Прислівник: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

 самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка.

незмінна самостійна частина мови, що виражає ознаку дії, стан предмета або ознаку якості .

самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка.

самостійна частина мови, що вказує на предмети, ознаку предмета, кількість, але не називає їх.

який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?

«що робити?», «що зробити?»

хто?, що?, чий?, скільки?

як? де? звідки? наскільки? якою мірою?

Настала довгожданна весна.

Тут погідне сонце, а десь за горами вітер.

Радісні діти йдуть до школи.

Обабіч шляху зеленіє озимина.

Часом блимне вогонь і зникне.

 Десь бриніла притишена пісня.

Радісні діти йдуть до школи.

Цьогорічна зима була теплою.

Дорога праворуч губилася в малиннику.

 Назустріч дівчині йшов велично лось.

Сонце прокинулось пізно й зависло над лісом.

Маковейчику на серці просторо й легко.

Назустріч дівчині йшов велично лось.

 Дорога праворуч губилася в малиннику.

Допізна того вечора жевріло сонце.

 Стрункі дерева стояли обіруч голі.