Комплексна підсумкова робота з української мови за ІІ семестр складається із завдань груп результатів УВ (ГР1), ПТ (ГР2), ПВ (ГР3), ДМ (ГР4)

ПТ ГР2 Прочитайте уважно текст. Дайте відповіді на запитання (максимальний бал -10)

– Ні, вельможний пане. Мені це не підходить.

Якусь хвилю пан Кобильський розглядав гостя маленькими примруженими очицями.

– Дурний ти, хлопче, – сказав нарешті. – А я тобі гарне діло пропоную. Бо шаную рід твій і прадідів твоїх. Вони з моїми разом стояли під Синіми Водами. У якій битві вистояли! Трьох ханів прогнали з нашої землі. А чого прогнали? Бо пліч-о-пліч стояли. І дід твій Митро разом з моїм пшеницю грекам возили… А тепер ти на мене звіром зиркаєш. Гадаєш, не знаю чому? Бо в мене он…– пан повів рукою по світлиці, – всього вдосталь, а в тебе – стара свитка і шапка в дірках. Ото і всього. То ж я тобі діло пропоную, а ти…

– Негарне це діло, пане. Одна справа – стежити за татарами, і зовсім інша – за своїм братом. І потім – пан переяславський староста дозволяє козакувати всім, хто того забажає.

При згадці про переяславського старосту пан Кобильський ніби аж на зріст поменшав. Бо хоч і сам був старостою, проте лише канівецьким. А канівецька земля була часткою переяславської. І цей обідраний впертюх, цей лайдак ходить у переяславського старости в улюбленцях. Носиться той з ним як з писаною торбою. Ще б пак – кращий вивідник землі переяславської!

А що, коли цей обідранець Швайка донесе до вух переяславського старости його, пана Кобильського, слова? Михайло Масло – людина гарячкувата, не встигнеш і озирнутися, як перестанеш бути паном. Тому якомога спокійніше пан Кобильський додав:

– Та я що? Я ж не проти здобичництва. А кажу про десяту частку, яку той здобичник має сплачувати. А хто перевірить, яка вона? Може, десята, а може, й сота. От я тобі й кажу: дай мені знати, хто де промишляє. А далі – то вже не твоя справа. І тебе не обділю. Бо ж сам поглянь, у чому ходиш. Ну то як?

– Ні, пане. Те, що ви називаєте поміччю, я називаю зрадою.

– Зрадою?! – заревів пан Кобильський. – Це ти мені кажеш? Ти нігтя мого не вартий!

Він вихопив шаблю, що була при поясі, і замахнувся на гостя. Проте той уже чекав цього. Зблиснули дві блискавки, почувся дзенькіт криці, а через мить шабля пана Кобильського вирвалася з рук.

– Заспокойтеся, пане, – посміхнувся Швайка. – Я скажу вам лише те, що мушу сказати: готуйтеся до татарського нападу. А про все інше – я вас не чув і ви мене не бачили.

Він круто повернувся і вийшов із світлиці.

– Пся крев! – лайнувся пан Кобильський. – Бидло, лайдак! Ну, стривай… – І визирнув у вікно: – Тишкевича! Швидше!

За якусь хвилину перед ним стояв опасистий молодик з чіпкими очицями.

– Слухаю ясновельможного пана, – догідливо сказав він.

Пан Кобильський ще й досі не міг заспокоїтися.

– Бидло, – повторював він, бігаючи по світлиці. Нараз зупинився перед Тишкевичем і запитав:

– Чув?

– Що, прошу пана? – здивувався той, ніби й не стояв хвилину тому під дверима і не вслухався в кожне слово. – Що пан має на увазі?

Пан Кобильський полегшено зітхнув.

– Та то я так… Ти запам’ятав того хлопа, який тільки-но вийшов?

– Еге ж, вашмосць! Бридке бидло, так і проситься на палю!

– На палю не треба, а… куди він подався?

– Схоже, у бік Воронівки, проше пана.

– Ага… Мабуть, за Сулу зібрався. То ти от що… На палю, кажу, не треба, а… – він провів ребром долоні по горлянці. – Тільки не тут, а десь подалі. Зрозумів?

– Зрозумів, ваша вельможність! – виструнчився Тишкевич. – Перехопимо під Мохначем. Він дорогою – а ми навпростець!

– Під Мохначем – то й під Мохначем. Тільки візьми жовнірів зо п’ять, бо то такий хлоп, що просто так до рук не дасться.

– Не турбуйтеся, вашмосць!

