Презентація на тему "Філософія давніх цивілізацій"
План:
1 . Особливості східного та західного типів філософствування. 2 . Провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії.
3 . Провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавнього Китаю.
4 . Поняття античної філософії. Найбільш впливові філософські школи та ідеї на основних етапах її розвитку.
1 . Особливості східного та західного типів філософствування.
Основні відмінності між східними та західними типами цивілізації
|
Західні цивілізації |
Східні цивілізації |
|
- Відносна автономність різних сфер суспільного життя (політики, економіки та ін.) |
- Наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери |
|
- Відданість новаціям, цінування нового, орієнтація на майбутнє |
- Відданість традиціям, цінування старого, орієнтація на майбутнє |
|
- Активізм, прагнення змінювати дійсність |
- Самозаглиблення, прагнення віддатись природному ходу речей |
|
- Домінування індивідуального над загальним |
- Домінування цілого (загального) над індивідуальним |
|
- Раціональне, аналітичне, логічно послідовне мислення |
- Образний, притчовий, афористичний стиль мислення |
Східна філософія орієнтується на вихідні канонічні 9++++++++ джерела, що регламентують функціонування всіх сфер суспільного життя, цінує найбільше те, що освячене віками, намагається підпорядкувати
індивідуальне цілому. Стиль східної філософії ближчий до художньо-образного, ніж до
наукового, а сама філософія максимально наближена до морального повчання.
Західна філософія тяжіє до раціонально-логічних та аналітичних досліджень, теоретичних систематизацій і виходить із певної
автономності основних сфер як індивідуального, так і суспільного життя. Західна філософія має
переважно індивідуальне спрямування і постає саме індивідуально-особистісним засобом життєвого самоутвердження.
2 . Провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії.
Канонічним духовним джерелом Стародавньої
Індії є ВЕДИ (споріднено «відати», «знати»), записані на листках пальми приблизно за 1,5 тис.
років до н.е. До Вед входять: міфи, розповіді про предків, богів, гімни, заклинання тощо.
У текстах “Вед” зафіксовано:
● найдавніші версії виникнення світу;
● трактування першооснови буття;
● певне бачення життєвої долі людини;
● позитивна оцінка ролі пізнання;
● думка про можливості та умови здійснення людської свободи.
Духовні рухи Стародавньої Індії
(містили певні філософсько-світоглядні ідеї і були спрямовані на звільнення людини від нескінченних перевтілень – блукань душі і досягнення нею стану “ мокші ” – повного блаженства)
Джайнізм (переможець) закликав людину
підпорядковувати своє
життя суворим аскетичним
регламентаціям. Якщо людина здатна це
витримати та ще й не
заподіяти шкоди жодній істоті, вона ставала переможцем карми.
Буддизм
Йога – шляхом досягнення карми вважалося
впорядкування, гармонізацію фізичного, психічного та
духовного станів людини.
(філософське обґрунтування людини як саморухливої та самоорганізованої системи
Буддизм
Засновник – Гаутама Сіддхартха з роду Шак’їв (VI – V ст. до н.е.). Під сандаловим деревом на нього найшло просвітлення і він став Буддою (просвітленим, знаючим).
|
1. Життя – це страждання; 2. Причиною страждань є бажання і жага життя; 3. Припинення страждань можливе лише шляхом подолання жаги життя; 4. Шлях до позбавлення страждань є восьмиразовим (правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне устремління, правильне життя, правильна увага, правильне зосередження, правильний шлях в житті). |
Пройдений вказаний шлях –
досягнення стану
“ нірвани ”
(припинення будьяких хвилювань).
Людина стає Буддою.
Школа санкх’я
● засновник – Капіла (VII ст. до н.е.);
● на першому плані – питання про вихідні сутності світу, з яких складається світобудова та на котрі повинна орієнтуватися людина у своїх діях:
1) “пракріті” (природа)
2) “порушу” (свідомість, споглядання)
Обидві ці сутності вічні, але породжують світ лише у взаємодії, оскільки ніби складають разом свої можливості і переваги;
● в союзі пракріті та пуруші останній виявляється могутнішим;
● п’ять світових стихій: вогонь, повітря, вода, земля та ефір.
Школа чарвака-локаята
● засновник – Бріхаспаті (VII – VI ст. до н.е.);
● «не існує ні Бога, ні визволення (від карми), ні дхарми (первинних енергетичних сутностей), ні недхарми, а також немає винагороди за благочинне життя…»;
● представники школи визнавали лише те, що можна сприйняти чуттям (“лока”), а все існуюче вважали лише поєднанням 4-х елементів: землі, води, повітря та вогню. ● із поєднанням землі та інших елементів виникають тіло і “Я”. Зі смертю людини елементи роз’єднуються і зникає те, що називають душею.
Отже потойбічного світу не існує, тому потрібно насолоджуватися єдиним – земним життям. Але найбільшою насолодою вважали вміння уникати страждань.
|
● засновник – Готама, ІІІ ст.до н.е. ● докладно розглядалися –> основи та засоби пізнання, –> форми умовивидів, –> ознаки достовірності знань; ● засоби пізнання поділялися на чотири види: - сприйняття - виведення - аналогія - усне свідчення |
|
● засновник – Канада, VІ – V ст. до н.е. ● школа своєрідного анатомізму; ● “…щодо особливостей: воістину вони – одиничні, і визначаються як те, що лежить в основі субстанцій ”. |
3 . Провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавнього Китаю.
|
Духовним каноном життя Стародавнього Китаю є так зване «П’ятикнижжя» (“У-цзінь”) (книга пісень або віршів, книга змін, книга історій, книга історій, книга ритуалів).
|
Конфуціанство
● заснував Кон-Фу-цзи або Конфуцій (551-479 рр. до н.е.); на першому плані – проблеми людських стосунків та
норм людської поведінки;
● вирішальну роль в людському житті відіграє закон Неба (людина, яка спроможна вибудовувати свою поведінку відповідно до волі Неба, постає як “ шляхетна “
Шляхетна людина Низька людина
Вибудовує свою поведінку відповідно до Не має внутрішніх переконань волі Неба
В її душі діє доброчинність Діє під впливом юрби або життєвих потреб
Живе за принципами поваги до батьків, Дбає лише про зиск людинолюбства, виконання ритуалів
● 
Найперша умова щасливого життя у державі дотримання принципу “ виправлення імен “ (правитель завжди буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком, а син – сином). Порушення принципу веде до безладдя.
Даосизм
|
● Заснував Лао-Цзи (VI-V ст. до н.е.); ● На першому плані ідеї світобудови; людину з її діями виведено з космічних законів; ● Вихідне поняття школи “ дао ” - єдиний і універсальний початок буття; - Інь та ян – два протилежні початки всього, що існує; їх об’єднання дає частину “ ці ” – щось на зразок атома. Частина “ ці ”
Інь-ці Ян-ці Вогонь, вода, земля, дерево, метал ●“ дао ” тлумачать як людську долю, закон правильного мислення. Життєве завдання людини – осягнути “ дао “ і йти за ним. Вважалось, що маленькі держави з недійовим населенням житимуть стабільним, урівноваженим життям. |
4 . Поняття античної філософії.
Слово “ античний “ в перекладі з латинської означає “ давній “ --> позначає початок європейської культури та цивілізації, греко-римський давній світ.
Етапи розвитку античної філософії
Натурфілософський або рання класика (VII-V ст. до н.е.)
Висока класика
(V-IV до н.е.)
Пізня класика або завершальний цикл:
* елліністична філософія (IV-
I ст. до н.е.)
* олександрійська філософія
(І ст. до н. е. – V-VI ст.) * римська філософія (І-VI ст.)
Особливості античної філософії:
-Набула автономного (щодо інших сфер суспільного життя) характеру розвитку; завдяки цьому вона вперше отримала тут свою назву;
-Постала відкритою та доступною: всі вільні громадяни, окрім жінок, мали право займатися філософією;
-Терпимо ставилась до різних ідей та позицій
(окрім атеїзму);
-Була надзвичайно динамічною у розвитку ( саме тому, що приймалися різні позиції і відбувалося швидке нарощування ідей, знань проблем).
Натурфілософія (рання класика)
● Натурфілософія – це філософське осмислення природи (“ натури ” лат.).
● Перша проблема античної філософії – проблема пошуку вихідного початку буття (“ архе “).
Фалес
“ усе з води ”
Анаксімандр Початок усього “ апейрон
“(щось невизначене, безмежне
Анаксімен
“ початок усього повітря “
Піфагор
(усе подібне до числа або має пропорцію)
Геракліт
(світ є колообігом 4-х стихій – вогонь, повітря,
вода і земля; слід думати не лише над тим, ЩО є світ, а й ЯК треба його сприймати і розуміти.
“ Логос ” – єдиний світовий закон.
|
Школи античної філософії |
Елейська школа (Парменід, Зенон) є лише буття, що дорівнює собі
самому і є незмінне й невичерпне
Школа атомізму
(Демокріт) ніщо не виникає з нічого; запорука буття світу – атом –
неподільний, незмінний;
З атомів утворюються
світові стихії, а з останніх
– усе, що існує
Школа еволюціонізму
(Емпедокл) поєднання чотирьох стихій та
космічних сил (любов і ворожнеча) світ проходить різні
стадії формування
Школа ноології
(Анаксагор) світовий розум
(Нуса або Нооса) упорядковує Космос, використовуючи “
гомеометрії “ – частинки, які мають якості всього
Висока класика
Об’єкт осмислення - усі сфери людської життєдіяльності. Софісти:
- платні вчителі мудрості;
- першими повернули проблематику від пізнання природи в напрямі людини та реалій її життя;
- 
вчили риторики, мистецтву аргументації та доведення виправданості власної позиції за будь-яких реальних обставин;
- сприяли поширенню знань і поглибленню людських уявлень про суспільство, державу, людську доброчесність;
“ Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть і того ”
● 
Людина повинна ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, а останні повинні бути остаточними, незмінними та завершеними; ● Мінливі уявлення нашої душі слід вважати гадкою, але саме через їх мінливість вони не можуть бути підставою для виправданого життєвого вибору та поведінки людини; ● Справжні знання слід шукати в собі (“ Пізнай самого себе “), оскільки безсмертна душа людини, пройшовши повне коло “ космічних перевтілень “ потенційно знає усе.
Платон - кращий учень Сократа
● Вимогам щодо справжніх знань можуть відповідати ідеї незмінні сутнісні основи буття всього сущого;
● Речі течуть і змінюються, але світ не зникає;
● 
В основі речей лежать деякі ідеальні незмінні сутності; їх не можна побачити , але можна осягнути розумом; ● Ідеї постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення.
●“ Єдине “ у Платона є синонімом ідей.
Арістотель - один з
найкращих учнів Платона
● Ідея та річ – це те ж саме, тільки річ існує у реальності, а ідея – у нашому пізнанні; ● Пізнання слід спрямувати на вивчення внутрішньої будови речей та їх причин і дій; ● Матерія є пасивним матеріалом; разом із формою матерія постає у визначеності матеріалу для певної форми;
Логіка – наука про закони та форми правильного мислення - три форми мислення
(поняття, судження та умовиводи)
-три закони мислення
(закон тотожності предмета думки, неприпущення
суперечності, виключного третього)
|
Орієнтація на захист окремого індивіда в умовах поступового руйнування античного полісу |
Епікуреїзм (Епікур)
● Смерті не існує, тому що в основі світу лежать невмирущі атоми; ● Слід позбутися життєвих страхів;
● Життєве завдання людини – досягнення душевної незворушності.
Неоплатонізм (Плотін, Прокл)
● світ є послідовним “ виливанням “ божественного Єдиного; ● слід намагатися наблизитись до Бога;
Скептицизм (Піррон)
● кожна річ є не більше такою, ніж будь-якою іншою; ● треба утримуватись від будь-яких суджень про речі; ● треба зберігати стан самовладності.
Стоїцизм (Зенон-стоїк)
● світ пронизаний божественною пневмою (дихання), у ньому панує фатум
– невблаганний закон долі; ● дія долі неминуча і невблаганна;
● змінити долю неможливо.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку
