хто най пршій створів коханя

Один з головних персонажів цієї оповіді хоча й дав певний імпульс для подальшого розвитку Рівного в далекому минулому, але в цілому мало з ним пов’язаний. Маленьке містечко — одне із сотень у його володіннях… Утім, королю Сигізмунду ІІ АвгустуА (саме про нього ідеться) довелося на деякий час взяти управління Рівним у свої руки, доки між черговими спадкоємцями точились баталії за майно. Це були непрості часи для Рівного, яке тільки спиналось на ноги як, власне, місто, руйноване стихійними лихами і набігами завойовників. А номінальні власники рівненської дідизни радше переймалися процесом заволодіння статків, аніж розвитком самого міста.

Частина українських земель, у тому числі й Волинь, відійшли до Речі Посполитої. Сигізмунд увійшов у історію як король-реформатор. На українських землях укріплювали прикордонні замки, освоювали незаселені південні території, надавали земельні наділи українській і литовській шляхті. Регіональна ж влада зосереджувалась в основному в руках місцевих князівських та шляхетських родин, яких час від часу король мусив розбороняти під час їхніх майнових баталій. Король Сигізмунд вперше в історії держави законодавчо закріпив права і обов’язки селян. Кожен хлібороб, отримавши наділ, повинен був два дні щотижня відпрацювати ще й на королівській землі.

У червні 1572 року Сигізмунд своїм універсалом узяв на службу 300 козаків, записавши їх до спеціального списку — реєстру. Так було створено перший полк Реєстрових козаків. Для України роки правління Сигізмунда ІІ Августа стали часом мирного співіснування на українських землях православних, протестантів, католиків, чого так гостро бракуватиме в подальшому.

Однак ця оповідь не про монарші заслуги і політику Сигізмунда ІІ Августа. У королівських осіб, окрім державних обов’язків, виявляється, бувають ще й палкі почуття, і людські трагедії, і цілком непідробні сльози…

Коли народився королевич Сигізмунд, у майбутньому король Сигізмунд ІІ Август, його матір амбіційна, свавільна і, безперечно, політично далекоглядна королева Бона Сфорца плекала свої плани на майбутнє сина.Коли в родині могутнього литовського магната князя Юрія (Єжи) Радзівіла на прізвисько Геркулес народилась князівна Барбара, її майбутнє також було передбачуваним. У ті часи титулованих нащадків не запитували, про що вони мріють, ким хочуть бути, і тим паче, з ким хочуть поєднатися у шлюбі. Майно, династія, політика правили їхніми життями. Але доля інколи і королям підносить сюрпризи.

Амбітні Радзівіли вдоволено потирали руки: треба оженити овдовілого королевича на Барбарі. Одначе сам Сигізмунд, розуміючи негативні політичні наслідки такого кроку, не наважувався це зробити, хоча й життя свого без Барбари не уявляв. А брати тим часом насідали: або шлюб, або — більше жодних зустрічей. І вивезли сестру до одного з родових замків. Якийсь час закохані не бачились. Хитрі ж Радзівіли вичікували, переконані, що чари їхньої сестри таки змусять Сигізмунда порушити обіцянку більше не бачити Барбару. І час від часу влаштовували засідки біля замку, щоб упіймати королевича “на гарячому”. І таки дочекались. Королевич не витримав розлуки і таємно, як йому здавалось, поїхав відвідати Барбару. У розпал зустрічі брати Радзівіли “випадково” опинились у замку і поставили питання руба: або, або…

Проігнорував він і закиди щодо зневаги королівського сану шлюбом з підданою короля, “особливо такої фамілії і з такого народу взявши собі малжонку, котрий допіру від півтора ста літ із стану варварства віру правдиву християнську пізнав і в такий же короткий термін стан рицарський і герби від нас, поляків, допіру прийняли”. Тут був натяк на те, що Микола Радзівіл Чорний щойно перед сеймом отримав від уже, так би мовити, віртуально існуючої Священної Римської імперії князівський титул для Радзівілів. У свою чергу, Сигізмунд погрожував зректися престолу, або укласти союз з Габсбурґами. Змагання між королем і шляхтичами тривало до 1449 року. І нарешті шляхта поступилась.

Брати Радзівіли дуже хотіли, щоб сестру, королеву, як це було заведено, поховали в королівській усипальниці на Вавелі. Проте Сигізмунд, зважаючи на останню волю померлої, вирішив відвезти тіло до Вільна. “Невдячна земля не годна володіти її прахом”, – заявив він, натякаючи на ті образи, які терпіла Барбара від його підданих за життя.Поховальна церемонія відбувалась у тодішніх традиціях Pompa Funebris (з латини — поховальна велич), і оскільки передбачала тривалий час, тіло покійної для захисту від тління покрили спеціальним вапняним розчином із попелом. Труну з вбраною відповідно до королівського титулу Барбарою на два тижні виставили в замку на Вавелі для публічного прощання. Лише 25-го травня процесія, яка налічувала майже 200 осіб убраних у чорне, з каретами, возами з добром вирушила до Вільна. За труною їхав верхи спустошений і вбитий горем Сигізмунд Август, не ховаючи сліз, у кожному місті й селі сходячи з коня і йдучи пішки. Прибули до Вільна 22 червня.Це мало бути тимчасовим місцем поховання, бо Сигізмунд почав будувати родинний мавзолей, але так і не довів справу до кінця. Цікаво, що під час розпуску жіночого двору Барбари придворним фрейлінам не було роздано її одягу чи особистих речей, як це належало. Король до кінця життя зберігав їх у власній скарбниці.Каплиця Св. Казимира в крипті якої поховані Барбара і Єлизавета

Сигізмунд ІІ Август. Портрет короля періоду смерті Барбари невідомого художника

У Вільно Барбару Радзівіл поховали в крипті каплиці Святого Казимира в кафедральному соборі Святого Станіслава поруч із першою дружиною короля Єлизаветою.

