Діагностувальна робота. Читання мовчки.

1.Прочитай текст

Коли Андрійко збирався до дитячого садочка, його турбувало єдине питання: чи буде там забіяка Назар? У Андрійка з цим хлопцем були свої рахунки, бо Назар задерикувато і постійно відбирав складені кубики. Навіщо вони йому здалися того ніхто не знав: хоч би читав чи рахував — та ж ні! Але коли Андрійко вже завершував складати слова із кубиків, Назар — тут як тут — штурхав кубики з усієї сили і ті розліталися довкола. Інколи так штурхав, що й Андрійкові перепадало. А не подобався Андрійко забіяці, бо читати вмів, як дорослий.

У своїх чотири роки Андрійко читав так, як справжній третьокласник, а то й п’ятикласник, бо вже не по складах! Гарно читати Андрія навчила бабуся, котра весь вік пропрацювала вчителькою. То ж хлопчик і книги читав, і заумні тексти із маминого комп’ютера. Назар йому дуже заздрив і поводився з ним нечемно, та й інших проти нього намовляв.

Хлопчик усе надіявся, що забіяка десь мав би зникнути за такий довгий час. Уже приблизно півроку минуло, як матуся забрала Андрійка із дитячого садочка і відправила до бабусі на виховання: у затишок та тепло. А все тому, що Андрійко був надто хворобливим. І мало того, що сам постійно носом шморгав, то він ще й дітлахам передавав простуду. Але лікарі казали, що то вікова криза, котра скоро мине. Що таке криза, Андрійко добре знав, бо ту «кризу» матуся постійно зустрічала на роботі, коли проблем мала аж по самі вуха. Але час минув та й криза, певно, з ним, і лікарі дозволили хлопчику повернутися у групу. Якби ж його запитали, чи він бажав, — та хто цікавився?! Треба!

І ось із раннього ранку Андрійко сумно сидів, чекаючи, поки мама збереться. Хлопчик усе думав про те, як провчити Назара, оглядаючи різні речі, бо кажуть, ідея приходить неочікувано. Його очі зупинилися на екрані комп'ютера. Андрійко швиденько почав читати, але вмить вбігла матуся і, вимикаючи комп’ютер, сказала: «Скільки я тебе прошу не пхати носа куди не слід, га, сину?!» Ще за мить вони вибігли з квартири, аби піймати чергову маршрутку.

Коли Андрійко увійшов у групу, то відразу помітив, як Назар показав на нього пальцем і засміявся. День минув сяк-так: діти гралися у дворі, слухали заняття, обідали.

Десь після обіднього сну, коли малюкам дозволяють бавитися у різноманітні ігри, Назар підбіг до Андрійка, щоб зруйнувати речення, котре хлопчик аж цілу годину збирав із кубиків. Назар замахнувся ногою, але Андрійко, ніби зірвавшись викрикнув те, що прочитав сьогодні вранці у листі, котрий матуся якомусь важному чоловікові писала: «Вельмишановний пане, — мовив Андрійко, дивлячись на Назара, — дуже прошу не гніватися, а зрозуміти як належить. Дякуватиму вам за увагу чинно і проситиму на разі, коли ваша ласка... — Назар стояв роззявивши рота, бо таке чув уперше, — коли ваша ласка, не втручатися у мою роботу!»

Назар ще хвилинку постояв і задумано відійшов.

Час від часу забіяка дивно поглядав на Андрійка: чи то не второпав, що Андрійко сказав, а чи второпав добре?

Але опісля вихователька Андрійковій матусі кілька разів переказала ту подію і всі вуха продзижчала, повторюючи: «Який же чемний ваш син, який же ввічливий!»

Мама хитро поглядала на сина і думала: як же добре, що Андрійко читає, як третьокласник, а то й як п’ятикласник, бо ж не по складах уже!

1. Вкажіть жанр тексту

2. Скільки років було Андрійкові?

3. Хто такий "забіяка"?

4. Що означає вислів "не пхати носа куди не слід"?

5.Доповни речення словами.

Коли Андрійко __________ у групу, то відразу ___________, як Назар _______ на нього пальцем і засміявся.

6. У якому розділі книги можна помістити це оповідання?

7. Встанови послідовність подій у тексті.

1. Андрій читав, як третьокласник.

2.Андрій збирався до дитсадка.

3. Після обіднього сну діти гралися.

4. У дитсадку Назар відбирав і розкидав кубики, якими грався Андрій.

5.Андрій ввічливо відповів Назарові те, що прочитав у листі мами.