Іван Франко «Захар Беркут». Розділ ІХ

«…найдужче мене лютить, так се те, що погинемо без бою, без слави, мов коти, кинені в ставок», - ці слова належать Максимові. 

Тухольці спихали монголів з одного становища за другим у воду, немов «огонь, пущений по скошеній сіножаті». 

Гнів Бурунди під час останньої боротьби з тухольцями порівнюється з пустим вітром. 

Щоб зберегти життя собі та Бурунді, Тугар Вовк пропонує тухольцям мішок золота.

Бурунда хотів помститися Максимові за свою навислу смерть, виколовши йому очі.

Кара Бурунди щодо Максима не була здійснена, тому що Тугар Вовк відрізав руку бегадирові. 

Батько кликав на вічний спочинок Захара Беркута після бою.

Старий Беркут, перед смертю звертаючись до громади, зазначив, що перемогли вони ворога завдяки воді і метавкам. 

Захар Беркут пророкував на майбутнє боротьбу народу проти поневолення. 

 Останній погляд Захара перед смертю був звернений на сина. 

В останній промові до громади старий Беркут просив передавати нащадкам вісті про давнє життя. 

Тухольці не плакали за Захаром, бо за щасливим гріх плакати.