Тишкевич крутнувся біля порогу і щез, мовби його й не було. А за хвилину знадвору пролунав шалений дріб копит…

Швайка без поспіху їхав лісовою дорогою. Він ще й дотепер клекотав гнівом. Ну й негідник цей пан Кобильський, ну й глитай! Мало того, що свої села обдирав, мов липку, так ще й хлопців козаків йому видавай! І як же хитро повів: наші предки давали відкоша татарам, то ж і ми повинні триматися разом. Ти, Пилипе, видавай хлопців, а я їх грабуватиму!

Швайка не втримався і сплюнув убік. Найгірше було те, що їхні прадіди таки й справді разом билися під Синіми Водами майже сто тридцять років тому, а діди возили морем українську пшеницю від Очакова та Коцюбієва аж у грецькі краї. А от батьки розійшлися. Батько цього Кобильського, тоді ще Семко Кобильчак, подався до Литви чи Польщі і повернувся звідтіля вже паном, з грамотою на кілька селищ. І син його шляхом пішов…

А він, Пилип, свого батька майже не пам’ятає. Загинув батько. Не змогли татари вибити його з хати, то спалили разом з нею. Швайка все це бачив на власні очі, бо встиг сховатися в болоті. Он там його хата була, за воронівською кам’яною горою. Була та загула. І тепер його хатою став увесь білий світ – від Канева до Кафи, від Переяслава до Хаджибея…

Зненацька швидше відчув, ніж зауважив попереду чиюсь присутність. Завмер і довго наслухав глуху ніч. Очі майже нічого не бачили, а серце підказувало: є щось. Шкода, не взяв з собою вірного Барвінка. Гадав, що на своїй землі небезпеки для нього немає. Що ж, це йому наука на майбутнє…

Швайка звернув у нетрі і спішився. Тримаючи Вітрика на поводі, обережно рушив паралельно до лісової дороги. Через сотню кроків почув, як тріснула гілка під чиїмись ногами. Очі, що призвичаїлися бачити дещо і в такій темряві, розгледіли край дороги кілька кінних постатей. Рука мимоволі потяглася до лука. Що потрібно цим нічним зайдам, на кого вони чатують?

Один із них тихо кашлянув у рукав. Тоді сказав:

– Щось ніби їхало. Чи, може, здалося?

І знову мовчанка. Довга, тривожна.

– Де ж той клятий Швайка? – знову подав голос той, хто кашлянув. – Може, подався іншою дорогою?

– Помовч, – порадив інший і цвикнув зубом.

– І чого це наш пан на нього так з’ївся? – запитав третій.

– Заткніть пащеки, пся крев! – сердито прошипів той, хто перед цим цвикнув зубом. – І ні пари з вуст, бо коли не порішимо того хлопа, то краще панові на очі не потикатися…

Швайка зціпив зуби. Он воно що! Не вибачив йому пан Кобильський, вирішив помститися. Що ж, цього й треба було чекати…

Якби це були татари, Швайка ні миті не гаявся б. Навіть звідсіля, не з’являючись їм на очі, можна було б покласти усіх п’ятьох.

Проте перед ним були не татари. Свої, єдинокровні брати чатували на нього.

Швайка зітхнув. Потому описав широку дугу і вийшов на дорогу далеко за засідкою.

“Чекайте, хлопці, чекайте, – з сумною посмішкою подумав він. – Не минути вам канчуків пана Кобильського…”

Прочитали?

Де стояли прадіди пана Кобильського?

До чого підбивав Кобильський свого співбесідника?

Кого Кобильський підбивав на зраду?

Який наказ дав Кобильський Тишкевичу?

Чому Швайка клекотів від гніву?

Як рід Кобильського здобув статус пана?

Що сталося з батько Швайки?

Де була домівка Швайки?

Про що пожалкував Швайка, відчувши чиюсь присутність в темряві?

Про що гомоніли переслідувачі?

З чого радів Швайка?

ДМ ГР4

Виберіть рядок, у якому всі іменники незмінювані:

Не з іменником потрібно написати окремо в реченні

Виберіть рядок, у якому в суфіксах іменників замість крапок потрібно написати букву е

Виберіть рядок, у якому складний іменник потрібно писати з дефісом

Знайдіть рядок, у якому всі прикметники є присвійними

Визначте рядок, у якому від усіх прикметників не можна утворити ступені порівняння

Визначте речення, у якому не з прикметником будемо писати окремо

Визначте рядок, у якому у всіх прикметниках пишеться -нн-

Визначте рядок, у якому всі складні прикметники пишуться з дефісом

Правильно узгоджені числівник із іменником у рядку

У реченні Ніхто хтозна-що тобі не розкаже

є займенники, що належать до таких розрядів:

Знайдіть рядок, у якому правильно написані неозначені займенники

ПВ ГР3

Написати есе світоглядного змісту

на тему "Чому не можна принижувати людську гідність"

Есе написати на окремому аркуші(надіслати на перевірку, зробити обов'язково фото)