Художні стилі

Кожен стиль породжується певною епохою, разом із нею еволюціонує, відмирає чи переходить в інший стиль.

Назвіть монументальний стиль, який утворився у першій половині III тисячоліття до нашої ери

Художній стиль, який розвивався в період панування Стародавніх Греції та Риму, а також тих земель та народів, які перебували під їхнім впливом:

Художній стиль, що панував у західноєвропейському мистецтві у 10-13 століть (основними будівлями цього періоду стали храм-фортеця та будинок-фортеця):

Художній стиль середньовічної культури країн Західної Європи (між серединами XII і XVI століть), названий в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

Назва цієї епохи походить від французького слова Renaissance.

Культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу (14-16 ст), що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності. Час, коли працювали Джотто, Рафаель, Леонардо да Вінчі, Тиціан, Ботічеллі...

 Стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI століття — кінця XVIII століття. Хронологічно йде за Ренесансом. Основні риси — парадність, урочистість, пишність, динамічність, прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура вирізняється просторовим розмахом, багатим скульптурним декором. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри, атланти (теламони), каріатиди та маскарони. Бані набувають складних форм, стають багатоярусними.

Мистецький стиль, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII–XVIII століттях. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

За проєктами якого італійського архітектора у Києві збудовано Андріївську церкву та Маріїнський палац?

Назва цього стилю перекладається як "зразковий". Однією з найвизначніших рис є звернення до античного мистецтва та художніх традицій Відродження. Уперше заявив про себе в культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Симетрія, раціоналізм, панування розуму над емоціями

Характерними ознаками цього стилю є відмова від суворої нормативності в художній творчості, заперечення раціоналізму, що панував у добу Просвітництва, акцент на почуттях та внутрішніх переживаннях людини; увага до особистості, її індивідуальних рис; неприйняття буденності й звеличення «життя духу», національної туги та романтичного бунту, нескореності; історизм творів і захоплення фольклором, ідеалізація минулого та мрії про майбутнє .

(В перекладі з латинської — «суттєвий», «дійсний») — стиль і напрям у мистецтві, який ставив за мету правдиве відтворення дійсності. Протистояв романтизму і академізму.

Мистецька течія у живописі, а також у літературі та музиці, що виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку XX століття у Франції (від фр. impression — враження). Засновники цього стилю діяли на противагу реалізму, намагалися відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження миттєвих відчуттів і переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла, проте, на відміну від неокласицизму, не мають на меті об'єктивно відображати реальність, а ставлять за ціль поділитися власними почуттями зі спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використали в негативному значенні у критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця», (1872).