Михайло Стельмах «Гуси-лебеді летять». Розділ перший. "Так - ні"

"Лебеді летять вище розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів".

.— От і принесли нам лебеді на крилах життя, — говорить до неба й землі мій дід Дем’ян

Місяць усміхнеться й на промінні спустить у ліси, у луки, у поля й на воду ключі.

«Одразу сварять, а то й духопелять тебе й називають махометом, вариводою, лоботрясом» за те, що без дозволу пішов кататися з гірки.

«розумником назвуть тебе, затюкають ще й згадають, що за мною давно плаче попруга з мідною пряжкою,» за те, що Михайлик каже, що нема взуття надвір вискочити.

Машинерією,що летить, аж гуде, вітер у вухах пересвистує, збоку собаки гавкають, на дзвіниці дзвонять Михайлик називає ночви.

Іван дядька Миколи спускався на перевернутому догори ногами ослінчику.

Біля призьби у глибках літувала однокрила курка, яка своєю сміливістю й тямущістю дивує всіх вуличан, бо вона уміла і в людях розбиратись .

Бабуся вважала, що мені доконче треба показати Рождество Христове