Читання мовчки. "Векша"

Прочитайте текст.

Увесь день і всю ніч Векша спав, мов убитий. Не чув, як пастух, що підібрав його непритомним учора, нагодуваавши отару, ліг спати. Прокинувся й не зрозумів одразу, де він. Виглянув надвір. неподалік пасеться отара, старий із соколом на плечі порається поруч.

Закрапав дощик. Пастух, завернувши од лісу отару, заліз до Векші в курінь. Витяг з торби прісного коржа, кружало сиру. Розломивши коржа, простягнув половину Векші, спитав, усміхаючись:

- У неволі харчі, мабуть, кращі?

- Для мене гіркими були, - зітхнув Векша. – Найсмачніші – батькові-материні.

- Правду кажеш, - кивнув старий головою. – Свій чорний хліб ліпший за чужі пироги.

- Я от думав інколи, - розказував Векша, - якщо вже так судилося, забуду домівку, рідню. Житиму як прийдеться. А як ніч настане, така туга скімляча найде, ридма б ридав. Якби й близьких не було на рідній землі, і тоді б утік до неї. Не співали для мене в неволі пташки, квіти не квітли, зорі не світили… І чого воно так, що своя земля наймиліша?

- О-хо-хо! – зітхнув болгарин. - Кажуть-бо: по Вітчизні й кості плачуть. Подивись, де вівці, а я повім тобі стару, може, казку, може, й бувальщину…

         Векша визирнув з куреня. Отара, збившись докупи, стояла під розлогим дубом. Круг неї тулилися змоклі пси.

- Так от слухай, - почав пастух. – Колись давно в якогось там князя було двоє синів. Коли князь постарів, то посадив на князівський стіл не старшого, як велося завжди, а молодшого сина. Кажуть, начебто він недолюблював старшого, тому так і вчинив.       

Це дуже образило старшого княжича, і він, проклявши рідню, втік до ворога, сусідського князя, заприсягнувши собі ніколи більше не вертатися додому.

Там, на чужій землі, його добре прийняли, князь навіть дочку свою віддав за нього. Розкошує княжич, шана йому й повага.

Та минуло небагато часу, і почав він нудьгувати за рідною стороною. Сохнув, як стебло без води. Їсти не їв, пити не пив, жона-красуня стала йому не мила.

Бачить ту тугу його тесть, мужів наймудріших з усієї землі скликає, ради в них питає, які відігнати від княжича муки-страждання.

А в дрімучих лісах жив чудесник столітній, який на чар-зіллі знався. Знайшли його княжі люди. І мовив князеві сивий, як голуб, дідуган:

- Є в мене зілля чудодійне, що долає лихоманку, перестріт, падоніг… Та всесильне воно лише проти поганої недуги. Якщо ж недуга не від злих духів або її зовсім нема, воно стає отрутою…

- Вари скоріше зілля! – звелів владар. – Не бачиш – княжич гине!

Скорився чудесник, зварив зілля і дав випити княжичеві. Та не встиг той чари від губ відняти, як струменівся нараз, мов гад його вжалив, впав у корчах на землю, а там і задубів.

Замовк пастух. Векша сидить – не ворухнеться.

- А ти кажеш – забути свою сторону, - обізвався старий. – Добрий син ніколи не забуде Вітчизну-материзну, і сили в світі такої немає, щоб вона зборола в ньому тугу-нудьгу. Мовиться ж: розлучений з любкою плаче сім літ, розлучений з Батьківщиною плаче все життя. Краще бути жебраком удома, ніж царем на чужині, бо чужий вогонь холодніший за кригу… (За Б. Комаром; 480 сл.)

Стиль цього тексту...

Втікача Векшу пастух підібрав...

Пастух поклав Векшу відпочивати у...

Пастух пригостив утікача...

Найсмачнішими харчами Векша вважав...

У мовленні болгарин часто використовує прислів'я. З його вуст прозвучали всі названі, ОКРІМ...

Старий пастух розповів утікачеві...

Княжий син покинув Батьківщину, тому що...

На чужині до княжича ставилися ...

Через якийсь час почав княжич нудьгувати за...

За словами чудесника (чаклуна), чар-зілля долає усі названі хвороби, ОКРІМ...

Основна думка тексту "Векша" висловлена в рядку...