Богдана Матіяш "Єва і білосніжна квітка лілії"

Через декілька днів відтоді, як дівчинка народилась.

Через пів року відтоді, як дівчинка народилась.

Через місяць-два відтоді, як дівчинка народилась.

«Везіть її до найкращих лікарів сусідніх держав»

«Треба чекати, можливо, скоро заговорить»

«Просіть Бога, щоб наділив її даром говорити»

Спілкувалася з рослинами та тваринами.

Доглядала за кущами та квітами.

Годувала звірят та птахів, що жили у парку.

Старий дуб.

Старий сич.

Тремкий малий соловейко.

Тому, що вони були спокійні й тихі.

Тому, що вони дуже приємно пахли.

Тому, що вони розповідали їй цікаві історії.

Що на Різдво принесе їй пахучу білу квітку лілії.

Що приходитиме кожного ранку до статуї та розповідатиме їй про свої сни.

Що буде за нею доглядати, якщо Богородиця виконає її бажання.

Дівчинка розучила нову мелодію на скрипці, на яку її надихнули квіти.

Прикрасила ялинку власноруч виготовленими іграшками.

Розшиту бісером маленьку торбинку для мами і вишиту шовкову хустинку для тата.

Зірвала декілька квіток для букету мамі й татові.

Зірвала одну — для Богородиці, а другу — для батьків.

Наказала Садівнику ретельно доглядати за квітами.

Тому що не могла висловити усі почуття, які переповнювали її сердечко.

Їй стало жаль зірваних квіток, адже вона так довго на них чекала.

Від радості, що почула власний голос.

Бо збулися її найзаповітніші мрії.

Бо Єва нарешті змогла висловити слова любові батькам.

Бо розквітли лілії, Єва принесла квітку Богородиці і може тепер говорити.

Ліліями.

Хвоєю.

Мандаринками.