ДПА з української мови

Прочитай текст. Питання в кінці.

"Сім нескладух Говорухи"

(уривок)

Я телефоную Юрчику і ми розробляємо план, як захворіти. Точніше, аж два плани. Основний називається «Бджола», а запасний — «Морозиво». Був ще план «Вітрянка», але він відпав (на вітрянку я вже хворів, тому підчепити її вдруге від Юрчикового сусіда не зможу).

Я беруся за роботу. Малюю основні пункти плану «Бджола» на альбомному аркуші. Ідея така: я ловлю бджолу і даю їй вкусити мене за ногу. Нога точно набрякне, бо в мене алергія на укуси комах. Я покажу батькам припухлість і скажу, що боляче вдарився. Увечері буду шкандибати і вити від болю. Вони подумають, що в мене перелом, і завтра повезуть до лікаря. Печалька, але школу доведеться пропустити.

Я все ретельно продумав. Починаю виконувати план: беру порожню скляну банку і йду на вулицю. Через дорогу від нашого будинку парк Перемоги. Там я швидко натрапляю на бджолу. Вона сидить на квітці і, нічого не підозрюючи, збирає мед. Я накриваю квітку банкою, і коли бджола опиняється всередині, міцно закручую кришку.

Удома зачиняю вікна в кімнаті й випускаю бджолу. Я гадав, що вона одразу кинеться на мене. Зазвичай, бджоли дуже скажені. Спробуй лише пройти повз їхній вулик, і тобі — капець. Але я умудрився взяти в полон якусь пришелепкувату. Вона вже годину літає по кімнаті й сідає на все, окрім мене. Доводиться вмовляти її.

Я вирішую полегшити задачу — мащу ногу медом. Бджола зацікавлюється і підлітає ближче. Здається, ще трохи, і вона кинеться на мене. Аж раптом у найвідповідальніший момент відчиняються двері. В кімнату зазирає мама.

—   Андрійку, тебе до телефону.

—   Мам, я зайнятий, — хапаю в останній момент щоденник і роблю вигляд, що читаю.

Бджола тим часом наближається до мами і ось-ось вилетить в іншу кімнату.

—   Мамо, зачини двері! Тут бджола! — показую пальцем на дзижчуху, намагаючись урятувати ситуацію.

—   Ой! Андрійку! Бджола! — мама ніби й не чула, що я сказав.

—   Мам, ти йди, а я вижену її, — пропоную.

Але мама мене не чує. Вона вмикає режим «рятувальниці». Відчиняє вікно, хапає з крісла мою футболку і, зойкаючи, намагається прогнати непрошену, на її думку, гостю. Я розумію, що план із бджолою провалився. Мама не заспокоїться, поки не позбудеться її.

—   Андрію, підійди до телефону! — нагадує мені, на мить відриваючись від рятувальної операції.

Мені не залишається нічого, як змиритися з провалом першого плану. Я зітхаю, встаю і чалапаю до телефону.

—   Алло?

—   Привіт, — чую жвавий Євин голос.

—   Це ти? Чого тобі? — не маю ані найменшого бажання з нею розмовляти.

—   Завтра концерт, пам’ятаєш? Олена Степанівна просила нагадати, щоб ти прийшов у білій сорочці.

—   Угу, — бурчу, — до завтра.

—   До завтра! І про однакові шкарпетки не забудь! — кепкує з мене жирафа.

—   Ха-ха-ха! — перекривляю її. — Дуже смішно...

Я кладу слухавку і йду до кімнати. Горда та щаслива мама повідомляє:

—   Тепер можеш спокійно займатися своїми справами. Бджолі капут.

Цілує мене і виходить. А я розумію, що час переходити до пункту два.

Морозиво! Я придбаю п’ять пачок морозива на свої заощадження і проковтну їх. Без обгортки, звісно. До завтра моє горло має почервоніти. Якщо пощастить, то з’явиться й гарячка.

Дістаю зі скарбнички гроші і йду до магазину в нашому дворі. Купую п’ять пачок пломбіру. Продавщиця сканує мене поглядом.

— До нас гості приїхали, — виправдовуюся.

Ховаю морозиво в пакет і виходжу. І на своє превелике нещастя наштовхуюся у дворі на дідуся з бабусею. Вони вирішили зробити нам сюрприз — несподівано заїхали в гості. Накаркав!

—   Андрійку! — бабуся обіймає мене. — Оце так несподіванка!

—   Що несподіванка, то несподіванка... — роблю вигляд, що радий їх бачити.

Загалом я завжди їм радий, але сьогодні... їхня поява ставить під загрозу мій запасний план.

—   Що тут у тебе? — зазирає в пакет дід.

—   Морозиво, — мимрю. — Пригощайтеся.

Дід із бабусею беруть по морозиву. Мінус дві порції. Ми піднімаємося до квартири, і я змушений запропонувати пломбір ще татові й мамі. До останнього сподіваюся, що хтось із них відмовиться. 

Але ні, вони із задоволенням тягнуться до морозива. Ще мінус дві пачки. Залишається одненька. Я зачиняюся в кімнаті й запихаю всю порцію в рот. Морозиво таке льодяне, що мені перехоплює подих. 

Відкриваю набитий рот і намагаюся хапнути теплого повітря. Стає трохи легше. Врешті, ковтаю мерзлоту.

Потім іду до холодильника, дістаю холодну колу, наливаю в склянку з льодом і випиваю одним махом.

Сподіваюся, морозиво й льодяна кола не підведуть. Завтра маю прокинутися з червоним горлом і гарячкою.

  Саша Кочубей

Хто головний герой?

Обери пропущенні букви

Дід із бабусею беруть по морозиву. Мінус дві порції. Ми підніма...мося до квартири, і я змуш...ний запропонувати пломбір ще татові й мамі. До остан...ього сподіваюся, що хтось із них відмовит...ся. 

Але ні, вони із задоволен...ям тягнуться до морозива. Ще мінус дві пачки. Зал...шається одненька. Я зачиняюся в кімнаті й запихаю всю порцію в рот. Морозиво таке л...одяне, що мені перехоплює подих. 

За прочитаною частиною твору визнач його жанр.

В якій послідовності відбувалися події:

1. Приїзд гостей.

2.Складання плану.

3. Дзвінок Єви.

4. Мерзлота в роті.

5. Реалізація плану "Бджола"

6. Мама і бджола.

7.План "Морозиво"

Визнач іменники в Зн.в. однини.

Я беруся за роботу. Малюю основні пункти плану «Бджола» на альбомному аркуші. Ідея така: я ловлю бджолу і даю їй вкусити мене за ногу. Нога точно набрякне, бо в мене алергія на укуси комах.

Доповни речення.

Префікс с- пишемо перед глухими приголосними ___________.

Доповни речення

Пари слів, що мають протилежне значення, називаються ____________.

Утвори від поданих прикметників прислівники.

Тихий, спокійний, дорогий, голосний.

Утвори з поданих дієслів дієслова неозначеної форми.

Вчинила, змінила, огорнула, сумувала.

Визнач рядок, у якому займенники соять у називному відмінку.

Визнач з позаних дієслів дієслова 1-ї особи множини минулого часу.

Розглядати, під'їхав, подружили, подарують, вибрали, розглядають, розлучився, галасували.

Визнач спільнокореневі слова.