Історичний портрет Цезаря. Практичне заняття

Гай Марій;

Гай Юлій;

Марк Юній;

Емілій Ліпід.

105 р. до н. е. в Італії;

103 р. до н. е. в Італії;

100 р. до н. е. в Італії;

98 р. до н. е. в Італії.

всебічну домашню освіту, його домашнім наставником був відомий педагог Марк Антоній Гніфон;

навчався в «школі грамотності», де вивчали мистецтво і поезію, а також навички для повсякденного життя.

закінчив початкову школу, де вивчали читання, письмо і арифметику;

закінчив риторську школу, в якій навчалися укладати промови на задану тему і виголошувати їх.

"Низький на зріст, сутулий. Май  русяве волосся. Постійно з сумними очима";

"Невисокого зросту і досить міцної статури. У нього довгий прямий ніс, тонкі губи з гострими куточками і зелені очі з довгими віями. Брови він має досить густі, але не чорні"

"Кажуть він був високого зросту, світлокосий, гарної статури, обличчя округле, очі чорні, живі";

"Він був високого зросту, широкоплечий, кремезний. Його повне, грубе обличчя наганяло страх... У нього великий довгий ніс, бліді губи і темно сірі очі".

87 р. до н. е.;

86 р. до н. е.;

85 р. до н. е.;

84 р. до н. е.

Іспанії;

Галлії;

Парфії;

Сицилії.

По;

Тибр;

Рубікон;

Арно.

"…бойовий дух і славолюбство воїнів Цезар… підтримував насамперед тим, що щедро роздавав нагороди й почесті, даючи цим зрозуміти, що нагромаджує на війнах багатства не для власної розкоші й утіхи, а береже їх як загальне добро для відзначень за ратні заслуги. Він добровільно йшов назустріч будь-якій небезпеці й не цурався ніяких труднощів.

Якщо його готовності наражатися на небезпеку не дивувалися, знаючи його честолюбність, то всіх вражала його здатність витримувати знегоди, які, на перший погляд, перевищували його тілесні сили, бо він був слабої будови тіла, з білою й ніжною шкірою, страждав від головних болів, та ще й був схильний до падучої…

Незважаючи на це, він не посилався на слабке здоров’я, аби вести розніжене життя… Він намагався походами, простим харчуванням, постійним перебуванням під відкритим небом і труднощами подолати свою кволість і загартувати своє тіло. Спав він переважно на возі або на ношах, щоб використати для справ і час відпочинку. Об’їжджаючи вдень міста, укріплення, сторожові пункти, Цезар мав при собі лише одного раба, який занотовував те, що він диктував, та одного воїна ззаду, який тримав меч";

"…Іншим разом Цезаря в дорозі зненацька застала хурделиця, і він попросив притулку в хатині якогось бідняка. Тут була лише одна кімнатка, яка ледве могла б служити одній особі. Тоді Цезар так озвався до друзі в: «Те, що найпочесніше, слід давати найсильнішим, а те, що найнеобхідніше, — найслабшим». Із цими словами він велів господарю відпочивати в кімнаті, а сам разом з іншими спав під навісом перед дверима хатини";

"…Сенат призначив Цезаря диктатором. Тоді Цезар дозволив вигнанцям повернутися на батьківщину, наділив громадянськими правами дітей осіб, яких Сулла оголосив поза законом, полегшив тяжке становище боржників, частково звільнивши їх від сплати процентів.

…Друзі вважали за необхідне, щоб він оточив себе охоронцями, Він, однак, не погодився на це, кажучи, що краще один раз умерти, аніж жити в постійному страху за життя.

Він знову влаштував пригощання і роздачу хліба, щоб схилити до себе народ. А воїнів зробив відданими собі, роздаючи землі в колоніях, серед яких найвідомішими були ті, що їх засновано на місцях Карфагена й Коpiнфа";

"…Ось що він зробив за дев’ять років свого командування. Усю Галлію, за винятком союзних племен, перетворив на провінцію. Першим з римлян напав на зарейнських германців і переміг їх. Він напав і на британців, до тих пір незнайомих, вимагаючи з них викупу і заручників. Серед великих успіхів він лише тричі зазнав невдачу.

