Сценарій дитячого свята "Леся Українка"

Сценарій свята про Лесю Українку

 

(Відео на вірш «Без надії сподіваюсь»)

 

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

 

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

 

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть — і настане

Ще й для мене весела весна.

 

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

 

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!

Леся Українка

 

Трек 1

1 учень

У морозний лютневий день, напередодні великого свята Масляної, 25 лютого 1871 року, коли природа вже дихала весною, в місті Новгород – Волинському, в сім’ї Петра Антоновича й Ольги Петрівни Косачів народилася донька Лариса, друга дитина після Михайла і найстарша із чотирьох доньок Косачів.

2 учень

До 6 років виростала Леся в м. Новгороді, а потім сім’я переїхала в Луцьк, й оселилася в найдавнішій частині міста. Тут стільки цікавого! Старезний замок з вежами, величний костьол, церкви та церковки, мало не під самим будинком – річка Стир.

3 учень

Леся не набігається, не надивиться. І туди хочеться, й туди. Ноженята самі несуть її по усюдах, а ввечері гудуть від втоми. Вона на диво зростала прудка, непосидюча.

4 учень

«Хлоп’яча натура, - кажуть дорослі, - Михайлик старший, проте тихіший». «Так я ж мамочко, Лося, самі говорите, а лось знаєте який?»

5 учень

Дружила Лариса зі старшим братом Михайлом, тому батьки так звикли до цього, що звали їх Мишолосіє.

6 учень

Пізніше сім’я переїхала в с. Колодяжне на Волині. Леся виростала в гарній великій сім'ї – мала три сестри і два брати. Мати і батько походили з давніх родів Драгоманових і Косачів.

1 учень

Мудра мама Ольга Петрівна шукала українські книжки, сама перекладала книги з інших мов, писала вірші, намагалася оточити дітей народними звичаями. Працювала як та бджілка – трудівниця, тому, напевно, коли друкувала свої твори, то підписувалася Олена Пчілка.

2 учень

Діти Косачів змалку вдягалися в народне вбрання, товаришували з ровесниками із-під сільських стріх, з ранку до вечора гасали з ними босі по запорошених волинських луках.

3 учень

Улюбленим місцем сім'ї був батьків кабінет. Мабуть, тому діти дуже любили свого татка Петра Антоновича. Він був відомим громадським діячем, часто працював далеко від сім'ї.

4 учень

Кожного вечора маленькі діти сім'ї Косачів збиралися в батьківському кабінеті. Читали книжки Т.Г. Шевченка, Л. Глібова, Марка Вовчка.

5 учень

Читати Леся почала у 4 роки, в 6 – вчилася писати. Вона навчалася вдома разом з братом Михайликом, і за свідченням матері, навіть краще розуміла грецьку і латинську мову, як Михась. Лесі Українці вдалося добре вивчити 13 мов.

6 учень

Якою вона була дівчинкою?

Учні (1-6) кажуть по черзі Доброю, сміливою, слухняною, мужньою, терплячою.

6 учень А ще дуже допитливою. Їй все хотілося знати.

Трек 2

Сценка «Мама і Леся»

 Автор

Зеленим лісом мати вела за руку маленьку Лесю. А дівчинка дивувалася:

Леся.

Як гарно, як багато дерев! Жаль, що нема нікого живого.

Мама

Що ти, донечко, всі дерева живі, і кущі, і квіти. Та й у лісі не самі дерева. Тут можна зустріти і лісовика, і мавку. 

Леся

А хто така Мавка?

Мама

Мавка, - дівчинка – лісовичка незвичайної краси. Очі зелені, волосся чорне. Любить гойдатись на вітах берез.

7 учень

У місячні ночі, коли ліс, що підходив до саду в Колодяжному, сповнювався солов’їними співами, Леся не могла заснути. Тихо викрадалася з дому і йшла шукати Мавку. Дівчинці хотілося написати про неї казку.

