Дієприкметниковий зворот. Розділові знаки в реченнях з дієприкметниковими зворотами

Обмілілі худорляві кущі гойдались під вітром.

За лісом починалась село розкидане в горах та глибоких ярах.

За одного битого двох небитих дають.

Жовтіла на нескошених полях стерня.

Вишита сорочка нагадувала Надії про її люблячу маму.

Із жалем за втраченим літом обірване листя летить.

Слово передане від батька до сина  летітиме крізь бурі і дощі.

Утомлена  бабуся розповідала різні історії своїм онукам.

Людина наділена співчуттям ніколи не пройде мимо горя.

 Зароблений чесною працею хліб був дуже смачним.

Пісню написану Андрієм Малишком і сьогодні радо слухають.

Обличчя матері обвітрене й засмагле на ланах  стало більш яснішим.

Удалині бовваніє ліс оповитий морозяним серпанком.

Синіють покриті вічним снігом гори.

Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь.

Дрімають степові трави запорошені пилом.

Душа освітлена любов’ю ніколи не черствіє.

П’ять зошитів покладених один на одний  лежали перед ним, наче сокровенний скарб.

Народ відроджений у битвах піднявся із колін.

Обважнілі від плоду сади стояли непорушно.

Степ оповитий тишею дихав пахощами росяних трав.

Хліба змиті дощем яскраво зеленіли.

Непорушно стоять дерева рясно вкриті краплистою росою.

Замурзаний медом онучок вигойдувався на міцних дідових руках.

Залитий сонцем степ розкинувся перед нами.

Через вікно зазирнув клапоть неба присипаний срібним пилом.

Повитий туманом острів пливе в морі.

Застигли в мовчанні обважнілі від снігу сосни.

З усіх садків пахло нагрітою на сонці корою дерев…

Сірі султани пилюки звихреної конем осідали на скошеній стерні.

У заволоченому хмарами небі не вгледіти жодної зірки.

Теплом дихала настояна на травах та квітках земля.

Підхоплена хвилями шлюпка вилетіла в море.

Окутані садками та левадами біленькі хатки розбіглися по пагорбку.

Море мовчало зовсім приспане тихою ласкою ночі.

Тремтячими від хвилювання руками Тарас розгорнув папір.

У саду вже снують по доріжках, усипаних піском поодинокі пари.

Повітря густо нагріте пекучим сонцем, ворушиться.

Через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади, не огороджені, тинами.

За лісом починалося село, розкидане по горах та глибоких ярах.

Непорушно стоять дерева загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою.

Гаряче пахнуть, насичені сонцем трави.

Через двадцять років після смерті Т.Шевченка музей, створений на Чернечій горі, гостинно відчинив двері для перших відвідувачів.

Солодко пахло, втоптаним у землю, набубнявілим житом.

Основна обрядова їжа – вареники з сиром присмачені маслом чи сметаною.

На великому камені, порослому мохом безліч крилатих мурашок.

У три ряди сидять за довгими веслами невільники прикуті до лав ланцюгами.

За щедрівку ґазда виносив пригорщу вівса, намоченого у воді.