По завершенні війни він відсвяткував п’ять тріумфів. Під час понтійського тріумфу несли напис: «Прийшов, побачив, переміг».

Воїнів він цінував не за рід чи багатство, а лише за мужність".

"…Ось що він зробив за дев’ять років свого командування. Усю Галлію, за винятком союзних племен, перетворив на провінцію. Першим з римлян напав на зарейнських германців і переміг їх. Він напав і на британців, до тих пір незнайомих, вимагаючи з них викупу і заручників. Серед великих успіхів він лише тричі зазнав невдачу.

По завершенні війни він відсвяткував п’ять тріумфів. Під час понтійського тріумфу несли напис: «Прийшов, побачив, переміг».

Воїнів він цінував не за рід чи багатство, а лише за мужність";

"…бойовий дух і славолюбство воїнів Цезар… підтримував насамперед тим, що щедро роздавав нагороди й почесті, даючи цим зрозуміти, що нагромаджує на війнах багатства не для власної розкоші й утіхи, а береже їх як загальне добро для відзначень за ратні заслуги. Він добровільно йшов назустріч будь-якій небезпеці й не цурався ніяких труднощів.

Якщо його готовності наражатися на небезпеку не дивувалися, знаючи його честолюбність, то всіх вражала його здатність витримувати знегоди, які, на перший погляд, перевищували його тілесні сили, бо він був слабої будови тіла, з білою й ніжною шкірою, страждав від головних болів, та ще й був схильний до падучої…

Незважаючи на це, він не посилався на слабке здоров’я, аби вести розніжене життя… Він намагався походами, простим харчуванням, постійним перебуванням під відкритим небом і труднощами подолати свою кволість і загартувати своє тіло. Спав він переважно на возі або на ношах, щоб використати для справ і час відпочинку. Об’їжджаючи вдень міста, укріплення, сторожові пункти, Цезар мав при собі лише одного раба, який занотовував те, що він диктував, та одного воїна ззаду, який тримав меч";

"…Іншим разом Цезаря в дорозі зненацька застала хурделиця, і він попросив притулку в хатині якогось бідняка. Тут була лише одна кімнатка, яка ледве могла б служити одній особі. Тоді Цезар так озвався до друзі в: «Те, що найпочесніше, слід давати найсильнішим, а те, що найнеобхідніше, — найслабшим». Із цими словами він велів господарю відпочивати в кімнаті, а сам разом з іншими спав під навісом перед дверима хатини";

"…Сенат призначив Цезаря диктатором. Тоді Цезар дозволив вигнанцям повернутися на батьківщину, наділив громадянськими правами дітей осіб, яких Сулла оголосив поза законом, полегшив тяжке становище боржників, частково звільнивши їх від сплати процентів.

…Друзі вважали за необхідне, щоб він оточив себе охоронцями, Він, однак, не погодився на це, кажучи, що краще один раз умерти, аніж жити в постійному страху за життя.

Він знову влаштував пригощання і роздачу хліба, щоб схилити до себе народ. А воїнів зробив відданими собі, роздаючи землі в колоніях, серед яких найвідомішими були ті, що їх засновано на місцях Карфагена й Коpiнфа".

"Закінчивши війну, він відсвяткував п’ять тріумфів: кожен зі своєю особливою розкішшю й оздобленням.

Своїм старим легіонерам він видав зі здобичі по двадцять чотири тисячі сестерціїв, не рахуючи двох тисяч, виплачених ще на початку міжусобної війни. Він наділив їх землею, але не суцільною смугою, щоб не зганяти колишніх власників. Народу він роздав по десять мір зерна і по стільки ж фунтів оливкової олії, грошима ж - по триста сестерціїв, обіцяних раніше, і ще по сотні за те, що довелося чекати. Додатково він влаштував бенкет, а також роздавав м’ясо, а після іспанського тріумфу - ще два обіди.

Видовища він улаштовував найрізноманітніші: і битви гладіаторів, і театральні вистави по всіх кварталах міста й усіма мовами, і перегони в цирку, і змагання атлетів, і морські битви...

Потім він зосередився на впорядкуванні державних справ. Він оновив сенат, до старих патриціїв додавши нових. Вибори він поділив з народом: за винятком здобувачів консульства, половину кандидатів обирали за бажанням народу, половину - за призначенням Цезаря.

Число дармових харчувальників хлібом скоротив із трьохсот двадцяти тисяч до ста п’ятдесяти тисяч. Крім того, вісімдесят тисяч громадян він розселив по заморських колоніях.

Він запровадив суворіші покарання злочинців... Суд він правив надзвичайно ретельно і строго. Тих, хто був засуджений за здирництво, він навіть виганяв із сенаторського стану.

Він приймав почесті понад усяку міру: беззмінне консульство, довічну диктатуру, піклування про звичаї, наймення батька вітчизни, статую серед царських статуй, місце на підвищенні в театрі, - він навіть дозволив на свою честь ухвали, що перевершують людську межу: золоте крісло в сенаті та суді, священну колісницю й ноші під час циркових процесій, храми, жертовники, статуї поруч із богами, почесне місце жерця для частуванням богів, назву місяця на честь його імені; і всі ці почесті він отримував і роздавав із власної волі.

Але найбільшу, смертельну ненависть накликав він на себе ось яким вчинком. Сенаторів, що з’явилися в повному складі, щоб улестити його небаченими привілеями й шаною, він прийняв перед храмом Венери-Прародительки сидячи";

"...Зовсім інакше склалося його подальше життя, коли йому довелося вести війни й ходити в походи, наслідком яких стало завоювання Галлії. Він виявився воїном і полководцем, який ні в чому не поступається жодному з найбільш гідних подиву та найвидатніших воєначальників світу - усіх їх Цезар своїми подвигами перевершив. Так, одні з них не можуть рівнятися з ним щодо суворості місць, у яких він змушений був воювати, других він перевершив розміром завойованої країни, третіх - кількістю й силою переможених ворогів, четвертих - труднощами, яких зазнав, воюючи з дикими й віроломними племенами, п’ятих - людяністю та милосердям у поводженні з полоненими, шостих - щедрістю та вдячністю своїм воїнам і, нарешті, всіх - тим, що виграв найбільше битв і знищив найбільшу кількість ворогів.

Серед своїх воїнів Цезар користувався такою любов’ю й відданістю, що навіть люди, які під іншим керівництвом нічим особливим не відзначалися, показували небачену відвагу й ішли у вир небезпек заради слави Цезаря.

Бойовий дух і славолюбство (серед вояків) Цезар сам виховував і підтримував насамперед тим, що щедро роздавав нагороди й почесті, даючи цим зрозуміти, що нагромаджує на війнах багатства не для власної розкоші й утіхи, а береже їх як загальне добро для відзначень за ратні заслуги, за собою лишаючи тільки право нагороджувати тих, хто цього заслуговує";

"До друзів він був завжди уважний і добрий: коли одного разу він їхав з Гаєм Оппієм через глухий ліс і того звалила раптова хвороба, він поступився йому єдиним дахом, а сам ночував на голій землі під відкритим небом. А коли він уже був при владі, то деяких людей найнижчого звання він підніс до почесних посад і у відповідь на закиди прямо сказав, що, якби він був зобов’язаний своїм становищем розбійникам і головорізам, він і їм відплатив би з такою самою вдячністю. Про його велику пристрасть до вишуканості й розкоші повідомляє багато хто. Так, говорять, що він заклав і відбудував за великі гроші віллу біля озера Немі, але вона не зовсім йому сподобалася, і він зруйнував її дощенту, хоча був ще бідний і в боргах. Гарних і вчених рабів він купував за такими нечуваними цінами, що сам ніяковів і забороняв записувати їх у книги";

