Позакласний захід "Мій родовід - моє міцне коріння"

 

Ониськів Марія Степанівна –

вихователь-методист

КЗ ЛОР «Підгірцівська

спеціальна

школа»

 

Бесіда

Мій родовід – моє міцне коріння

 Мета:Розкрити поняття «рід», «родина», «родовід»; формувати національну свідомість та самосвідомість, усвідомлення своєї етнічної приналежності та  національних цінностей.

Виховна:  виховання поваги до родичів, шанобливого ставлення до звичаїв, традицій.

Розвиваюча: розвиток емоційної та почуттєвої сфери учнів, уміння оцінювати свої та чужі вчинки; розширення уявлення про норми поведінки.

Обладнання: мультимедійна система, схеми родоводів, презентенція, символічне дерево народної мудрості, тлумачний словник.

Тип заняття: бесіда

Хід бесіди

    Сьогодні діти,ми зустрілися, щоб поговорити про рідних нам людей. А епіграфом нашої бесіди будуть такі слова: «Родина», «рід» - які слова святі! Вони потрібні в кожному житті. Бо всі ми з вами – гілочки на дереві, що вже стоїть віки. Це дерево – наш славний родовід. Це батько, матір, прадід і твій дід».

    А що ж означають ці слова «рід», «родина», «родовід»? Знайдемо ці визначення у тлумачному словнику (робота з тлумачним словником).

    Рід – це велике дерево, а гілочки на ньому – це ви, діти. Ви швидко ростете і міцнієте, бо живлять вас соки великої гілки – вашої родини. А родина тим міцніша, чим сильніша родинна пам’ять.

Прадавні звичаї українців зобов’язували кожного знати свій родовід аж до сьомого коліна, тобто пам’ятати довший час. У минувшину людину, яка цього не знала, вважали безрідною, вона навіть серед найближчого оточення не користувалася авторитетом. Адже, згідно зі звичаєм, відсутність таких знань могла спричинити велике лихо. Яке? Це і спадкові хвороби, які передаються через покоління. Це і кара за предків самогубців, яка падала на нащадків до сьомого коліна.

    А щоб такого не сталося, сім'я повсякденно нагадувала малечі здобутки свого роду, плекала в ній любов до нього. А ще, здебільшого, іменами предків називали своїх дітей та онуків. А чи є така традиція у вашій родині? Вам було дано домашнє завдання: дізнатися про історію свого імені.

Розповіді дітей:

«1. Моє ім’я Оксана, одне з найулюбленіших українських імен, яке зустрічається в українських народних піснях. Ім’я потрапило в Україну ще за часів Київської Русі із Візантії і походить від грецького слова «ксеніа» - гостинність. Спочатку воно звучало як Ксенія, а згодом перетворилося на Оксану.

    Святою покровителькою імені є Ксенія Мілосська, а іменини всі Оксани святкують 6 лютого.

Мене названо в честь моєї бабусі Оксани, яка була знана в селі як уміла вишивальниця. Її вишиті сорочки і рушники ми зберігаємо вдома як сімейні реліквії. Зараз я вам їх продемонструю (демонстрація вишивок).

2. Моє ім’я Ольга походить від скандинавського імені Хельга -  свята, світла, велична. Це ім’я уславила в Україні київська княгиня Ольга. Вона ж є і святою покровителькою імені, її день – 24 липня. Я тоді святкую свої іменини. Щодня я молюся до своєї покровительки. А зараз я роздам вам текст молитви, щоб і ви могли молитися до своїх покровителів.

    Молитва до свого святого, ім’я якого носиш.

    Моли бога за мене, святий угодниче Божий ( ім’я святого), бо я щиро до тебе звертаюсь, скорого помічника і молитвеника за душу мою.

    3. А в нашій родині є традиція найпершого сина називати іменем діда. Тому я Михайло, як і мій дідусь. Покровитель цього імені святий архістратиг Михаїл. Його свято відзначаємо 21 листопада.

   4.А я сама собі принесла ім’я, бо народилася 11 листопада – в день великомучениці Анастасії Римлянки. Анастасія з грецької означає « воскресіння». Я також молюся до своєї покровительки».

  ( Пісня Ніни Матвієнко «Сік землі»).

Наші прадіди уявляли життя людей на землі як велетенське Дерево Роду (презентація). Уявіть собі сильне, могутнє дерево. Але в нього відтяте коріння. А тепер скажіть, що станеться з деревом, коли зрізати його коріння?

•          Воно всохне.
•          А що дає дереву коріння?
•          Дає соки земні.

