Година спілкування "Запали свічку".Голодомор

«Запали свічку»

(Година спілкування

до Дня пам'яті жертв Голодомору

1932-1933 років)

Мета: Ознайомити учнів з історичними передумовами виникнення голодомору, з політикою тих часів проти українського народу; виховувати в учнів почуття патріотизму, національної свідомості, виховувати громадян рідної землі, щоб не допустити подібної трагедії.

Обладнання: хліб,колоски пшениці, свічки пам’яті.

 Сьогодні ми з вами зібралися в цій залі для того, щоб увічнити пам'ять про тих, хто прийняв мученицьку смерть у 1932-1933 роках.

 Голодомор в Україні, тобто масова смертність мирного населення від штучно створеного голоду, тривав два роки поспіль, спустошуючи села, викорінюючи покоління хліборобів та знекровлюючи націю. Гинули родинами, вулицями, хуторами, а в селах, де затухало життя, вивішували чорні прапори – символ перемоги над українськими селянами. Вимирали ж цілі села не будь-як, а за розрахунком, адже треба було підірвати саме коріння нації, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи всюди режим терору, сіючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість таку, що й досі суспільству дається взнаки.

На багатьох чорноземах України вмирали люди. Уже в листопаді не було чого їсти. Почався голод. Великий. Страшний. Невблаганний. Перед ним дверей не зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Він уповзав у хати, населяючи їх мерцями. Двері навстіж. Мертво. Люди не плакали, умирали мовчки.

Розміри катастрофи впродовж десятиріч уперто замовчувались. Робилося все, щоб  приховати правду, щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби трагедії, і намуштрована пропаганда діяла небезуспішно: багато  людей на Заході так і не могли збагнути, що воно там сталося, на тій  Україні?

 Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод,а штучно  зорганізований,  свідомо  спрямований на вигублення українського народу – голодомор. Це  була людоморська війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного

Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в ті роки. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.

Наприкінці зими 1933 року голод на Україні набув велетенських розмірів. Люди їли мишей, щурів і горобців, траву, кісткове борошно і кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі селян ішли в міста, де можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліб не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані, але тисячі селян усе ж пробиралися туди, та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їли.

Давайте перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті.

«Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...».

Микола Піскун, 1926 р. н., смт. Сиваське, Херсонська область.

«У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…»

Петро Оливка, 1921 р. н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область. «Коли мені було 12 років, засудили за колоски мене маленького на 5 років до важких робіт. Мама пухла разом із сестрою і померла на моїх очах. Одне спасіння: миші наносили в норки запаси, землею обгортали їх у круглих купках, а ми вже її роздовблювали взимку і забирали ці запаси».

Іван Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область.

«Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.

•          Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією..

Перегляд відеоролика «Голодний дух»                                                                                                                                                                                           

Озиратися в минуле треба кожному. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу.

Нині доля Батьківщини в руках ваших батьків, а завтра – у ваших. Аби трагедії народу ніколи не повторилися необхідно, щоб ваші руки були міцними, надійними, голови-світлими, а серця-благородними.