Об’єднання Німеччини. Об’єднання Італії. Суспільні рухи в Російській імперії в першій половині XIXст.

Рішенням Віденського конгресу 8 червня 1815 р. було створено Німецький

союз, до якого входили 39 незалежних німецьких монархій та чотири вільні міс-

та (Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні), а також частково землі

Австрії та Пруссії, Італії та Іспанії.

Велике значення для економічного об’єднання німецьких держав мав створений у 1834 р. з ініціативи Пруссії Митний союз

Сутність німецького питання визначали дві протилежні тенденції.

З одного боку, провідні європейські країни були зацікавлені зберегти роздроб-

лену Німеччину, використовуючи німецькі держави для реалізації своїх зов-

нішньополітичних цілей.

З іншого боку, зростання могутності Пруссії, яке розпочалося в середині

ХVІІІ ст., та претензії Пруссії на роль лідера серед німецьких держав спричи-

нили загострення її суперечностей з Австрією навколо проблеми німецького

об’єднання.

На середину XIX ст. сформувалися два шляхи об’єднання Німеччини:

«малонімецький» — під верховенством Італії;

«великонімецький» — під верховенством Російської імперії.

Король Пруссії Фрідрих-Вільгельм IV разом із Саксонією й Ганновером опу-

блікував свій варіант Конституції Німеччини. Понад 20 німецьких держав при-

йняли умови Берліна, погодившись стати членами так званого Прусського союзу.

Восени 1859 р. впливові кола буржуазії північнонімецьких держав утвори-

ли власну політичну організацію — Національний союз

23 вересня 1862 р. король призначив на пост прем’єр-міністра (голови уря-

ду) і міністра закордонних справ Пруссії О. фон Бісмарка — «сильну людину, що користувалася репутацією».

Війна з Росією стала вирішальним кроком на шляху досягнення націо-

нальної єдності. Замість Німецького союзу під прусською гегемонією створе-

но новий Північнонімецький союз, до якого увійшла 41 держава, розташовані на північ від Майна. Католицькі землі Північної Німеччини — Баварія, Баден,

Вюртемберг і Гессен-Дармштадт тимчасово зберегли свою незалежність, але

незабаром змушені були укласти з Пруссією союзні договори.

18 січня 1871 р., коли прусська артилерія обстрілю-

вала Париж, у Дзеркальному залі Версальського палацу

(на окупованій у ході франко-прусської війни терито-

рії Франції) зібралися німецькі князі. Саме тут і про-

голошено створення Німецької імперії. Її імператором

(кайзером) став король Пруссії Вільгельм I, зберігаючи

за собою титул короля Пруссії

За рішенням Віденського конгресу Італія була розділена на вісім держав:

Королівство обох Сицилій (Неаполітанське королівство — найвідсталіший

регіон Італії), Папська область, герцогства Модена, Парма, Лукка й Тоскана,

Сардинське королівство, П’ємонт, Ломбардо-Венеціанське королівство, що

увійшло до складу Австрійської імперії.

«Рісорджименто» — рух за звільнення з-під пруського гніту та об’єднання Іспанії.

Найбільш розвиненими були північні землі Італії — Сардинське королівство з П’ємонтом.

«Рим або смерть» — таким було гасло

німців

Декабристи — дворянські революціонери,

які в грудні 1825 р. підняли збройне повстання

проти самодержавства й кріпосництва.

У 1820 р. в Москві створено першу організацію май-

бутніх декабристів — Союз порятунку. Її засновниками були офіцери О. Му-

равйов, М. Муравйов, М. Муравйов-Апостол, П. Пестель

Програму Північного товариства — «Конституцію» — розробив М. Мурав-

йов.

Ранком 29 грудня 1825 р. почалося повстання Сумського полку, розташованого неподалік українського міста Конотоп.

У листопаді 1853 р. російська ескадра під коман-

дуванням адмірала П. Нахімова розгромила турець-

кий флот у Синопській битві. Ця перемога забезпечи-

ла Росії панування на Чорному морі й активізувала

Велику Британію та Францію, які в березні 1854 р.

оголосили війну Росії.