Розділові знаки у реченнях із прямою мовою

«Добрий вечір вам»: заспівав позаду тоненький дівочий голос.

«Ні, — сказав сам собі Василько — щуки я не піймаю, бо вона прудка».

«Життя мені всміхалося, — говорив Франко, — а діти були промінням».

«Коли я сита, то така я добра», ковтнувши жертву, просичала Кобра.

Мама сказала: як же ж мені сумно, хочу побачити рідненьку сестру.

Літо в осені питає: де ти поділа журавлів.

До булави треба голови!, казали запорожці.

Ой казали, говорили по всім селі люди — «Та вже з того козаченька нічого не буде!»

«Опізнився, небораче, одказав земляк йому, хто кохав життя ледаче, непереливки тому».

«Дозвольте і мені, панове, річ держать!» — тут обізвалася Лисиця.

Один мудрець вдало підмітив: Чим більше пізнаєш людей, тим більше починаєш любити тварин.

Павло Тичина сказав про Сковороду «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого — чисту та моральну».

«Ще б ми стільки прочитали, як ти, — докинула Василина і пояснила подрузі: — Взимку цілі ночі просиджує над книжками».

Коли садили капусту, господарка хапалася за голову — «Дай же, Боже, час добрий! Щоб моя капусточка приймалась і в головки складалась, щоб із кореня була коренистая, а із листу голосистая!»

«А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки й десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи і вивів на папері олівцем перші палички та кружечки, написав перше слово», думав учитель.

Український письменник В. Винниченко якось сказав: “Як нудно сіро проходить життя людей неталановитих, так нудно й нецікаво живуть без любові навіть талановиті”.

“Суспільність, – говорив М. Грушевський, – що має віру в себе, мусить мати й відвагу глянути на правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу”.

Мати Тереза знала силу посмішки, тож усім, хто зневірився, радила: “Отримавши від життя чергового удару, скажіть собі: “Усе могло бути набагато гірше” і посміхніться”.

“Слово – найтонше доторкання до серця, – був переконаний В. Сухомлинський, – воно може стати і запашною квіткою, і живою водою і розжареним залізом”.

“Митець не може відвернутися від своєї сучасності, – говорив Альбер Камю і далі пояснював: “Якби він відвернувся від неї, то промовляв би в порожнечу”.

кома

двокрапка

лапки

тире

кома

тире

двокрапка

лапки

Хай замріяна весна тобі розкаже як вірно я тебе кохаю.

Ні не клич мене весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

А жовте листя осені шепоче щоб швидко-швидко йшла вже геть.

Хто вам сказав що я слабка що я корюся долі?

Я цієї пісні раніше не чув, – сказав студентові Василь: – Ви її всю знаєте?

«Щось воно недобре»: подумав Андрій, удивляючись у пітьму.

«Може, я міг би вам допомогти?» – довірливо запитав незнайомець.

«М’ята», – прошепотіла Настя. – «Зійшла холодна м’ята».

Чоловік, піднявши злегка картуза, повагом промовляє – «Люди, схаменіться».

«Може, у цій лісовій хатинці ховається зараз Мавка» – подумалось мені.

Мені сказав розумний садівник: «Коли пересаджуєш дерево, роби це з любов’ю».

«Краса і мудрість – писав Еріх – не розкіш, не привілей, а радість, дарована всьому світу».

Мирослав Дочинець радить – «Не виставляй напоказ усе, що маєш, – завтра вже нікого не здивуєш».

«Стерегти ліс», – сказав Харитон – «треба не рушницею, а любов’ю».

Почувши, як Олесь бідкається через складне домашнє завдання, Оксана підбадьорливо сказала: «Не переймайся так, насправді все тут доволі просто».

«А я сама вигадую щасливі прикмети: почула музику, зустріла когось у яскравому одязі – трапиться щось хороше!», – ділилася позитивом Уляна.

«Рухатися завжди треба туди, куди хочеш, а не туди, куди начебто йдуть усі», – любив цитувати свого наставника Орест.

«Або ти не можеш нічóго змінити – і тоді хвилюватися немає сенсу, або можеш – і тоді перейматися нíчого, – сказав мудрець і пояснив: – Не марнуй сил на сумніви».

«Вихід зі складної ситуації там, де й вхід, – жартує Мирослава. – Чомусь песимісти цього не розуміють».

Іван Франко писав «Народи тільки тоді зможуть досягнути щастя й свободи, коли всі будуть ученими працівниками».

«Бути людиною, – стверджував Антуан де Сент-Екзюпері – це означає відчувати, що ти за все відповідаєш».

«Людина не для того створена, щоб терпіти поразки… – писав Ернест Хемінгуей. Людину можна знищити, але її неможливо перемогти».

«Багато величного є на Землі, але немає нічого більшого, як людина» – переконував славетний драматург Софокл.

«Ми – не безліч стандартних «я», – стверджував Василь Симоненко і додавав: – А безліч всесвітів різних».

Бернард Шоу довго розшукував рукопис молодого драматурга в шухлядах і нарешті сказав: «Даруйте, але я його десь загубив».

«Загубили? – скрикнув відвідувач і продовжив: – Як Ви могли! Я вимагаю відшкодування!»

«Будь ласка – Бернард Шоу відчинив дверцята шафи з рукописами інших авторів. – Беріть будь-який, він буде не гіршим за Вашу п’єсу».

А ще якось один посередній письменник звинуватив Бернарда Шоу: «У своїй драмі, – зухвало вигукнув ображений, – Ви використали мій афоризм».

«Готовий відшкодувати збиток новим афоризмом»,– і драматург простягнув аркуш з написом: «Отже, і в дурня можна чогось навчитися».