8 учень

А коли Леся виросла, то написала чудову казку «Лісова пісня». Розповідається в ній про лісову красуню Мавку та її друзів. Мавка живе в лісі, в дуплі старого дерева. Ліс для неї – рідний дім, вона любить все в ньому: дерева, квіти, пташок і казкових істот. А вони за це охороняють Мавку.

Трек 3

Мавка

•                      Ох, як довго я спала!

От - от зозулька маслечко сколотить, 

В червоні черевички убереться 

І людям відмірятиме літа. 

Вже з вирію поприлітали гості – 

Он жовтими пушинками вже плавають 

На чистім плесі каченятка дикі. 

А хто мене збудив? 

Либонь, весна.

Весна ще так ніколи не співала,

Як-от тепер. Чи то мені так снилося?

Ні… Стій… Ба! Чуєш, то пісенька весняної води.

Трек 4

(Звучить пісня на слова Лесі Українки «Хотіла б я піснею стати»)

 

Трек 1

9 учень

Коли Леся навчалася грати на фортепіано, то мати і вся рідня не могли вгадати, яким шляхом піде Леся: література чи музика. Сам Микола Лисенко мав узяти її ученицею.

10 учень

Але жорстока доля змусила навіки попрощатися із мрією музиканта-композитора. Що ж сталося?

Трек 5

11 учень

Леся з Михайликом попросилися на річку – подивитися на водосвяття. Адже Леся була дуже допитливою дитиною. Побачили серед річки високого крижаного хреста. Потім гучно вдарили дзвони, із собору виплив величезний натовп людей.

12 учень

Десь посередині обрядового служіння від ваги великої маси людей крига почала непомітно осідати, вода виступила з прорубу й поволі підтоплювала тих, що стояли всередині. Лесині валянці промокли вже наскрізь, у них було повно води, що сковувала ноги. Не було ніякого порятунку – ні побігати, ні пострибати.

Трек 1

11 учень

В Лесі валянці обмерзли, і вона ледве йшла. Можна тільки уявити, якою довгою була служба на таке свято, і як довго Леся мерзла. Наслідки цієї неприємної події лягли сумним тягарем на все Лесине життя і її рідню.

13 учень

Леся кріпилася з усіх своїх дитячих сил, але хвороба не відступала. Вона старалася не плакати, не показувати батькам свої сльози. Адже дитячі сльози – це батьківські муки.

Трек 6

14 учень

Леся Українка. Вірш «Надія»

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно;

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

15 учень

Цей вірш Леся написала, коли їй виповнилося 9 років. Твори Лесі рано почали друкувати. Та щоб усі знали, що дівчинка ця родом з України, мати запропонувала підписати їх ім’ям Леся Українка.

 

Трек 7

Сценка «Дивна дівчинка»

Автор

Стежинкою біжить дівчинка. Добігла до останньої хати, за якою вже починався ліс, густий та дрімучий. Під хатою сидить бабуся старенька.

Бабуся

- А куди це ти, дитино, йдеш?

Леся

- До лісу, бабусю.

Бабуся

- До лісу? А хіба ти лісовика чи русалку не боїшся?

Леся

- А чого мені боятися? От я в книжечці читала про русалку, то вона зовсім не страшна.

Бабуся

- У книжечці? А хіба ти читати вмієш?

Леся

- Вмію. Всі ж уміють.

Бабуся

- Дивна ти, дівчинко! Убрана, як усі люди, і говориш по-нашому, і от читати вмієш. Хто тебе навчив?

Леся

- Матуся.

Бабуся

- То і мати вміє читати? А чия ж ти? Щось я тебе ніде не бачила.

Леся

- Бо я недавно із Зв’ягеля приїхала. Я, Косачівна, а зовуть мене Леся.

Бабуся

- То ти панова донечка? Я не знала, що з панночкою розмовляю. Пани ж усе по-московському говорять.

Леся

- Чого ж нам мови своєї соромитися? Всі родичі так розмовляють. І Лисенки, і Старицькі, і дядько Драгоманов, і тіточка.

Бабуся

- Чого ти так засмутилася, моя пташечко?

Леся

- Бо тіточку в Сибір вивезли, за те, що по-українському говорила.

Бабуся

- Із Сибіру люди вертаються, не плач, моя пташко. А от коли тіточку засудили, то чи не страшно тобі по-українському говорити і одягатися?

Леся

- Ой ні, бабусю, нізащо в світі своєї мови не відцураюся!

Бабуся

- Що ж, бачу, завзята, рости велика!

Леся

- До побачення, бабусю!

Автор

- I пішла далі стежиною, замислившись.

Трек 1

16 учень

Ця любов до української мови передалася від батьків, адже сім’я Косачів розмовляла тільки українською мовою. І те що мама обрала їй псевдонім Українка, Лесю дуже тішило.

17 учень

А ще дуже любила Леся квіти. Влітку їхня садиба нагадувала суцільний квітник. Бувало, нарве волошок оберемок, сяде й плете один за одним віночки, а потім роздає подругам.

Трек 8

(Танець «Ой, у лісі калина»)

 

Трек 9

18 учень

Чому в Лесиних віршах найчастіше звучить тема весна? Тому що через хворобу вона більше ніколи не могла взимку бути на Україні. Зима на Україні стала для Лесиного здоров’я смертю. І вона змушена була виїжджати до Єгипту, Італії, Грузії. Тому весна для Лесі Українки, по-перше, була поверненням до життя, по-друге, поверненням на Батьківщину.

 

19 учень

Леся Українка. Вірш «Стояла я і слухала весну»

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

20 учень

Підступна, страшна недуга назавжди затьмарила дитячу радість, занапастила молодість, потоптала й знівечила жіноче щастя. Та понад усе Леся Українка любила дітей. Для них написала чудову казку «Біда навчить».

 

Трек 10

Автор

Леся Українка. Казка «Біда навчить»

 

Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був. Як вилупився з яйця, так з того часу нітрішки не порозумнів. Нічого він не тямив: ані гніздечка звити, ані зерна доброго знайти,— де сяде, там і засне; що на очі навернеться, те і з'їсть. Тільки й того, що завзятий був дуже,— є чого, нема чого, а він вже до бійки береться.

Трек 11

(Танець «Грицю, Грицю)

Одного разу літав він з своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали вони, гралися, по смітничку громадили та й знайшли три конопляні зернятка.

Горобець 1

— Мої зернятка! Я знайшов!

Горобець 2

— Ні, мої!

Горобець 3

Авжеж мої!

Автор

І почали битися.

Трек 12

Та так б'ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір'я з них летить. Бились, бились, поки потомились; сіли один проти одного, надулись і сидять; та вже й забулись, за що була бійка. Коли згадали: а де ж наші зернята? Зирк, аж зернят вже й нема! По дворі ходить курка з курчатами, квокче та промовляє.

Трек 13

Курка

— Дурні бились, а розумні поживились, дурні бились, а розумні поживились!

Трек 14

Горобці (разом)

— Що ти кажеш?

Курка

— Та то я дякую вам, що ви такі дурні. От поки ви здуру бились, то я з моїми курчатками поснідала вашими зернятками! Що то, сказано, як хто дурний!.. Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то, може б, з вас і птахи були!..

(Чужий горобчик розсердився за таку мову)

Горобець 2

— Вчи своїх дурних курчат розуму, а з мене й мого розуму досить! 

Горобець 1

А правда, краще бути розумним. От курка розумна, собі наїлася, а я мушу голодний сидіти.

(Подумав, подумав, та й почав просити курку:)

— Навчіть мене розуму, пані матусю! Ви ж такі розумні!

