Читання мовчки ,7

                                  Дідух

Нині ми не можемо уявити новорічного вечора без ялинки. Ця запозичена традиція стала для багатьох родин неабиякою проблемою: оскільки Україна за останні десятиліття добряче обліснилась, а відтак з кожним роком стає все тяжче придбати соснові чи ялинкові деревця. Щоб задовольнити цю забаганку, дехто вдіється навіть до злочину: самовільно вирубує красунь у скверах, парках, на майданах чи обочинах доріг і цим завдає непоправної шкоди на тільки краєвидам, але й екології.

З цього огляду годилося б глибше познайомитися з нашими давніми національними традиціями. Живучи серед дрімучих лісів, наші пращури побожно ставилися до, як ми нині кажемо, своїх зелених друзів. Окремі породи дерев і навіть цілі гаї вважалися священними. Як же прикрашали на різдвяно-новорічні празники свої помешкання наші предки? Своєрідним замінником нинішніх ялинок був Дідух. Сучасникам ця назва мало про що говорить. Але раніше в кожній оселі на почесному місці – покуті – стояв необмолочений сніп. Його готували під час жнив. Завершуючи косовицю жита чи пшениці, женчики гуртом в’язали жнив’яного снопа. Для цього вибирали найкраще колосся.

Обряд виготовлення Дідуха супроводжувався багатьма дійствами. Женчики вибирали з-поміж себе найгарнішу дівчинку, піднімали її на руках і, вручивши «святочного Дідуха», з піснями та іграми йшли до оселі. Біля воріт їх мали зустріти господар з господинею й викупити «вінця жнив», після чого всі заходили у світлицю, ставили снопа на покуть і сідали за святочну вечерю.

В одних випадках Дідуха тримали в хаті, доки не обсіються на зиму, в інших – по завершенні обжинкової вечері господар виносив його в комору.

Дідух стояв у коморі до Різдва. На святвечір господар, зодягшись у праздникову одіж, йшов за колядником, поштиво вносив снопа в хату і прилаштовував його колосся вгору біля кубельця з сіном, що лежало на покуті, примовляючи:

- Дай, Боже, того свята щасливого спровадити і Нового року дочекатися, од Нового року до Богоявлення, од Богоявлення до Воскресення, од Воскресення аж до ста літ, поки Пан-Біг визначив вік усьому посполу, хто є в тому дому!

Дідуха, як правило. Обперізували житнім перевеслом; дехто перев’язував його ще й залізним ланцюжком, а зверху клав господарське начиння – ярмо, плуга, борону чи окремі деталі від них. Традиційно «святочний Дід» стояв до другого дня Водохрещ, після чого його разом з сіном виносили з хати й молотили. У деяких регіонах, зокрема на Чернігівщині, пропонували це робити засівальникам на Василя. Зерно використовували в магічних діях – робили перший весняний засів. Це був запобіжний та охоронний засіб.

Щоправда, в різних регіонах були свої особливості. Скажімо, на Поліссі Дідом називали в’язанки соломи чи сіна. Їх напередодні Різдва вносили до хати, притрушували долівку, найчастіше під столом, і клали господарський ренамент. Тут збиралися в гурти діти й кудкудакали, коли господиня несла на покуть кутю – «щоб курча добре плодилося». За Дідуха могла правити й околотина – вимочений сніп.

Солому чи сіно від Діда тримали від Різдва до Нового року. Опівночі, як наступало Новоліття, батько з найстаршим сином згрібали солому, виносили в садок й підпалювали, щоб дим обкурив фруктові дерева – «тоді щедро вродить садовина і не пошкодить її ні мороз, ні гусінь». Тут же спалювали сміття, яке протягом свят не можна виносити з хати. Вогнище підтримували аж до світанку – «народин сонця». Дійство це називалося «палити Діда».

З околотяного Дідуха поліщуки крутили перевесла, якими обв`язували фруктові дерева, а також використовували для господарських потреб – виготовляли устілки, додавали до пійла, коли телилась корова, тощо. Це саме вчиняли із сіном: господині тримали його для кубел, коли садовили на яйця квочку – «щоб курчата добре висиджувались», прикривали новонароджених телят і ягнят, робили подушки для небіжчиків.

Розмаїті обряди, пов’язані з обрядовим «святочним Дідом»; але все ж найшляхетнішим був Дідух з обжинкового снопа. Він не лише прикрашав оселю, але й символізував пращурів давнього роду. Не випадково до свят-вечірнього столу запрошували всіх кревних духів, щоб у такий спосіб заручитися їхньою опікою.

    ( За В. Скуратівським;    606 слів).  

Новорічного вечора не можна уявити без:

 Наші пращури ставилися до дерев:

Замінником ялинок був:

Дідуха готували:

До Різдва Дідух зберігався: 

Господар у віншуванні бажав:

 Дідух стояв у хаті до:

Обмолочене зерно вважали:

На Поліссі Дідом називали:

Палячи Дідуха, обкурювали димом:

Сіно, яке служило Дідухом, господині:

Дідух з обжинкового снопа символізував: