Класицизм

Прочитайте текст і оберіть правильні твердження.

У мистецтві Франції визначився новий стиль – класицизм (від латинського слова classicus, що значить „зразковий”), який охоплював усі види мистецтва та літератури.

Класицизм ґрунтувався на вивченні античних зразків. Вважалося, що закони краси можна осягти за допомогою розуму. Процес творчості полягав, насамперед, у дотриманні правил, встановлених під час вивчення давніх пам’яток. Правила розроблялися Королівськими Академіями. В XVII столітті у Франції з’явилися Академія театру, Академія живопису і скульптури, Академія музики, Академія танцю.

Класицизм у музиці багато в чому не схожий на класицизм у театрі, архітектурі або живописі. В музиці неможливо наслідувати античні традиції, тому що вони майже невідомі. Неможливо контролювати розумом почуття людини, з якими пов’язаний зміст музичних творів. Однак композитори-класики створили дуже струнку і логічну систему правил побудови творів. Завдяки цьому найскладніші почуття набували ясної і досконалої форми, ставали предметом осмислення, а не переживання. Музика композиторів-класиків багато в чому протилежна яскраво емоційній музиці бароко. Їй властива шляхетна стриманість у прояві почуттів, ощадливе використання виразних можливостей: гармонії, тембрів та інших засобів.

У середині XVIII століття Крістоф Віллибальд Глюк, додержуючись художніх принципів класицизму, створив новий тип опери.

З іменем цього композитора пов’язана  поява опери, заснованої на художніх принципах класицизму . До середини XVIII століття італійська „серйозна опера” і французька „лірична трагедія” багато в чому застаріли, а комічні опери обмежувалися дрібними побутовими темами, у той час як класицизм потребував творів, здатних вирішувати високі моральні проблеми. Творцем опери нового типу став Крістоф Віллібальд Глюк. Його кращі опери, як правило, написані на античні сюжети і багато в чому пов’язані з традиціями античного театру — в них  мінімальна кількість дійових осіб , кожна з який символізує певне поняття (Любов, Обов’язок, Справедливість),  важливу роль відіграє хор . У новаторських операх Глюка  музика цілком підлегла драматургії , змісту слів. В аріях композитор відмовився від віртуозності і прикрас, якщо вони суперечили змісту дії, більш мелодизованим став речитатив,  зросла роль оркестру .  Балетні сцени  в операх Глюка не є вставним дивертисментом, як це було колись, а  органічно включені в дію . Основа музики Глюка – мелодія, завжди природна й виразна. „Я хотів привести музику до її справжньої мети, яка полягає в тому, щоб надати поезії більше виразної сили... не перериваючи дії і не розхолоджуючи її непотрібними прикрасами”, – писав композитор.

Прочитайте текст і оберіть правильні твердження

Опера „Орфей і Еврідіка”

Це перша з реформаторських опер Глюка. Опера написана на лібрето драматурга Кальцабіджі за античним сюжетом. Співак Орфей сумує за померлою коханою дружиною Еврідікою. Амур повідомляє йому волю богів: Орфей повинен спуститися за Еврідікою у підземне царство мертвих і вивести її на землю, жодного разу не глянувши на дружину. Орфей спускається у світ тіней, своїм чарівним співом пом’якшує гнів грізних фурій, проходить в Елізіум, де живуть чисті душі, і, знайшовши серед них Еврідіку, веде її на землю. Зглянувшись на благання дружини, Орфей порушує заборону богів, і Еврідіка знову вмирає. (Так закінчується міф, але в опері інший кінець).Однак Амур, співчуваючи Орфею, пробуджує Еврідіку до нового життя.

Важливу роль в опері грають хорові сцени. Одна із найвиразніших – сцена Орфея з мешканцями підземного світу. Своїм прекрасним співом і грою на лірі музикант поступово заспокоює лютих фурій. Символічний зміст цього епізоду – боротьба людини із силами смерті.

Світлий спокій чистих душ у полях Елізіуму зображує балетна сцена в опері. У світі блаженних тіней панує безмежний спокій. Прекрасний епізод з музики балету – знамените соло флейти, відоме під назвою „Мелодія”.

Прослухати за посиланням:

https://youtu.be/1OF0JGB_rlI?si=qEL13FgeIylP9-DR

Прочитайте текст та оберіть правильні твердження.

Естетика класицизму була заснована на переконанні розумності та гармонічності світоустрою, що проявилося в увазі до збалансованості частин твору, ретельній обробці деталей, розробці основних канонів музичної форми. Саме в цей період остаточно сформувалася сонатна форма, заснована на розробці і протиставленні двох контрастних тем, визначився класичний склад частин сонати та симфонії, сформувався класичний склад симфонічного оркестру.

Фактура — переважно гомофонно-гармонічна з чітко вираженою мелодією і підпорядкованим акомпанементом. Все більшого значення набуває інструментальна музика. Основними жанрами інструментальної музики стають соната, тріо, струнний квартет і квінтет, симфонії, інструментальні концерти та легкі п'єси, такі як серенади і дивертисменти. Важливе місце займає сонатна форма, що використовується головним чином в перших частинах багаточастинних циклів — симфоній, квартетів, сонат.

Віденський класицизм

Видатним досягненням другої половини XVIII ст. є формування Віденської класичної школи, представниками якої є Й. Гайдн, В. Моцарт та Л. ван Бетховен. Саме в цей період сформувався класичний склад симфонічного оркестру, жанри симфонії, сонати, тріо, квартету та квінтету (В творчостіЙ.Гайдна - бо це перший віденський класик).

В сонатному allegro (сонатна форма) зароджується, а пізніше, в творчості Бетховена формується новий метод музичного мислення - симфонізм. Суттєвого реформування в творчості В. А. Моцарта зазнає оперний жанр. (Таким чином, К.В.Глюк зробив першу реформу опери, а В.А.Моцарт - другу реформу, після якої опера набуває класичного вигляду).

На зміну пристрасній, експресивній і суперечливій музиці епохи бароко прийшли гармонічні, врівноважені музичні твори, створені за певними канонами. Період класицизму нерозривно пов'язаний з іменами трьох найбільших композиторів, які залишили яскравий слід в історії: Моцартом, Гайдном, Бетховеном. Кожен з них свого часу жив і творив у Відні - столиці музичного мистецтва. Віденських класиків, як називають їх музикознавці, об'єднує віртуозне володіння різними музичними інструментами і прийомами композиції. У творах цих геніальних музикантів все багатство образного змісту об'єднується і втілюється в доведену до досконалості художню форму.

Кожний з майстрів Віденської школи мав неповторну індивідуальність. Якщо Гайдну і Бетховену ближчою виявилася сфера інструментальної музики, то Моцарт рівною мірою виявив себе і в оперному, і в інструментальному жанрах; Гайдн більше тяжів до народно-жанрових образів, гумору, жарту, Бетховен — до героїки, Моцарт, як універсальний художник, — до різноманітних відтінків ліричного переживання. Творчість композиторів Віденської школи належить до вершин світової художньої культури, і вплинула на подальший розвиток музики.

Прочитайте текст та оберіть правильні твердження

Саме в Лондонських симфоніях Гайдн остаточно ствердив класичні принципи побудови сонатно-симфонічного циклу – вищого типу багаточастної інструментальної музичної композиції. Типова схема віденської класичної симфонії складається із чотирьох частин.

Перша частина – сонатне алегро (сонатна форма) складається з трьох розділів: експозиції, яка будується на зіставленні головної й побічної партій; розробки, у якій всі теми піддаються тональному, тематичному розвитку; і репризи, в якій знову проходять всі теми експозиції. Іноді першу частину обрамлюють вступ і заключення.

Другі частини симфоній – звичайно повільні й носять задумливо-ліричний характер.

Треті частини симфоній Гайдна й Моцарта називаються менуетами . У Гайдна галантний придворний менует, як правило, перетворюється в сільський танець, із властивої йому великоваговою ходою, розгонистою мелодією, несподіваними акцентами й ритмічними зрушеннями.

Четверта частина – фінал. Найчастіше він пишеться у формі рондо, заснованій на чергуванні рефрену й епізодів. У фіналах симфоній Гайдна зазвичай звучать запально-живі, близькі до народних мелодії.