Курка

— Е, ні! Вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі,— он своїх діточок чималенько, поки то всіх до ума довести! Шукай собі інших учителів!

(Зостався горобчик сам.)

Горобець 1

— Ну, що робить? Треба кого іншого питати, бо вже я таки не хочу без розуму жити!

Автор

Прилетів у гай, коли бачить, сидить зозуля на калині.

Трек 15

Зозуля

Ку-ку! ку-ку!

Горобець 1

— Тіточко, що я вас проситиму! Навчіть мене розуму! У вас же нема своїх дітей; а то курки просив, то вона каже, що в неї й так багато клопоту.

Зозуля

— А я тобі от що скажу, як у мене свого клопоту нема, то чужого я й сама не хочу! От, не мала б роботи, чужих дітей розуму вчити! Се не моє діло! А от, коли хочеш знати, скільки тобі літ жити, то се я можу тобі сказати.

Горобець 1

— Аби ти була жива, а за мене не турбуйся!

Трек 16

Автор

Полетів він геть аж на болото, а там ходив бузько і жаб ловив. От підлетів горобчик до нього та й каже несміло.

Горобець 1

— Пане, навчіть мене розуму. Ви ж такі розумні...

Бузько

— Що, що, що? Тікай-но ти, поки живий! Я вашого брата!..

Автор

Горобчик мерщій від нього, ледве живий від страху. Бачить він, сидить на ріллі гава й сумує.

Трек 17

Горобчик 1

— Дядино, чого ви так зажурились?

Ґава

— Сама не знаю, синочку, сама не знаю!

Горобчик 1

— Чи не можете, дядиночко, мене розуму навчити?

Ґава

— Та ні, синочку, я й сама його не маю. А от коли ти вже так хочеш, то полети до сови: вона, кажуть, вельми розумна-розумна, то, може, вона тобі що порадить. А я до того розуму не дуже, бог з ним!

Горобчик 1

— Прощавайте, дядино! — сказав горобчик.

Ґава

— Щасливо!

Трек 18

Автор

Полетів горобчик питати, де сова сидить; сказали йому, що вона в сухому дубі в дуплі мешкає. От він туди,— бачить, справді сидить сова в дуплі, тільки спить. Горобчик до неї:

Горобчик 1

— Пані! чи ви спите? Пані! пані!

Сова

— Га? що? хто?

Горобчик 1

— Та се я, горобець...

Сова

— Горобець? Який горобець? Не бачу! Чого притирився? І яка вас лиха година по дневі носить? Осе напасть! І вдень не дадуть заснути!..

(І сова знов заснула.)

(Горобчик не посмів її вдруге будити, сів собі на дубі та й почав ждати ночі. Ждав, ждав, аж йому обридло. Коли се, як стало вже добре темніти, прокинулась сова та як заведе:

Трек 18

— Гу-у-у!.. Гу-гу-гу-у-у!.. Горобчик аж отерп зо страху: хотів уже втікати, та якось утримався. Вилізла сова з дупла, глянула на горобчика, а очі в неї світять! Страх, та й годі!..)

Сова

— Ти тут чого?

Горобчик 1

— Та я, вибачайте, моя пані,— ще зранку тут сиджу...

Сова

— І чого?

Горобчик

— Та чекаю, поки ви встанете...

Сова

— Таж я встала! Ну, чого тобі треба? Чого стримиш?

Горобчик 1

— Я хотів би вас просити,— вибачайте ласкаво,— чи не могли б ви мене розуму навчити? Адже ви такі мудрі...

Сова

— Не на те я мудра, щоб дурнів розуму навчати! Хто дурнем вродився, той дурнем і згине. Тікай-но ти, а то я голо-о-дна!

Автор

Горобчик миттю як схопиться, полетів світ за очі, десь у гущавину заховавсь та там і проспав аж до самого ранку. Спить горобчик, та так міцно, коли се у нього над головою щось як заскрегоче: "Че-че-че!" Горобчик прокинувся, аж дивиться, сидить на сучку сорока білобока та так скрегоче, аж очі заплющила.

