Аудіювання за уривком «Пробудження казки» (повість Олеся Бердника «Хто зважиться — вогняним наречеться»)

Пробудження казки

Планета пливла під кораблем, порожня й непривітна. Зеленкувате Сонце освітлювало похмурі гори, велетенські замерзлі моря, укриті кригою річки, неосяжні рівнини, застелені білим сніговим покривалом. Ніде ні душі. Немає дерев. Немає живих істот. Ні птахів, ні людей, ні тварин.

— Невже це Планета Квітів? — сумно запитав Славко.

— Де ж вони, як їх знайти?

— Я не помилився, — сказав робот.

— Привів корабель так, як звеліли актинії. Ми досягли мети. Може, там, унизу, про щось дізнаємося. (...)

У відчинений люк друзі ступили на поверхню планети. У просторі пливла тиша. Сніг холодно блищав під Сонцем. Славко ступив кілька кроків, печально оглянув далекий обрій.

— Нанті, кохана квітко, — сумовито промовив він.

— Якби ти могла почути, то ти б прилетіла. Нанті, моя казкова, де ти? Ми знайшли Край Казки, ми прилетіли!

Ураз щось сталося. Ніби забриніла струна. Блакитне крило майнуло над світом. Засміялося Сонце. У просторі прокотилася ніжна мелодія пісні.

— Ви чули? — вражено запитав Славко.

— Ти чула, Ліно?

— Чула, — крізь радісні сльози озвалася дівчинка.

— Щось буде. Щось має бути!

Сніг почав танути. Та під ним не було води. Він щезав безслідно, як міраж у пустелі. З-під нього прокльовувалися розмаїті пуп’янки квітів і рослин. (...) Розкрилися барвисті пелюстки квіток, затріпотіли на вітрі крильцями, піднялися вгору. Почулася гучна музика, наче заграв небесний орган. У тій мелодії шукачі відчули щось знайоме, рідне, невимовно близьке. У свідомості відлунювали радісні слова, що котилися над світом:

— Казка повернулася! Казка воскресла! Браття, прокидайтеся! Казка воскресла!

Хвиля щастя захлюпнула шукачів. Вони стояли приголомшені, здивовані, безмовні. Перед ними діялося чудо казки. І вони були його учасниками, творцями. Сніг щез на рівнині. Ніжна зелень трав і дерев покривала всю планету. А над тими чарівними луками кружляли хмари неймовірно прегарних розмаїтих квітів.

— Ось вона! Ось! — несамовито закричав Славко.

— Хто? — не зрозумів Рон.

— Нанті! Наша подруга! — гукав хлопець радісно та схвильовано.

— Нанті! Ти чуєш мене? Нанті?

Велика ніжно-блакитна квітка з трьома пелюстками сіла Славкові на плече, дзвінко засміялася. Розкрилися золотаві тичинки, глибоке мудре око зазирнуло в обличчя хлопця.

— Наша легенда правду сказала, — ніжно озвалася квітка. — Хлопець та дівчинка із Землі пробудять Край Казки. Ти — син казкового народу, Славку! Наша планета шле вам свою ніжність і любов. Славку, Ліно! Ви — теж люди-квіти! Радійте з нами! Казка повернулася!

— Так просто? — вражено прошепотів Славко. — Невже це ми? Що ми зробили?

— Не пожаліли життя заради казки, — відповіла квітка. — І ваша любов перемогла смерть. Сонячний Шлях подолано, Славку! Радійте, друзі — квіти та люди! Прокладено Райдужний Міст. Слухайте, шукачі казки! Не давайте його знову зруйнувати!

Якою була планета, на яку прибули герої?

Що освітлювало планету?

Яким було перше враження Славка від планети?

Що почало з’являтися з-під снігу?

Хто керував напрямом корабля до Планети Квітів?

Якою була перша реакція Ліни на мелодію в просторі?

Що сталося зі снігом на планеті, коли почалося пробудження?

Що символізувала музика, схожа на небесний орган?

Як квітка описала Славка?

Що сказали шукачі після пробудження Казки?

Як змінився настрій героїв від початку до кінця епізоду?

Яке головне послання передає цей уривок?