Іван Андрусяк. «Вісім днів із життя Бурундука». Розділ ІІІ і ІV.

Забити команді Іванюка п’ять голів!

Залізти догори ногами по тому клятому канату аж під стелю!

Перестрибнути через дурного козла з переворотом у повітрі!

Бодай хоч загриміти в кабінет директора з якимось особливо екзотичним порушенням…

 Вчитись і вчитись – школа, університет...

Сім днів помовчати, висидіти собі антипка і всі проблеми вирішити.

Тренуватися, пролити сім пудів солі, докласти всіх зусиль.

Скніти за підручниками.

Тож треба буде тому антипкові пояснити спершу, що зараз інші часи настали. А як ти йому поясниш, чортячої мови не знаючи?

А де ж я його поселю?

Кубельце йому там вимощу, молочка тепленького приноситиму щоранку…

Стій! Воно ж маленьке вилупиться! Людська дитина он яка вереда – досить на Любу глянути. А чортеня, певно, ще вередливіше?

Бо усе, що ввечері видавалося таким простим, зранку постало перед ним у всій своїй нездійсненній «красі»…

Бо знище пролетіло й об купину – ХРЯПСЬ!

Бо капосний антипко крізь кватирку на вулицю шмигонув і втік.

Бо ота задерихвістка – кісочки-бантики-сюсі-пусі – реготала, коли я по м’ячу не влучив…

Шо найголовніше в житті – мати чітку мету і йти до неї, не зважаючи ні на що.

Шо найголовніше в житті – вчитися, не зважаючи ні на що.

Шо все, що Івась вирішує для себе сам, – погане.

Що один тиждень «доколупувань», «діставань» і знущань витерпіти можна, якщо маєш мету! 

Яйце з-під пахви ковзнуло під футболку і розбилося.

Яйце залишилося ціле лише тому, що він вчасно встиг ухилитись.

Спересердя Івась сказав Любі кілька «теплих» слів, і вона, ясна річ, розревілася.

Мама забрала у Івася знище і викинула на смітник.

Вона дівчинка!

Вона ябеда.

Люба його «здає» батькам.

лелекам

президенту

мамі

бабусі

 "Шановні лелеки, принесіть мені сестричку! Щоби я мав кого захищати…"

 "Шановні лелеки, принесіть мені братика! Щоби я мав із ким у футбол грати…"

 "Шановні лелеки, принесіть мені чортика! Щоби я мав кому бажання загадувати…"

Вони з Іванюком побилися об заклад, хто довше промовчить…

Йому задали таке завдання у школі.

У нього раптово пропав голос.

...там йому не було товариства.

...збирався почитати «П’ятнадцятирічного капітана» Жуля Верна.

...«час ікс» настав! Він починає мовчати.

Батьки насварили Івася і заборонили йому висиджувати антипка.

Батьки не розсердились, а розреготалися! Й реготали так щиро й смачно, що тато навіть мусив на п’ять хвилин зупинити авто…

Всю дорогу він вислуховував на свою адресу доброзичливі кпини.