Трек 19

Горобчик 1

— З ким ви, панянко, так розмовляєте?

Сорока

— А тобі що до того? Чи ба, який цікавий! А хоч би й з тобою!

Горобчик 1

— Та я дуже радий, як зо мною. Я б вас просив, моя панно, щоб ви мене розуму навчили.

Сорока

— А нащо тобі, мій молодчику, розум? Без розуму легше в світі жити та таки й веселіше! А ти, голубчику, ліпше красти вчися, от як я, то тоді й розуму не треба. З великого розуму не тяжко й з глузду зсунутись; ти ось поговори зо мною, то я тебе навчу, як і без розуму прожити...

Горобчик 1

— А бодай тобі заціпило, скреготухо! — ото глушить! Цур тобі!

Трек 14

Автор

Сів собі горобчик на полі та й думає

Горобчик 1

Де я того розуму навчуся? Скільки світа злітав, а щось небагато навчився, хіба уже воно так і зостанеться...

Автор

Зажурився він, поглядає сумно по полю, а по полю чорний крук ходить, та так поважно.

Трек 20

Горобчик 1

Ну, ще в сього поспитаю; се вже востаннє.

— Навчіть мене розуму! Я вже давно його шукаю, та ніяк не знайду.

Крук

— Розум, молодче, по дорозі не валяється, не так-то його легко знайти! А я тобі от що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш. От тобі моя наука. А тепер іди, мені ніколи.

Горобчик 1

Що то мені така наука?

Автор

Однак більше ні в кого розуму не питав,— обридло вже. Посумував трохи, що мусить без розуму жить, а потім і забув. Почав знов гуляти веселенько. Ні гадки йому.

Трек 21

Автор

І не зоглядівся горобчик, як і літечко минуло. Настала осінь з вітрами холодними, з дощами дрібними, а дедалі й сніжок став перепадати. Біда горобчикові — холод, голод! Вночі де не сяде, спати не може, так холодний вітер і пронизує; вдень їсти нічого, бо все зібрано в клуні, а якщо й знайде, то за сваркою втеряє. От і почав наш горобчик до розуму приходити — годі сваритися! Куди горобці летять, і він за ними; що вони знайдуть, то і він поживиться, та все без сварки, без бійки, то горобці його й не женуть від себе,— а перше то й близько не підпускали. Перезимував він зиму щасливо, а на весну вже став великим та мудрим горобцем; сидів він у гніздечку не сам, а з горобличкою, і четверо яєчок в гніздечку лежало. Як виклюнулись гороб’ята, то горобцеві новий клопіт — годувати діточок, та вкривати, та глядіти, та од хижого птаства боронити,— не до гуляння було! А вже що господарний був горобець, то було аж сусіди-горобці дивуються:

Горобець 2

Які ви, пане сусідоньку, мудрі!

Горобець 3

 І де ви того розуму навчились?

Горобець 1

Біда навчила!

Трек 22

(Звучить пісня на слова Лесі Українки «На зеленому горбочку»)

 

Трек 23

21 учень

Останні дні Леся жила на Кавказі. Їй ставало дедалі гірше. На жаль, дива не трапилося. В 1913 році Леся Українка померла. Поховали її на Байковому кладовищі, в м. Києві між могилами батька і улюбленого брата Михайла.

22 учень

Як на снігу червоний жар калини,

Як у віках любов всесильна жінки,

Світитиметься в небі України

Свята надія Лесі Українки.

23 учень

На прощання хочемо сказати. Шануйте пам'ять Лесі Українки. Знайте її творчість. Любіть життя. Для вас співає дует «Зернятко». Пісня «Золота зіронька».

Трек 24

 (Звучить пісня «Золота зіронька»)

На цьому наше свято закінчене. Дякуємо за увагу.