"Його готовності наражати себе на небезпеку не дивувалися, знаючи його честолюбність, та всіх вражала його здатність витримувати незгоди, які, на перший погляд, перевищували його тілесні сили, бо він був слабкої статури, з білою й ніжною шкірою, страждав від головного болю... Проте він не посилався на слабке здоров’я, щоб вести розніжене життя. Навпаки, військова служба правила йому за ліки від слабосилості. Він прагнув частими походами, простим харчуванням, постійним перебуванням під відкритим небом і різними перешкодами подолати свою кволість і загартувати тіло.

Розповідають, що коли Цезар перейшов Альпи і їхав через якесь нужденне містечко з нечисленним населенням, друзі, сміючись, жартома запитали: «Невже й тут мають місце змагання за посади, суперництво за перше місце і чвари серед знаті?». На це Цезар цілком поважно відповів: «Щодо мене, то я волів би бути тут першим, ніж у Римі другим». Іншим разом, уже в Іспанії, читаючи на дозвіллі якусь книжку про Александра Великого, Цезар надовго поринув у глибоку задуму, потім навіть пустив сльозу. Здивовані друзі запитали його про причину цього. Тоді він відповів їм: «Невже вам не здається, що немає в мене підстави для смутку, якщо Александр у моєму віці правив стількома народами, а я досі не здійснив жодного славетного подвигу?".

"...Зовсім інакше склалося його подальше життя, коли йому довелося вести війни й ходити в походи, наслідком яких стало завоювання Галлії. Він виявився воїном і полководцем, який ні в чому не поступається жодному з найбільш гідних подиву та найвидатніших воєначальників світу - усіх їх Цезар своїми подвигами перевершив. Так, одні з них не можуть рівнятися з ним щодо суворості місць, у яких він змушений був воювати, других він перевершив розміром завойованої країни, третіх - кількістю й силою переможених ворогів, четвертих - труднощами, яких зазнав, воюючи з дикими й віроломними племенами, п’ятих - людяністю та милосердям у поводженні з полоненими, шостих - щедрістю та вдячністю своїм воїнам і, нарешті, всіх - тим, що виграв найбільше битв і знищив найбільшу кількість ворогів.

Серед своїх воїнів Цезар користувався такою любов’ю й відданістю, що навіть люди, які під іншим керівництвом нічим особливим не відзначалися, показували небачену відвагу й ішли у вир небезпек заради слави Цезаря.

Бойовий дух і славолюбство (серед вояків) Цезар сам виховував і підтримував насамперед тим, що щедро роздавав нагороди й почесті, даючи цим зрозуміти, що нагромаджує на війнах багатства не для власної розкоші й утіхи, а береже їх як загальне добро для відзначень за ратні заслуги, за собою лишаючи тільки право нагороджувати тих, хто цього заслуговує";

"Його готовності наражати себе на небезпеку не дивувалися, знаючи його честолюбність, та всіх вражала його здатність витримувати незгоди, які, на перший погляд, перевищували його тілесні сили, бо він був слабкої статури, з білою й ніжною шкірою, страждав від головного болю... Проте він не посилався на слабке здоров’я, щоб вести розніжене життя. Навпаки, військова служба правила йому за ліки від слабосилості. Він прагнув частими походами, простим харчуванням, постійним перебуванням під відкритим небом і різними перешкодами подолати свою кволість і загартувати тіло.

