Дієприслівниковий зворот

Якщо стоїть після означуваного слова.

Якщо стоїть перед означуваним словом.

 Завжди, незалежно від місця у реченні, якщо не виражений фразеологізмом.

Тільки якщо виступає обставиною.

1

2

5

3

А Старий воєвода вважав, що не може його дочка, живучи серед повстанців, не навчитися того, що вміють вони. (В.Малик)

Складені із грубо обтесаних колод, вони віддалеки здаються приземкуватими грибами, з вершечків яких в’ються сизі дими. (В.Малик)

Вільне життя в горах, військові вправи і посильна робота зміцнили хлопця.

Дівчина крізь сльози безмовно кивнула головою і потисла козакові руку.

Хліба, змиті дощем, яскраво зеленіли.

Одцвітають чорнобривці, посаджені маминими руками.

Жнива щороку мали свою пору, освячену святами.

Літо, розтрушуючи листя, скидало свої розкішні шати

на початку речення;  

усередині речення;   

у кінці речення.

звороту немає

одиничний дієприслівник.

поєднання двох дієприслівників.

слова, які відповідають на питання що роблячи?

дієприслівник із залежними від нього словами.

Світить сонце, виблискуючи промінням.

Світить сонце, оповите промінням.

Світить сонце, посміхається, радіє.

Світить сонце, хмарки біжать, а земля радіє.

Наталя Миколаївна всміхнулася і опустила очі.

Климко зупинився й подав учительці трояндову сукню.

Климко підвівся- ноги одразу загули й налилися гарячим.

Вицвірінькували горобці,підстрибуючи на цегляних тротуарах.

Дядько сидів просто на землі, обгорнувши ноги старою сукняною ковдрою

Климко йшов іржавою трамвайною колією, переступаючи,з шпали на шпалу.

Він довго кашляв, сидячи в солом'яній постелі, й туго, обіпнувшись, рябою плащ-палаткою.

Климко ледь скривив губи пробуючи усміхнутися.

яблуні, груші, сливи.

навіваючи спокій

залиті яскравим сонцем

радісно співали пташки.

Ти не молися мовою чужою, бо, на колінах стоячи, умреш.

І стане рідна Україна усі, здолавши бурі злі, нам добрим раєм на землі.

Не мовчи, коли гордо пишаючись, велегласно брехня гомонить

Передаючись з уст в уста і, закріплюючись у текстах, мова є покоління.

Почувши, що я прокинувся, бабуся, підрум’янена, розімліла коло вогню, зазирала в мій закуток.

Сонце пригрівало дужче й дужче, висмоктуючи з землі гарячу душну вологу.

Пронизливо, пристрасно кричали чайки стрічаючи день.

Над луками, залитими квітневою повінню, холонув вечір, зануривши в мілкі прибережки далеке полум’я хмар.