Про це співалося в пісні:

                  З роду в рід кладе життя мости,

                  Без коріння саду не цвісти,

                  Без стремління човен не пливе,

                  Без коріння сохне все живе.

   А тепер уявіть собі, що це не дерево, а ваш рід. Що тут є коріння і де би ви на цьому дереві знайшли самих себе?

(Відповіді дітей)

     Так, коріння цього дерева – це наші пращури, стовбур – дідусі та бабусі, гілки – батьки, а листочки – діти. А тепер знову уявіть собі, що якась чорна сила відтяла ваше коріння. Чи довго зеленітимуть листочки? А чому? Бо в корінні дерева – сік землі, а в корінні кожного роду – пам'ять роду. Людина без пам'яті про своїх предків самотня, їй не має звідки черпати сили життя. Людина без роду – як листок, відірваний від дерева.

   Є люди, які з гордістю називають 10 колін родоводу якогось бульдога – переможця собачих виставок, а імен своїх прадідів і прабабусь не знають. А ми ж таки «…люди, не собаки», як писав Тарас Шевченко.

 

Я хочу зараз продемонструвати вам своє родовідне дерево.

 

(Демонстрація схеми родовідного дерева).

 

 

 

Ваше домашнє завдання: якомога повніше дізнатися про свою родину, своїх предків. Зібраний матеріал оформіть у вигляді презентації родовідного дерева чи фотоколажу сімейного альбому. Під час наступного заняття кожен похвалиться здобутками свого роду.

(Звучить пісня «Роде наш красний»  Ніни Матвієнко).

Як ми вже казали: дерево не може жити без коріння, а людина  - без роду. 

Про це свідчить багатство прислів’їв та приказок про рід і родину у народній спадщині.

Вашим домашнім завданням було знайти і написати їх на листочках паперу. Давайте разом послухаємо їх і повісимо на наше Дерево народної мудрості.

1. У доброго батька добрі й діти.
2. По татку й дитятко.
3. Які мама й татко, таке й дитятко.
4. З кривого дерева крива й тінь.
5. Яблуко від яблуні недалеко відкотиться.
6. Яке коріння, таке й насіння.
7. Сини і дочки – з одного дерева листочки.
8. Яке дерево, такі його квіти, які батьки, такі й діти.
9. Яка хата, такий тин, який батько, такий син.

Отже, ми з вами прикрасили наше Дерево народної мудрості висловами, які допоможуть вам вирости гідними дітьми своїх батьків. А гляньмо на верхівку цього дерева і прочитаймо вислів:

          «Шануймо батька й матір свого, щоб тобі добре було і щоб ти довго прожив на землі».

•          Що це за вислів?

(Відповіді дітей)

 Так, це четверта Божа заповідь, на якій будуються відносини в родині. Батьки дають дітям життя, вони є співтворцями Божими у справі продовження людського роду, тим самим є для дітей першим заступником Божим на землі, тому їм належить пошана.

Ведуча:Четверта заповідь нас просить:

Пошануй свого отця й матір скільки можеш,

І добре тобі буде, їх пильнуй,

І довго на землі ти жити зможеш,

                  Бо батько й мати заступають нам

                  Святого Бога на землі щоденно.

                  Вони земне життя дарують нам,

              Вони для нас – земна вселенна!

                  Бо ж хто є ще найдорожчий

                  Від батьків рідненьких?

                  Вони ж усіх нас доглядали –

                  Немічних, маленьких.

Ведучий:Усім дітям треба знати заповідь четверту,

Своїх батьків доглядати до самої смерті.

Хто батька – матір зневажає,

                    Не має в душі спокою –

                    В житті він щастя не зазнає

                    І не розлучиться з журбою.

                    Хто батька – матір не шанує,

                   Того забудуть діти власні,

                    Від них пошани не почує,

                    І в хаті згода й спокій згасне.

                    То ж не забудь ти доню й сину,

                    Коли твій батько у біді,

                    Віддай і одежину єдину

                    І поможи йому тоді.

                    А в неділю, любі діти, до святого храму

                    Йдіть до Бога помолитись за тата і маму.

                    Батьків шануймо все своє життя,

                    Бог нам зішле своє благословення,

                    І буде в нас щасливе майбуття,

                    І буде в  нас щасливе сьогодення!

 - Як зрозуміли ви Четверту Божу заповідь?

(Відповіді дітей).

  У більшості українських сіл є традиція на Провідну неділю або на Зелені свята приходити на цвинтар поминати мертвих. Колись одна старенька бабуся розповідала: «На Провідну неділю всі душі померлих виходять до цвинтарних воріт і стоять, виглядають, хто до них прийде». А скільки їх так і не дочекалось своїх синів, дочок, родичів, онуків? А скільки їх марно щороку виглядає і не один рік підряд.

