Іван Андрусяк "Вісім днів із життя Бурундука". Розділ VІІ

Через те, що відводив Любу у дитсадок.

Через дурне морозиво, точніше, через дурні ідеї…

Через те, що спав він тієї погано і проспав.

Через те, що Івась в сні невдало повернувся й розчавив яйце…

Ноги промочити.

З’їсти кільканадцять пачок морозива.

Зламати ногу.

Прогулювати школу.

Бо він просачкував учора фізкультуру.

Бо Люба під великим секретом розказала Максимові, братові Оленки Зайко, про те, що Івась виношує під пахвою золоте яєчко, з якого має вилупитися маленький чортик.

Бо Івась забруднився морозивом, яке похапцем з'їв перед уроками.

Бо зніще розчавилося і розтеклося по сорочці.

Хлопці дізналися про яйце під пахвою і забрали його.

Однокласники побили Івася і яйце розчавилося.

Хлопці навалилися на нього і всі почули: ХРУСЬ! То хруснуло зніще.

Хлопці навалилися на нього і всі почули: ХРУСЬ! То хруснув зуб в Івася.

Бо замість бути на уроці фізкультури, він спав у класі.

Бо на всі її запитання він тільки мовчав.

Бо однокласники розповіли їй про зніще.

Бо Івась вештався коридорами школи під час уроку.

Бо Іванюк, який за наказом директора повів Івася додому, забрав його собі.

Бо Івась викинув яйце на смітник.

Бо хлопець залишив зніще у школі.

Бо удома він найперше заховав зніщє в одне потаємне місце. То його тайник!

Йому не було ні соромно, ні страшно, ні кривдно – одне слово, ні добре, ні зле. Йому було ніяк…

Йому було соромно, страшно, кривдно.

Він просто мовчав і чекав, коли все закінчиться.

Він просто не знав, що казати…

Він дістав зніще з тайника і продовжив гріти антипка під пахвою.

Його прорвало. Сльози самі побігли з очей…

Він ліг спати і почав мріяти про бажання, які виконає антипко у суботу.

Він нарешті зрозумів, у чому справа.

«Він людині на цьому світі у всьому допомагає – а вже що буде на тому світі, то хіба Бог святий зна…»

 "Казали старі люди, що треба отаке зніщє сім днів під лівою пахвою носити – вигрівати. А головне: ні до кого за ці сім днів і словом не обмовитись. Якщо ж заговорив, то все – пиши пропало…"

"То люди й розповідали про те, що зі зніща можна дідька вивести, який нібито у всьому допомагати буде. Але не так просто його висидіти, як здається! Бо людина ж не курка – вона не може на гнізді сидіти…"

Я всі ці дні жив із чортом під пахвою – а сьогодні він навіть стрибнув мені за пазуху, щоб Іванюк його не розчавив! Живучі вони, чорти…

То що ж це виходить? Що всі, хто сьогодні намагався відібрати в мене зніщє й кричав на мене, – насправді мене рятували? 

Погані люди кричать тоді, коли їм кричиться; а добрі – коли їм бракує слів.

Якщо на цьому світі з ним так, коли він іще навіть не вилупився, – то що буде далі?!! І яким тоді буде той світ, про котрий я досі ніколи й не думав?..

Янголе-охоронцю, чому ти мене не попередив!

Я багато хотів – лиш не знав, якою ціною…

Янголе-охоронцю, не сердься на мене!

Я багато хотів – лиш не знав, якою ціною…

Янголе-охоронцю, дякую, що відкрив мені очі!

Я багато хотів – лиш не знав, якою ціною…