Появу примари Барбари Радзівіл зображали на своїх картинах багато художників. Ще одна – Крашевського

Відтоді привид Барбари, прозваний Чорною Дамою, лякає людей у Несвізькому замку. Не знайшла спокою і душа Сигізмунда Августа, яка самотньо блукає Краківським замком, сподіваючись возз’єднатися з коханою.

Триста років потому. Археологічна сенсація

Отрута в середньовічні часи була “ліками” від усіх проблем. Численні дослідники біографії і королеви Бони, і Барбари Радзівіл припускали, що раптова смерть молодої королеви була наслідком саме отруєння. Однак цю версію остаточно спростували в 1935 році. А було так. Поховання двох дружин Сигізмунда — Єлизавети і Барбари — спеціально замурували в окремій ніші в підземеллі віленського костелу, рятуючи від плюндрування російськими військами, які захопили Вільно в 1655 році.

Віленська катедра, каплиця Святого Казимира. На стінах – епітафії похованим титулованим особам, праворуч Барбарі РадзівілТак закінчилась ця карколомна історія, яка стала основою для багатьох літературних, драматичних і художніх творів, обросла легендами і міфами. Однак, попри численні домисли, спростовані й неспростовані, справжнім у цій історії є одне — трагічне кохання Сигізмунда і Барбари.

Що ж таке кохання?

Від людей різного віку, статі можна почути різні думки на цю тему. Кохання – це енергія, яка рухає життям. Кохання – це єдине почуття, що не залежить ні від чого. Кохання – це основа світу. Кохання – це основа життя. Коли кохаєш, тільки цим і живеш. Кохання – це таємнича формула щасливих сімейних стосунків на все життя. В основі цього почуття симпатія і закоханість, що з часом виростають до тривалого сильного кохання. Загальні погляди на життя, схожий світогляд та особисті цінності людини сприяють міцності почуттів. Тому так важливо шукати людину з таким ж цінностями – ставленням до сім’ї, до виховання, дружби, до роботи і тощо для створення довготривалих стосунків, сповнених любові.

Кохання… Воно для кожного своє, воно настільки різне й щоразу неповторне, що йому не можна дати чіткого визначення… Кохання – це те, що допомагає; це те, що змушує страждати; це те, що дарує неповторне й ні з чим непорівнянне щастя… І часто не можна сказати що це за щастя, від чого, чому й звідки воно узялося… Просто добре, тепло й радісно на душі й тобі більше нічого не треба й ти абсолютно щаслива… Просто щаслива… Часом без нього не можна й воно потрібно тобі як повітря, а іноді ти хочеш, щоб воно пішло й ніколи більше не поверталось, тому що той біль, який кохання може заподіяти нестерпний, але ти нічого не можеш із собою зробити й готова страждати заради тих нехай навіть і не хвилин, а секунд блаженства й щастя, що зазнаєш побачивши або згадавши образ коханої людини… У такі моменти не почуваєш нічого абсолютно, ти начебто зливаєшся воєдино із чимсь неземним, ніжним, ласкавим і неповторно гарним… Ти вже не людина, а щось інше, щось непояснене переповняє твоє тіло, твою душу й все тіло… І щоб не трапилося, але всі пережиті тобою страждання коштують цієї миті щастя й млості… І ти дякуєш Богу за те, що він дозволив зазнати тобі це неземне почуття…

Кохання проявляється:

– у вчинках;

– у діях.

Кохання будується на трьох дуже важливих факторах:

– на довірі;

– на взаєморозумінні;

– на повазі.

Коли ти закохана, у душі – весна, хочеться посміхатися.

Кохання – це коли ти готова дарувати все саме прекрасне, не вимагаючи нічого на заміну; ти радуєшся за цю людину, коли бачиш її щасливою. Кохання не терпить користі, зла, жадібності, ненависті. Кохання – це ніжне, сильне, світле почуття, на яке здатна кожна людина.

Кохання допомагає вижити людині в будь-яких ситуаціях, у будь-яких життєвих колізіях, подолати будь які труднощі.

Кохання воно як багаття, багаття, яке треба підтримувати, і це праця двох. І якщо про це забути або не знати рано або пізно кохання пройде.

Кохання – це праця, це набір дій, які люди роблять щодня, стосовно тих, кого люблять, для того, щоб зробити їм приємне.

Кохання – це рішення, яке людина приймає один раз і на завжди. Рішення бути завжди поруч, підтримувати, піклуватися, захищати й допомагати, не залежно від того, що може відбутися із цією людиною на протязі життя (хвороба, старість, інвалідність і так далі).

Якщо кохання міцне і справжнє, то пережити розставання можна, зміцнивши цим відносини. Але кохання часом буває миттєвим спалахом, що при такій перешкоді потихеньку вгасає. Тоді наслідки – біль, сльози, розчарування, недовіра й небажання продовжувати жити або щось міняти.

Кохання – це прекрасно!

Кохання і є все життя. Якщо ти вмієш кохати хоч якось, ти повноцінна людина. Кохайте, як тільки можете, всім серцем. Кохання розфарбує ваше життя в яскраві тони. Кохання – це хоч і невічне, але тривале, саме головне, важливе для кожної людини почуття. Даруйте своє кохання. Закохуйтесь й будьте коханими!

Матеріал підготувала Карвацька Н.С. – доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка.