Читання мовчки

Гуси, гуси, гусенята…

Даринка прокинулась рано, значно раніше, ніж завжди. Та це і не дивно. Станеться те, про що так довго мріяла. Вона житиме у сім'ї, і в неї будуть мама й тато. Вона любитиме їх, допомагатиме, а вони будуть піклуватися про неї, ходити на прогулянки, купувати смачне морозиво.

Даринка заплющила очі й уявила, як вона йде по вулиці в новому яскравому платтячку, однією рукою тримаючи маму, а другою - тата.

Ще вчора вихователька Світлана Миколаївна довго пояснювала Даринці, що завтра приїдуть її батьки, які були досі дуже далеко і не могли, ну просто ніяк не могли приїхати раніше.

Даринка вірила всьому,що говорила вихователька, адже тут, у дитячому будинку, саме вона замінила дівчинці маму, вірила, але і знала, що все це неправда...

   Даринці було вже шість років, і вона розуміла, що її просто хочуть «усиновити».Так сталося минулого року з рудим веснянкуватим Сергійком. У нього також «знайшлися батьки», а красунчик Віталик довго - предовго плакав і не міг зрозуміти, чому ті батьки вибрали Сергійка, а не його.

  Крім того, Даринка випадково почула розмову, з якої дізналася, що її рідні батьки розбилися на автомобілі, коли дівчинці не було й року. Потім іі виховувала бабуся, яка незабаром померла від туги за Даринчиною мамою. Так і опинилася дівчинка в дитячому будинку.

  Після цього випадку Даринка довго слабувала, не хотіла їсти, і лікарі не могли збагнути, яка у неї хвороба. Сама лише дівчинка знала, що її хвороба - від почутої страшної правди. Та минав час, дитбудинківське життя ішло звично й розмірено, Даринка змирилася, заспокоїлась.

  А тепер вона стояла біля вікна і дивилася на вулицю. Стара розлога липа простягла гілки під самісінькі шибки. Дівчинці увесь час хотілося розчинити вікно і,по гілках видряпавшись на самий вершечок, прокричати:

 - Гуси,гуси ,гусенята, візьміть мене на крилята,понесіть до мами і тата...

- Дарусю, ти вже не спиш?- почула за спиною голос Світлани Миколаївна. - Ходімо, допоможеш мені.

  Світлана Миколаївна щось говорила, і Даринка щось говорила, але обидві думали про одне й те ж: «Як то їй буде у новій сім'ї».

  Батьки прийшли перед обідом. Вихователька взяла дівчинку за руку і повела до передпокою. Радість, якою жила Даринка останнім часом, кудись зникла, а натомість з'явився страх і неприховане хвилювання.

  Мама сподобалася їй відразу. І великі добрі очі, і ніжна посмішка, і трішечки сиве волосся, і зовсім простенька ніжно-голуба сукня, і тепла шершава долоня. Мов у напівсні пам'ятає Даринка вологі від сліз очі Світлани Миколаївни, довгу дорогу в автомобілі, велику першу в її житті власну ляльку і шоколадне морозиво (404 сл.)

                                                                Валентина Беля