Складнопідрядне та складносурядне речення

Ми живемо заради доброго, а не заради особистих розваг

Наше завдання - залишити добрий слід, життя має бути присвячене цьому

Лише інструментами, а не цінностями є добробут, цікаве життя, соціальний статус та інша турбота про себе

Позитив, конструктив, відповідальність - основа ставлення до себе, до людей

У стосунках у сім'ї пам'ятайте розум важливіший за почуття

Якщо зустрічаються труднощі з якими можна впоратися ми від них не тікаємо

Ми будуємо життя своєю головою вибираючи цінності самостійно

Бути енергійними й здоровими обов'язок перед близькими яких ми любимо

Здобули волю відшукали долю

Посієш впору збереш зерна гору

Гаї шумлять я слухаю хмарки біжать милуюся

Знаю одне мені вистачить сил подолать перешкоди

А пахнуть білі гречки

Б прийшов травень

В значить справжня весна

Г розносяться пахощі навколо

А Сонце гріє вітер віє з поля на долину

Б Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно

В Віз ламається чумак розуму набирається

Г Усе ясно великого бажання навчатися ти не маєш

Учи азбуку - прийде хліб у руку.

Ішов дрібний густий дощик, сіра імла застилала берег.

Защебетав соловейко - пішла луна гаєм.

Я люблю, щоб сонце гріло..

З дороги видно було як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

Шумлять поля палають жаром домни в садах плоди звисають важко з віт.

Щоб не пламеніти горобині самотньо посадив я поблизу неї нашу українську калину.

Як рясно квітує горобина то добрий буде урожай.

У долинах співали струмки кожен з них мав свій голос.

Де-не-де біля ярів синіє безводний полин кущиться пахучий чебрець.

Ліс одягався тоді у жовте й червоне листя а сонце обертало його у золото і вогні.

Мавка зачарована тихо колишеться усміхається в очах якась туга аж до сліз...

А поволеньки, як неживий, приплющивши очі, посунувся дедалі ближче, ближче до смугастого звірка

шукав води, пив і йшов далі

що капала з високих віт йому на обличчя

провів язиком по кривавих, зашерхлих губах і, затискуючи між бровами посмішку, переклав зручніше голову

а на весну ніяк не повертало

та весна брала своє

хоч весна брала своє

весна брала своє

де сонце торкнулось вершечків дерев

за горами

я бачив власними очима

у лісі осінньому

і химерно розмальованими лавками.

де розрослися невідомі екзотичні квіти.

ніби там попрацював ландшафтний дизайнер.

адже ми змагалися за звання найкращого садівника.

а під’їзди – дзеркалами та квітами у вазонах.

Я в пісні молодість знайду і довго-довго буду з нею.

Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

Дітям здавалося що вже вечір і невдовзі прийде мама.

Крізь темну ніч шумів весняний дощ і в унісон із ним шуміли сосни.

Коли він торкався смичком до струн скрипки все на світі зникало і залишалася тільки музика.

Мова українська сповнена поетичної грації і тому вона досить важка для перекладу.

Доба Мазепи – це час економічного політичного і культурного відродження України після Руїни.

Тема матері завжди була є і вічно залишатиметься актуальною як у народних піснях так і в професійній творчості.

Треба зазначити що економічних понять в останні десятиліття з'являється все більше і більше.

Жовто-блакитні барви символізують дві першооснови буття дух і матерія добро і зло вогонь і вода батько і мати. 

Сині роси зблискували на травах і сонце купалось на левадах.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Явори й долини залила імла і несміливі й кволі встали зорі.

Тихий сон стуляє вії розігнавши давні мрії і втопивши їх в журбі.

Нависло хмар глухе склепіння і шурхаючи крилами об них летять чайки.

Я кличу сонце і припале сріблястим порохом з долин воно пливе.

Сивим туманом оповило велетні-дерева і навіває сум така картина.

На подвір’ї голосно сміються діти і під стріхами пурхають горобці.

І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

День був сонячним і небо здавалося ще більшим.

Чутно пісню жайворонка для своєї жіночки і їй теж хочеться злетіти в небо.

Мені потрібне слово а не слава.

незважаючи на люті морози.

якщо купимо квитки на потяг.

бо вже скучили за рідним містом.

так що обов’язково відвідаємо Поділ.

щоб краще дізнатися історію столиці.

Погода стояла тепла і сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли.

Полум`я стояло рівно, наче свічка палала.

Безумству хоробрих пісню співаймо, щоб вічно жити в сяйві великих справ.

Піймали щуку молодці та в шаплиці гуртом до суду притаскали, хоча лоби й мокренькі стали.

Щовесни, коли почорнілий сніг зійде з полів, починає парувати земля.

Погода стояла тепла і сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли.

Полум`я стояло рівно, наче свічка палала.

Безумству хоробрих пісню співаймо, щоб вічно жити в сяйві великих справ.

Піймали щуку молодці та в шаплиці гуртом до суду притаскали, хоча лоби й мокренькі стали.

Щовесни, коли почорнілий сніг зійде з полів, починає парувати земля.

Погода стояла тепла і сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли.

Полум`я стояло рівно, наче свічка палала.

Безумству хоробрих пісню співаймо, щоб вічно жити в сяйві великих справ.

Піймали щуку молодці та в шаплиці гуртом до суду притаскали, хоча лоби й мокренькі стали.

Щовесни, коли почорнілий сніг зійде з полів, починає парувати земля.

АУдарив грім так, що аж серце завмерло від страху.

