6 кл.УЛ_Гр2_ПТ_Читання мовчки_"Лелько"

ПРОЧИТАЙ ТЕКСТ. НАТИСНИ "ПРОЧИТАВ/ПРОЧИТАЛА", ЩОБ ПЕРЕЙТИ ДО ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ НА РОЗУМІННЯ ЗМІСТУ ТЕКСТУ "Лелько"

       Жив собі та був собі...

      А втім, це тільки в казках так починається — жив собі та був собі,— а в нас не казка, а щонайправдивіша, можна б сказати, невигадана повість про дивного-предив-ного лелечича, котрий виріс на хаті в діда Щедрія в літо тисяча дев'ятсот вісімдесят четверте.

    У селі, що стоїть при самому впадінні блакитної Орільки в голубу Оріль, ще й досі розказують, як дід Щедрій та навчив у те літо молодого лелечича людської мови. Ди-вина, та й годі! Буцімто однієї вітряної ночі випало з гнізда лелеча, котре й літати ще не тямило, і скотилося з хати аж у двір. От старий його підібрав, виходив, як дитину, і назад у лелече гніздо посадив. Звідтоді, розказують дідові односельці, те лелеча й заговорило по-людському.

     Так це було чи ні, я достеменно не відаю, але молодий орільський лелечич, з яким я познайомився того літа під час своїх рибальських мандрівок по Приоріллю, і справді розумів мову людську. Хоча виду, звісно, і не подавав.

 Та коли дід Щедрій, накосивши в березі трави (а він любив застеляти в своїй хаті долівку молодою травою), сказав йому: "Ходімо, Лельку...", птах кивнув головою на знак згоди і рушив з дідом до села. Так вони і йшли левадою: старий помаленьку дріботів собі з мішечком трави за плечима, а поруч з ним крокував цибатий лелечич. Як від-ставав, то, змахуючи крилами, підбігом наздоганяв старого і знову йшов поруч. Ста-рий щось до нього гомонів, а білий птах схвально кивав головою й іноді навіть жваво тріскотів червоним дзьобом — щось дідові по-своєму, по-лелечому говорив. А дід, слухаючи його, вигукував: "Та ну-у?!."

      "Еге,— сказав я сам собі і щось було, пригадую, з цього приводу подумав, але тут у мене клюнуло, поплавець пірнув, і я чимскоріш схопився за вудку…

    … Вже в надвечір'я, поспішаючи на останній автобус, на хвильку забіг до старого. Оскільки я вже не мав часу на бесіду, то у двір не зайшов, а лише на ворота сперся та й кажу:

     — Діду Тарасе, і як це вам вдалося так здорово навчити лелечича, що він навіть людей розуміє?

     Тут дід Щедрій почав напускати туману, що все то байки людей, охочих до тереве-нів, що він нарочито не вчив лелечича людської мови. Виходжуючи його після падіння з даху, він лише гомонів до лелечати, як до дитини, ну хіба ще казками його забавляв... Якими?.. Та тими, що колись синові своєму, як він маленьким був, розказував. А біль-ше нічого такого... А Лелько (так старий назвав те лелеча) і навчився розуміти мову людську.

   — Таке воно тямковите вдалося,— запевняв мене старий, поглядаючи на свою хату, де у великому гнізді вже всідалося на ніч лелече сімейство— Скажу тобі по секрету,— додав дід Щедрій,— лелеки — дуже мудрий народ, розуміють, що й до чого. І до гра-моти дуже вдатні…

    …Я переписав ту адресу до блокнота і вже вдома написав Лелькові листа в Африку, а потім отримав від нього відповідь…

                                         Лист Лелька з Африки

     "Щоб ви знали, в Африці теж зараз місяць лютий,— пише Лелько в одному з листів, котрий я вже кілька разів перечитував дідові Щедрію.— Та між тутешнім лютим і приорільським — спільного тільки що назва. Бо у вас зараз зима, від якої ми, лелеки, змушені летіти аж на край світу, в Африці ж у лютому місяці спека стоїть така, що річки висихають і дно їхнє тріскається. Лише де-де червоні калюжки муляки залиша-ються.

     Ось так ми й зимуємо... А втім, це тільки так говориться, що ми, лелеки, зимуємо в Африці, бо насправді ж зими тут немає і не було ніколи. Тут і знати ніхто не знає, що воно таке зима: ні бегемоти, ні носороги, ні буйволи, ні жирафи, ні зебри, ні слони, ні леви. Навіть страуси і ті не знають, що таке зима. І крокодили теж ніколи й нічого не чули про зиму. Тільки чорні грифи, які літають високо-високо, видивляючись у савані поживу, казали якось, що буцімто на найвищій горі Африки — Килиманджаро — та є справжній, щонайсправжнісінький сніг... Отака тут зима — спека, спека і спека.

     Дощів уже давно не було, в білястому, наче вигорілому небі жодної хмаринки. Над рівниною тремтить сухе і гаряче марево, ані вітерця... Трави в савані вигоріли, дерева стоять голі, без листя і без тіні.   А земля тут не чорна, а червоно-бура. І тому слони теж ходять червоно-бурі. А он на півнеба встає коричнева хмара. То в пошуках води пересуваються на захід стада антилоп, а за ними — назирці леви й шакали.

Ось такий тут місяць лютий"…                        

Де відбувалися події, описані у творі?

Чому дід Щедрій доглядав лелеча?

Як дід Щедрій пояснював уміння Лелька розуміти людську мову?

Куди летять лелеки згідно з текстом?

Яка погода в Африці в лютому, за словами Лелька?

Які дії Лелька свідчать, що він розумів людську мову?

Які явища африканської природи описує Лелько у листі?

У листі Лелька описані всі перелічені особливості Африки, ОКРІМ:

До тварин, які «не знають, що таке зима», належать усі, ОКРІМ:

Установіть відповідність між героєм і характеристикою:

1. Дід Щедрій

2. Лелько

3. Автор-оповідач

A) Навчився розуміти людську мову

Б) Подорожує і рибалить

В) Повернувся до гнізда на ніч

Г) Виходив пташеня, говорив з ним

Встановіть відповідність між місцем / явищем та його описом у тексті:

1. Африканська річка

2. Савана

3. Килиманджаро

A) Висихає, тріскається дно

Б) Гаряче марево, вигоріла трави, голі дерева

В) Єдине місце зі снігом

Г) Безхмарне, білясте

Поєднайте подію і наслідок:

1. Лелеча впало з гнізда

2. Дід говорив до пташеняти

3. Лелько подорослішав і полетів у вирій

4. Автор отримав адресу Лелька

A) Автор отримав лист з Африки

Б) Лелеча почало розуміти людську мову

В) Лелеча повернули в гніздо

Г) Лелько оселився в гнізді на дідовій хаті

Чому, на вашу думку, в тексті підкреслено, що дід «гомонів до лелечати, як до дитини»? 

Навіщо автор вводить лист Лелька з Африки?

Чи можна вважати історію про Лелька казкою? Як це пояснюється в тексті?

Яка риса діда Щедрія викликає у вас найбільшу повагу?

Ваше ставлення до ідеї, що тварини можуть розуміти людську мову?