Григір Тютюнник "Климко"

Жанр твору – оповідання. 

Тема твору - зображення поневірянь дитини у часи голодомору в Україні 1932-1933 років. 

У повісті влучно переплітається дійсне життя Климка з минулим. 

Експозицією у творі є розповідь про життя сироти Климка з дядьком Кирилом в бараку на залізничній станції.

Головний герой твору Климко жив з дядьком Кирилом та його дружиною. 

Найбільша радість для Климка – покласти перед дядьком чепурно списані зошити. 

Дядько завжди приносив хлопчині гостинця у кишені плаща. 

Після загибелі дядька тітка Мотя, яка частенько приносила дядькові чисті, випрасувані сорочки, запропонувала Климкові жити в неї. 

Уже першого дня Климкові йшлося дуже важко. 

Тітка Мотя дала Климкові сухарів на дорогу. 

Климко залишився без даха над головою, бо після смерті дядька його вигнали з барака. 

Розворушивши палицею багаття, Климко знайшов у ньому дві чорні, як вугілля, картоплини. 

Завжди після перепочинку у Климка дуже боліли ноги, а найдужче - зранку після ночівлі. 

Після того, як згорів їхній барак, перший притулок Климко знайшов у невеличкій кімнатці на шахтній сортувальні, де була колись їдальня.

У новому помешканні Климко рідко залишався один: в нього частенько засиджувалося шкільне хлоп’яче товариство, Зульфат Гареєв і ночувати мало не щодня зоставався. 

Одного ранку після короткого бою на станцію зі степу прийшли французи. 

Климко й Зульфат побачили на базарі аптекаря діда Бочонка. 

Наталя Миколаївна трояндову сукню одягала тричі на рік: першого вересня, першого січня, в останній день занять.

Климко пожбурив у бороданя, що вимінював людям одяг, каменюкою. 

Наталя Миколаївна не мала де з донечкою жити, бо в школі отаборилися італійські солдати. 

Хлопці учительку з дитиною запросили жити до себе. 

Дід Гареєв порадив Наталії Миколаївні поїти дитину чаєм. 

Климко вирішує йти по сіль до Києва. 

Ідея твору - уславлення доброти, милосердя, чуйності, щирості, самопожертви; засудження війни, жорстокості, грубості.