Хлопці вийшли до села із заходу, так що тепер їм не було чого боятися.

Спинюся я і довго буду слухати, як залишає листопад гаї.

Соборна Вкраїно, усі храми твої відбудуємо, щоб лунами дзвонів сягнути духовних вершин.

Ледве літнє сонце упало за обрій, усе село потонуло в тихому присмерку.

Ударив грім так, що аж серце завмерло від страху.

Хлопці вийшли до села із заходу, так що тепер їм не було чого боятися.

Спинюся я і довго буду слухати, як залишає листопад гаї.

Соборна Вкраїно, усі храми твої відбудуємо, щоб лунами дзвонів сягнути духовних вершин.

Ледве літнє сонце упало за обрій, усе село потонуло в тихому присмерку.

Ударив грім так, що аж серце завмерло від страху.

Хлопці вийшли до села із заходу, так що тепер їм не було чого боятися.

Спинюся я і довго буду слухати, як залишає листопад гаї.

Соборна Вкраїно, усі храми твої відбудуємо, щоб лунами дзвонів сягнути духовних вершин.

Ледве літнє сонце упало за обрій, усе село потонуло в тихому присмерку.

А Хоч зима й завертає сердито, та весна вже приходить у сни.

Розкажи мені про те, як осінь фарбує ліси.

Заспівай пісень про кохання, яких до тебе ніхто не співав.

Якщо ви любите пісні, запрошуйте в гості птаство.

А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

Хоч зима й завертає сердито, та весна вже приходить у сни.

озкажи мені про те, як осінь фарбує ліси.

Заспівай пісень про кохання, яких до тебе ніхто не співав.

Якщо ви любите пісні, запрошуйте в гості птаство.

А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

коми 1, 2 – при підрядній частині складного речення

кома 3 – між однорідними членами речення

кома 4 – між частинами складносурядного речення

коми 5, 6 – при відокремленому додатку

кома 7 – при відокремленій обставині

коми 1, 6 – між частинами складносурядного речення

коми 2, 5 – між частинами безсполучникового речення

коми 3, 4 – при відокремленому означенні

двокрапка 7 – при узагальнювальному слові

коми 8, 9 – між однорідними членами речення

Першим розповів європейцям про Єгипет невтомний мандрівник та історик Геродот.

Працюючи з художнім словом, Емма Андієвська виходить за рамки стандарту й буденщини.

Письменник прагнув розповісти про внутрішній світ Івана Дідуха й чому він емігрує.

За дорученням Київської археографічної комісії Шевченко робив замальовки пам’яток країнської історії й архітектури.

У людства завжди були й будуть питання, на які воно, вочевидь, відповіді не знайде ніколи.

Найбільше у світі любив він осінь – природи солодку зрілість.

Дівчина внесла оберемок майористих квітів – і до цього похмура кімната враз ожила.

Зацвіла тендітно-біла конвалія в гаю, а сонячні кульбабки – біля ставу.

Класична пластика, і контур строгий, і логіки залізна течія – це справжньої поезії дороги.

Зображення флори і фауни: квітів, дерев, тварин – свідчить про обожнення природи нашими предками

Зображення флори і фауни: квітів, дерев, тварин – свідчить про обожнення природи нашими предками

Дівчина внесла оберемок майористих квітів – до цього похмура кімната враз ожила.

Зацвіла тендітно-біла конвалія в гаю, а сонячні кульбабки – біля ставу.

Класична пластика, і контур строгий, і логіки залізна течія – це справжньої поезії дороги.

Найбільше у світі любив він осінь – природи солодку зрілість.

Найбільше у світі любив він осінь – природи солодку зрілість.

Дівчина внесла оберемок майористих квітів – до цього похмура кімната враз ожила.

Зацвіла тендітно-біла конвалія в гаю, а сонячні кульбабки – біля ставу.

Класична пластика, і контур строгий, і логіки залізна течія – це справжньої поезії дороги.

Зображення флори і фауни: квітів, дерев, тварин – свідчить про обожнення природи нашими предками.

Багато струмків народжується тут, високо на горах, де росами опадають тумани, й де хмари часто сіють дощі.

Де знаходить природа такі розмаїті барви, що їх не відтворити точно жодноюфарбою, жодним пензлем?

Хоч навколо, за тином ліс жовтів і мінився осінніми фарбами, але хміль іще буйно зеленів.

Здоровенний дуб розлігся розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю на котрій, чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина. 

Отут серед цвіту, здається, що, якби людина навчилася мудрості в дерев, то не була б ворогом самій собі й природі.

Сонце вже котилося на захід, над полями здіймалася легка пара, у небі, як листя осики, тріпотіли крильцями жайворонки, зеленим соком пашіли трави, – у які причепурилися горбки.

Уявимо, що світ, який нас оточує – це поле, а слова, які називають предмети навколишнього світу – рослини на цьому полі.

Проміння ламалося в хвилі, блищало, миготіло, рябіло наче хтось сипонув на воду блискучими іскрами.

Високо проросло розкішне дерево вгору, укриваючи холодком зелену землю, на котрій, чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина.

Коли мама Ілона Маска переїхала з дітьми до Канади, їй довелося працювати і вдень і вночі.

До речі, жінка ніколи не набридала дітям нудними повчаннями щодо навчання й роботи.

Вона намагалася бути для родини прикладом в усьому, хоча тепер зауважує, що успіх дітей – лише їхня заслуга.

Мати зрідка допомагала дітям, не маючи вільного часу і тому вони досягли всього самостійно.