Григір Тютюнник. Повість «Климко»

Жанр твору – оповідання.

Тема твору - зображення поневірянь дитини у часи голодомору в Україні 1932-1933 років. 

У повісті влучно переплітається дійсне життя Климка з минулим. 

Головний герой твору Климко жив з дядьком Кирилом та його дружиною. 

Климко прокинувся від холодної роси, бо спав під скиртою. 

Климко чув від людей про місто Слов’янськ, у якому просто на землі лежало брилами золото.

Климко із дядьком жили в бараку на залізничній станції.

Дядько Кирило був машиністом великого паровоза. 

Найбільша радість для Климка – покласти перед дядьком чепурно списані зошити. 

Дядько завжди приносив хлопчині гостинця у кишені плаща. 

Дядько Кирило загинув від ножа кочегара Славка-гармоніста.

Після похорону тітка Мотя запропонувала Климкові йти до неї жити, і він із радістю погодився, бо лишився сам-самісінький у світі. 

Климко йшов до Слов’янська уже вісім днів, і першого ж дня йому йшлося дуже важко. 

Тітка Мотя дала Климкові сухарів на дорогу. 

Климко залишився без даха над головою, бо після смерті дядька його вигнали з барака. 

Климко здаля побачив димок, зрадів йому та подався на нього. 

Розворушивши палицею багаття, Климко знайшов у ньому дві чорні, як вугілля, картоплини. 

У Климка були червиві сухарі, бо йому їх дала дружина діда Бочонка, а не сам дід.