження, вміти працювати з цифровими джерелами та критично оцінювати різноманітні інтерпретації історичних фактів, тому що в інтернет-джерелах є безліч інформації, безліч думок і різні ставлення авторів, без аналізу і власної думки ми не зможем працювати з ними, бо будем залежними від їхнього мислення. Важливо, щоб історик був відкритим до нових ідей та мав здатність переосмислювати усталені концепції, адже кожне покоління приносить нові виклики і запитання до історії. Крім того, сучасний історик має бути компетентним, тобто комбінувати знання, уміння, і професійні навички, способи мислення, відповідати за етичність своїх досліджень, враховуючи вплив на слухачів.
До того ж, великий вплив на маси має медійність, тому що молодь більшість свого часу проводить в соціальних мережах, бути успішним сучасним істориком –це вміти правильно себе піднести аудиторії, бути харизматичним, впевненим у собі. Наприклад: Віталій Ляска, який не лише є талановитим істориком, який попри свій досить молодий вік, став головним редактором першого науково-популярного журналу про українську історію в глянці «Локальна історія», ведучим програми «Це було вже» на Radio NV, автор циклу інтерв'ю «Без Брому з Віталієм Ляскою», де відбуваються підкасти з спеціалістами, і розгядається докладно, фахово, об’ємно, історія від виникнення людини зародження Київської Русі до радянського побуту та революцій Незалежної України, автор близько 50 наукових праць; Артем Петрик спеціаліст з історії Балтійських країн, представник української історичної литуаністики, він являється спеціальним кореспондентом каналу Laisvas Ukrainos Kanalas. Також активно співпрацює зі ЗМІ країн, що входять до Європейської спілки радіомовлення і телебачення (European Broadcasting Union). Крім цього можна згадати історика, етнографа, естета, та фешн-експерта Леоніда Мартинчика, який досліджував український народний одяг, та проводить лекції в рамках проекту «Генокод українців: місто, мистецтво, постаті». Він розкриває різні цікаві теми та аспекти розвитку та унікальності нашої культури: про легендарних українських митців, архітекторів, художників, перших дизайнерів, скульпторів; атмосферу та історію українських міст; розвиток українського мистецтва в загальноєвропейському контексті; розвиток українського стилю в усьому чим жила та дихала наша інтелігенція.
Не менш відомим і можливо найбільш впізнаваним є Ярослав Грицак, який зазначив:
"Мене трошки дратує, коли мене підписують як публіциста. Бо я не публіцист, я – публічний інтелектуал. Це людина, яка є експертом у певній галузі, але робить якусь експертну оцінку публічно", – уточнює він.
Ярослав Грицак хотів публічності. Він вважає, шо майже кожен добрий історик має бути публічним. І це помітно, тому що він часто з’являється на інтерв’ю, є гостем на radio NV, 5 канал, Українська правда, Прямий, та ще багатьох інших телепрограмах.
Окрім цього, важливо зазначити, що сучасним історикам важливо видавати праці, тому що, як казав Ярослав Грицак:
«Nulla dies sine linea. Ніколи не переставайте писати. Писання для історика – це як тренування для спортсмена: без одного й другого фахові м’язи атрофуються. Пробуйте себе у різних жанрах».
В одній зі своїх лекції, він зазначає, що потрібно видати до 40 років хоча би одну книжку, хоча би одну добру синтезу, одну добру мікроісторію, один добрий підручник, зробіть один добрий науковий переклад – поки не знайдете, у чому Ви найсильніші. Пишіть не тільки наукові праці – «грішіть» короткими журналістськими і публіцистичними текстами. Пробуйте хоча би раз за життя написати оповідання, поему, детективну повість.
Я погоджуюся з його думкою, тому що публікація праці підтверджує фаховість історика у вибраній ним темі, це дозволяє стати авторитетом у своїй сфері, адже наукова спільнота і широка аудиторія матимуть змогу ознайомитися з його дослідженням. Написання наукової праці розвиває аналітичні, дослідницькі та письменницькі навички історика. Цей процес вимагає глибокого вивчення джерел, аналізу різних точок зору і формування власних висновків, тобто під час написання власної праці людина осмислює, чи володіє він усіма якостями для того, щоб бути істориком, чи це було хибним рішенням.
Також ще хотіла зазначити, одну вкрай важливу рису сучасного історика – це вміння обстоювати свою позицію, особливо в часи російсько-української війни, коли за національну ідею, патріотизм, стійку громадянську позицію загинуло безліч чудових сучасних істориків серед яких Андрій Филипчук, який провадив активну дослідницьку роботу – керував археологічними експедиціями, публікував та редагував збірники наукових праць, статті та монографії, докладав значних зусиль для популяризації середньовічної історико-археологічної спадщини України, також слід згадати Романа Гуцула, Тараса Пазина, Володимира Орлова, Тараса Березюка, Івана Макара, Василя Кисіля, Олександра Зайцева, Олега Андрійцева... Пам’ять про них житиме вічно!
Тому, підсумовуючи вище сказане, може зазначити, що публічність і медійність в наш час є основним рушієм, що впливає на сучасного історика на його успіх, його популярність, кількість слухачів, аудиторію. Сучасний історик повинен бути компетентним фахівцем у певній темі чи періоді, повинен вміти аналізувати джерела, вміти відрізнити правдиву інформацію від брехні, також важливо використовувати інтерактивні методи навчання, мультимедійні ресурси, він повинен вміло оперувати здобутими знаннями, уміннями, навичками, необхідно спробувати видати власну працю, бути готовим для переосмислення деяких поглядів, не потрібно забувати і про власну особистість, тобто бути активним учасником дискусій, виступати на радіо, телебаченні, вести блоги, потрібно знайти свою аудиторію, тобто підібрати такий контент, який буде особливо цікавим для прослуховування.
Найголовніше комбінувати публічність, медійність та компетентність, тому що іноді справжній спеціаліст у певній галузі сидить в кабінеті пише свою працю, не використовуючи нового підходу чи мислення, але після видання про неї ніхто не згадує, а чому?
Можливо, тому що автор недостатньо публічна особистість, якщо він брав би активну участь у різних заходах, дискусіях, вів би власні соціальні мережі, де би розповідав про свої праці і не тільки. Можливо результат був би іншим.
Але є й інша сторона терези, коли медійна особистість, прозиває себе сучасним істориком, не маючи жодної праці, проводить лекції чи розповсюджує фейкові пости в соціальних мережах, або бере участь у телепередачах, інтерв’ю і не завжди доповідає достовірну інформацію, тим самим вводячи суспільні маси в оману, а вони тим самим піддаються маніпуляціям, і не помічають того що стали жертвами пропаганди.
Саме тому, місія сучасного історика дуже важлива, і якщо одна сторона переважить іншу, баланс буде порушено, і чи заслуговуватимете ця людина статусу «Сучасного історика»? Цікаве питання.
Список посилань:
https://history.columbia.edu/person/marc-van-de-mieroop/
https://localhistory.org.ua/authors/vitalii-liaska/
https://www.pravda.com.ua/articles/2019/02/22/7205086/
https://lviv.travel/ua/events/lektsiia-leonida-martynchyka
про публікацію авторської розробки
Додати розробку