Розділові знаки при однорідних членах речення (повторення)

Закони вод вітрів і хмар і світла відкрились нам у ті далекі дні. 

Ми в боротьбі пройшли крізь бурі і негоди і творимо життя незборне молоде.

Тієї осені не було нам спочинку ні вдень ні вночі

Люблю я тебе вдень і вночі вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові

 Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби.

Тужлива пісня зринає з сопілки та не розважає сумного серця.

А весілля в нашої донечки буде пишне людне та багате.

Хай тобі стелиться біла дорога та зелено вруняться обабіч жита.

 Верби понахилялися до мене та й шепочуть довгастими листочками.

Високі береги зеленувата вода лози усе було залите гарячим сонцем.

І срібні сурми журавлів сльота і ранки голубі все заплелося в тій дорозі .

І море і озеро і широкий степ все було залите гарячим маревом

Усе тимчасове інструкції слова і гроші.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка і зелені луги й солов’їні гаї.

Лози висип кручі ліс усе блищить і сяє на сонці.

У щастя людського два рівних є крила троянди й виноград красиве і корисне.

Вода хмари ліс усе безупинно неслося вперед шуміло блищало на сонці.

Осінній смерк і хрест й зів'ялі квіти ось відповідь на всі твої питання.

Будинки садки сніги усе млії в теплі сонця.

По відході Соломії Остап почув себе відрізаним од світу од людей

Сивий дід гріє свою бороду біля вогню і слухає розмову вітру.

Тихо й непомітно вилазив він із комишів і ставав перед Остапом, згорнувши руки

Соломія напоїла Остапа й обмила його рану.

Вас тягла незбагненна сила в темну згубу в безодню в ясир.

Як би це добре було , коли б я не тільки спочивав а й вивіз собі матеріал для роботи.

Щодня він зустрічав Таню біля під'їзду або на зупинці тролейбуса.

Наближення зими у всьому серце чує і в шелесті листів і в вітрі і в стежках.

Це над нами сумне лице яснішає сльоті бо ні дощу ні вітру ні туману не бачу вже крізь вікна золоті.

Хай собі кружляє обертається хоч круг лампочки земля стара.

Тремтять надії ніби лист на змерзлій осокорині і рідних місць і рідних міст нема тоді людині.

Кожен кущик горбок долинка кожна стежка все це було йому знайоме і промовляло до нього.

Калино, ти живи! Вві сні і наяву приходжу до тебе прилітаю з-за Вісли з-за Дунаю і рідною матусею зову і падаю в пахучу мураву і до колін солоних припадаю.

Навколо ледве чутно дзюрчить вода поперед великої турецької галери.

Все було прекрасне в цій дівчині і лінії бездоганної чистоти личка і пропорції тіла й гармонія кольорів.

Скрізь плач і стогін і ридання несмілі поклики слабі на долю марні нарікання і чола схилені в журбі.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить в віконнім склі.

Ой не хочу хатки, ані сіножатки, ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка.

Окрім груш, слив, яблунь, тут росли дуби, клени й тополі.

А фіолетово, а синьо при хаті півники цвітуть.

Ховає час печать і сум за грати.

Дощ і чорнобривці пахнуть осінню.

Очі їхні — любов та благання.

Думки, надії і причали снів мені давно нічого не пророчать.

Квітнуть вишні в моєму саду, пахнуть солодко, ніжно, тремтливо.

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохало сіло в садочку під вишнею.

І враз затремтіло молоде листя, зашамотіло, струсило з себе дощ самоцвітів.

Часом насниться синій барвінок, сивий полин, і сум чебрецевий.

Тепле літо ясні зорі все тихесенько сплива 

Лози, висип, кручі, ліс блищать і сяють на сонці 

Все зникло наче в казцi i мiсто i гори i поле i гай 

А ніч була дивна темна тепла та тиха