Розповідають, що коли Цезар перейшов Альпи і їхав через якесь нужденне містечко з нечисленним населенням, друзі, сміючись, жартома запитали: «Невже й тут мають місце змагання за посади, суперництво за перше місце і чвари серед знаті?». На це Цезар цілком поважно відповів: «Щодо мене, то я волів би бути тут першим, ніж у Римі другим». Іншим разом, уже в Іспанії, читаючи на дозвіллі якусь книжку про Александра Великого, Цезар надовго поринув у глибоку задуму, потім навіть пустив сльозу. Здивовані друзі запитали його про причину цього. Тоді він відповів їм: «Невже вам не здається, що немає в мене підстави для смутку, якщо Александр у моєму віці правив стількома народами, а я досі не здійснив жодного славетного подвигу?";

"До друзів він був завжди уважний і добрий: коли одного разу він їхав з Гаєм Оппієм через глухий ліс і того звалила раптова хвороба, він поступився йому єдиним дахом, а сам ночував на голій землі під відкритим небом. А коли він уже був при владі, то деяких людей найнижчого звання він підніс до почесних посад і у відповідь на закиди прямо сказав, що, якби він був зобов’язаний своїм становищем розбійникам і головорізам, він і їм відплатив би з такою самою вдячністю. Про його велику пристрасть до вишуканості й розкоші повідомляє багато хто. Так, говорять, що він заклав і відбудував за великі гроші віллу біля озера Немі, але вона не зовсім йому сподобалася, і він зруйнував її дощенту, хоча був ще бідний і в боргах. Гарних і вчених рабів він купував за такими нечуваними цінами, що сам ніяковів і забороняв записувати їх у книги";

"Закінчивши війну, він відсвяткував п’ять тріумфів: кожен зі своєю особливою розкішшю й оздобленням.

Своїм старим легіонерам він видав зі здобичі по двадцять чотири тисячі сестерціїв, не рахуючи двох тисяч, виплачених ще на початку міжусобної війни. Він наділив їх землею, але не суцільною смугою, щоб не зганяти колишніх власників. Народу він роздав по десять мір зерна і по стільки ж фунтів оливкової олії, грошима ж - по триста сестерціїв, обіцяних раніше, і ще по сотні за те, що довелося чекати. Додатково він влаштував бенкет, а також роздавав м’ясо, а після іспанського тріумфу - ще два обіди.

Видовища він улаштовував найрізноманітніші: і битви гладіаторів, і театральні вистави по всіх кварталах міста й усіма мовами, і перегони в цирку, і змагання атлетів, і морські битви...

Потім він зосередився на впорядкуванні державних справ. Він оновив сенат, до старих патриціїв додавши нових. Вибори він поділив з народом: за винятком здобувачів консульства, половину кандидатів обирали за бажанням народу, половину - за призначенням Цезаря.

Число дармових харчувальників хлібом скоротив із трьохсот двадцяти тисяч до ста п’ятдесяти тисяч. Крім того, вісімдесят тисяч громадян він розселив по заморських колоніях.

Він запровадив суворіші покарання злочинців... Суд він правив надзвичайно ретельно і строго. Тих, хто був засуджений за здирництво, він навіть виганяв із сенаторського стану.

Він приймав почесті понад усяку міру: беззмінне консульство, довічну диктатуру, піклування про звичаї, наймення батька вітчизни, статую серед царських статуй, місце на підвищенні в театрі, - він навіть дозволив на свою честь ухвали, що перевершують людську межу: золоте крісло в сенаті та суді, священну колісницю й ноші під час циркових процесій, храми, жертовники, статуї поруч із богами, почесне місце жерця для частуванням богів, назву місяця на честь його імені; і всі ці почесті він отримував і роздавав із власної волі.

Але найбільшу, смертельну ненависть накликав він на себе ось яким вчинком. Сенаторів, що з’явилися в повному складі, щоб улестити його небаченими привілеями й шаною, він прийняв перед храмом Венери-Прародительки сидячи".

15 березня 44 року до н. е. під час засідання сенату Марк Юній Брут скоїв напад на Цезаря. Він накинувся на нього з кинджалом і завдав безліч ран, одна з яких виявилася смертельною;

9 серпня 48 року до н. е. відбулася битва при Фарсале, в якій Цезаря вбили;

15 березня 45 року до н. е. Цезаря вбив його найближчий соратник Кассій;

9 серпня 46 року до н. е. Цезар тяжко захворів і помер.