Дієприслівник

Хліба, змиті дощем, яскраво зеленіли.

Одцвітають чорнобривці, посаджені маминими руками.

Жнива щороку мали свою пору, освячену святами.

Літо, розтрушуючи листя, скидало свої розкішні шати.

Могутні дуби стоять замислившись.

 Білий димок догори здіймається хвилюючись. 

Краще вмерти біжучи аніж жити гниючи.

Мене там мати повивала і повиваючи співала.

Рясні зливи напоїли порепану від спеки землю.

Земляні вали тяглися до Дніпра, оперізуючи Січ.

Рудовусий Степан зшива сорочку, подерту на паси.

Чумаки були впевнені: помалу їдеш - далі заїдеш.

читаючий, співаючи, несучи

пишучи, ховаючись, робивши

читати, опалий, опадаючи

будуючи, вибілений, співаючі 

звеселяючи, радіючи, розсмішивши

стрибнувши, зіскочивши, перестрибнувши

дивлячись, роздивляючись, недобачаючи

розговорившись, сказавши, розповідаючи

сказавши, розповівши, кажучи

дивлячись, глянувши, побачивши

усміхнувшись, засміявшись, розсмішивши

прийшовши, ідучи, ходивши

Незважаючи на дощову погоду настрій у мандрівників був піднесений.

Понуривши голову конячина тюпала степом.

На тину півень горланить розчепірив дзьоба ножицями.

Ми ліземо з кручі в чорну холодну прірву підпираємо одне одного плечима.

Почувши, що я прокинувся, бабуся, підрум’янена, розімліла коло вогню, зазирала в мій закуток.

Сонце пригрівало дужче й дужче, висмоктуючи з землі гарячу душну вологу.

Пронизливо, пристрасно кричали чайки стрічаючи день.

Над луками, залитими квітневою повінню, холонув вечір, зануривши в мілкі прибережки далеке полум’я хмар.

Кучерявий червень надбіг і не оглядаючись відбігає.

Жевріючи над обрієм сходила ранкова зоря.

За вікном виноград пожовк не дозрівши.

Дівчина стрепенувшись підвела голову.

Не ворухнувшись у лося все напружилось, ладен був зробити скок у гущавину. 

З самого ранку, виплутавшись із тенет туману, вигулькнуло сонце.

Сорока застрекотіла і, розпустивши хвіст, полетіла геть.

Остаточно струсивши з себе рештки нічної пітьми, прокинувся ліс.

Відомо, що мова кожного народу – явище давнє, її коріння сягає в доісторичні часи.

Людину малого зросту козаки, трошки жартуючи, називали Махинею, а великого зросту – Малютою.

Запорожець умів посміятися з ворога, зі смерті, із самого себе, завжди охоче кепкував із товариша.

Слово – це символ сформованої ідеї, витвореної у великих зусиллях людини проникнути у світ природи, у саму себе.

завжди є додатком

завжди є означенням

завжди є обставиною

є будь-яким членом речення