 - А чи завжди ви ходите на могили своїх родичів, знаєте їх, доглядаєте?

 - Чи не  заростають вони бур'янами забуття, глухою кропивою байдужих, черствих душ?

    Усе починається з поваги до тієї святої могили - поваги до свого роду, до своєї землі, до свого народу. Поваги до його пам'яті, до його минулого, до його історії. І чи не з тих забудьків, які забули стежку до маминої могили, виростають яничари, які нищать свою землю, свій народ гірше ворогів?

    Діти! Бережіть своїх живих родичів: маму й тата, бабусю й дідуся, прабабусю й прадідуся, доглядайте за могилами своїх родичів. І завжди пам’ятайте такі слова:

   «Шануй і поважай бабусю й дідуся. Вони дали життя твоїй мамі і твоєму татові. Вони ночей не спали біля твоєї колиски. Пам’ятай, що сонце осяює твій радісний ранок для них сонце – на вечірньому крузі»

    Що потрібно літній людині? Тепле слово, найпростіша поміч. Щоб хтось рідний посидів поруч і спитав: як тобі живеться?

   Це запитання задавали учні однієї школи своїм бабусям на прохання своєї вчительки народознавства Графини Маковій, авторки книжки «Затоптаний цвіт». І ось, що розповіли діти:

Учениця: Моїй бабусі 83 роки. Живе вона у Тисівцях (кут Раківський) у старій маленькій хаті. Мої тато й мама живуть у Кучугурові й рідко навідуються в Тисівці. Коли я прийшла до бабусі й запитала: «Як тобі живеться, бабусю?», моя бабуся розплакалась, як мала дитина…

 Учень:Я навіть не думав собі, що моя бабуся знає стільки історій і вміє так цікаво розповідати про колишні часи. Тепер я часто підсідаю до неї. Я так люблю слухати її тихий голос. А ще я допомагаю їй копати картоплю, збирати яблука в саду.

 Учень:  Довкола мене багато старих людей, котрим ніхто не допомагає. Є люди, які геть забули про своїх батьків. Вони зруйнували їхню хату, на її місці збудували нову, велику, але в ній стара людини не має свого кутка і просить Бога, щоб її швидше забрав.

 Учениця: У моєї бабусі, татової мами, обличчя зморщене, як яблучко, що випадково вціліло на дереві взимку. Горя в неї було багато. Не дочекалась вона з фронту свого чоловіка, а мого діда. А тепер ще й мама бабусю лає, бо бабуся не може хутко поратися по господарству, як колись. І тато каже, що буде їй погано, якщо вона така повільна.

 Учень: Моя бабуся не самотня. До неї люблять приходити сусіди. Сідають попід хатою, згадують колишнє. Я вмощуюсь неподалік, щоб усе те слухати. Записую від бабусі пісні. Вона любить за роботою співати.

Учениця: Коли я зацікавилася бабусиним життям, вона дуже зраділа. Запитала мене, чи не хочу я вишивати, як вона колись. Тепер я вже вишила рушника.

Учениця: Пройдіться селом влітку. Хто на городі колупається? Старенька бабуся. Вона ніби вічна наймичка, ніби за все своє життя ще не наробилася. І садить, і сапає, і жне, і копає, і носить. Чи змогла б я зробити такою наймичкою свою маму? Змогла б! вона мусить відчути те, що робить з моєю бабусею.

      Задумаймося над цими рядками. Життя швидкоплинне. Ми теж невблаганно наближаємось до того тихого берега, де старість. І чи сяде хтось поруч нас, чи спитає: «Як тобі живеться?»

     Якщо ми не засвоїмо родинних цінностей, то на все життя можемо залишитися Іваном безрідним, який не знає свого роду – племені, чиїх батьків він син, чия дитина.

      Криниця при дорозі край села…

      Хоч би куди дорога завела,

      Думки наші із рідною землею.

      Бо тут наш рід, і тут наша рідня,

      І тут священні батьківські могили.

      Душа наша не прожила б і дня

      Без рідної землі, яка нас всіх зростила.

Роки біжать швидко. Не завжди ми встигаємо подякувати батькам, не маємо часу вислухати бабусю й дідуся. Задумаймось! Відшукаймо старі фотографії, з яких дивляться на нас ті, що відійшли у вічність, можливо, так і не дочекавшись нашої уваги і вдячності. Розпитаймо ж про них у родичів і знайомих. Відвідаймо разом з батьками їхні могили і розпочнімо писати власний родовід і власну історію не з примусу, а за покликом серця.