flesh-cards | Лідзер Кирило

І ти був завжди такий милий зі мною, ласкавий. Але весь наш будинок був тільки великою дитячою. Я була тут твоєю лялечкою дружиною, як вдома у тата була татовою лялькою донькою. А діти були вже моїми ляльками. Мені подобалося, що ти грав і бавився зі мною, як їм подобалося, що я граю і бавлюся з ними. Ось в чому полягав наш шлюб, Торвальд.

-Ти судиш, як дитина. Не розумієш суспільства, в якому живеш.

-Так, не розумію. Ось і хочу придивитися до нього. Мені треба з’ясувати собі, хто правий – суспільство чи я.

-Ти уяви собі тільки, як людині з такою плямою на совісті доводиться брехати, вивертатися, прикидатися перед усіма, носити маску, навіть перед своїми близькими, навіть перед дружиною і власними дітьми. І от щодо дітей – це всього гірше, Нора.

-Чому?

-Тому що отруєна брехнею атмосфера заражає, розкладає все домашнє життя. Діти з кожним ковтком повітря сприймають зародки зла.

-Ах, мила, я достатньо в цьому переконувався протягом своєї адвокатської практики. Майже всі хто рано збилися зі шляху люди мали брехливих матерів.

Деяких людей любиш більше всього на світі, а з іншими якось найбільше хочеться бувати.

Мене поїли, годували, одягали, а моє діло було розважати, забавляти тебе. Ось у чому проходило моє життя. Ти так влаштував. Ти і тато багато винні переді мною. Ваша вина, що з мене нічого не вийшло.

Я в це більше не вірю. Я думаю, що перш за все я людина, так само як і ти, або, принаймні, повинна постаратися стати людиною.

Як мені не погано, я все-таки готовий жити і мучиться якомога довше.

Закони не справляються з спонуканнями.

– Жити ж треба, доктор.

– Так, якось прийнято думати, ніби це необхідно.