Мій Миколай носить форму ЗСУ

Матеріал для проведення Свята Миколая

4 клас

  Сценка 1

Мама: Добрий день, моє сонечко. Сідай, я тобі чаю налила. Як твій день минув?

Син: Добрий... Але я весь день думав про тата. Мамо, а коли він повернеться?

Мама: (зітхає, гладить сина по голові) Я теж про нього думаю щодня. Він зараз там, де найважче, захищає нас усіх. Пам’ятаєш, як він казав: «Я маю стояти, щоб ви могли спати спокійно»?

Син: Пам’ятаю... Але страшно. А якщо з ним щось станеться?

Мама: (обіймає сина) Страшно, синку. Мені теж. Але тато — сильний. Він не сам. З ним побратими, і він знає, що ми його чекаємо. Кожного вечора я молюся, щоб Бог його беріг.

Син: А він нам пише?

Мама: Пише, коли може. Останнє повідомлення було три дні тому: «Цілую вас обох. Скоро обійму». Він просив передати, щоб ти малював йому танки — каже, твої малюнки додають сили.

Син: (усміхається крізь сльози) Я намалюю йому великий танк! З прапором України!

Мама: Ось і добре. А ще він казав, щоб ти маму слухався і допомагав по дому. Бо коли він повернеться, хоче побачити, який ти став дорослим.

Син: Я буду! Мамо... а ми йому відправимо посилку?

Мама: Обов’язково. Зберемо шкарпетки, солодощі, твій малюнок і мій лист. Він казав, що листи від нас — як ковток дому.

Син: (тихо) Я люблю тата.

Мама: І він тебе любить. Більше за все на світі. Тримаймося, синку. Разом. За нього. За нас. За Україну.

Сценка 2

Дівчинка (сидить на лавці , тримає в руках саморобну листівку з намальованим Миколаєм у бронежилеті; сніг тихо падає на її шапку):

-Євгене, завтра Миколай… Я написала листа. Не собі. Нашим воїнам. Ось, подивись. (простягає листівку)

Хлопчик (в руках — дерев’яна іграшкова гвинтівка, яку тато вирізав перед від’їздом; сідає поруч):

- І я. Я намалював танк. Але не іграшковий. Справжній. З тризубом на башті. Написав: «Дякую, що стоїте. Ми чекаємо». Куди відправимо?

Дівчинка (показує на листівку):

- Волонтери сказали: є скринька в школі. Звідти — прямо на передову. Я поклала туди свій шарфик і мамин. Вона не знає. Але воїнам холодно…

Хлопчик (дістає з кишені маленький пакуночок):

- А я — татів значок. З тризубом. Він казав: «Якщо загублю — знайдеш мене». Я віддам. Нехай носять по черзі.

Дівчинка (очі блищать):

- Уяви: Миколай спускається не по комину, а по дроту зв’язку. У касці. З мішком. А в мішку — не цукерки. А листи. Від нас. І кожному воїну — по одному.

Хлопчик (усміхається ):

-І по шматочку тепла. Я поклав у конверт свій подих. На хмаринку. Щоб вони дихали й згадували: десь є діти, які сплять спокійно.

Дівчинка (тихо):

-А якщо вони плачуть?

Хлопчик (серйозно):

-Тоді Миколай витре сльози рукавом. І скаже: «Не плач. Ось, тримай. Це від малої з косичками.».

Дівчинка (кладе руку на руку хлопчика):

-Я чула, як мама казала: «Вони там — наші янголи». Але я думаю… ми — їхні янголи. Ми пишемо. Ми малюємо. Ми чекаємо.

Хлопчик (дивиться в небо):

-Завтра о шостій я встану. Поставлю малюнок біля вікна. Не для себе. Для них. Нехай Миколай знає: є місце, куди повернутися.

Дівчинка (співає ледь чутно):

- Ой, хто, хто Миколая любить…

Хлопчик (підхоплює):

-Той хай воїнів наших пригорне…

Разом (шепотом, щоб сніг почув):

 Нехай принесе їм зірку з неба, Щоб світила дорогою додому…

Сценка 3

Мама: (запалює свічку на столі, ставить перед сином чашку з какао) Сонечку, завтра Миколая. Ти вже почистив чобіток?

Син: (киває, тримаючи в руках маленьку іграшкову фігурку солдатика) Почистив. Але я не для себе... Я для тата. Хочу, щоб Миколай йому щось приніс. Там, на фронті.

Мама: (сідає поруч, обіймає) Миколай чує всіх дітей. І тих, чиї татусі далеко. Що б ти йому попросив для тата?

Син: (задумливо) Теплий шарф. І щоб кулі його не чіпали. І щоб він почув, як я співаю «Ой, хто, хто Миколая любить»... Я вчора співав під вікном, може, вітер донесе.

Мама: (усміхається крізь сльози) Донесе. Я вчора татові написала: «Синку, співай голосніше, тато чує». Він відповів: «Коли чую його голос у голові — тримаюся міцніше».

Син: А він отримає подарунок? Там же немає комина...

Мама: (дістає з полиці маленьку коробочку, перев’язану синьо-жовтою стрічкою) Ось. Ми з тобою зробили. Твій малюнок — Миколай на БМП, мій лист, і шматочок домашнього печива. Завтра відправимо з волонтерами. Вони знають, як до нього дійти.

Син: (торкається коробочки) А якщо Миколай не знайде тата в окопі?

Мама: Знайде. Бо тато носить у кишені твою фотку. Показує побратимам: «Ось мій син. Через нього я повернуся». Миколай шукає за серцем. А серце тата — тут, у нас.

Син: (кладе долоньку на мамину грудь) І тут?

Мама: І тут. І в кожному «Слава Україні», яке він каже перед боєм. Завтра ввечері ми з тобою заспіваємо. Голосно. Щоб тато почув. І Миколай теж.

Син: (тихо) Тату... нехай Миколай принесе тобі дім.

Мама: (цілує сина в маківку) А ми йому — всю любов. Разом. Як завжди.