Сполучник

Сумно і непривітно тепер в нашій Тухольщині! 

Правда, і Стрий, і Опір однаково миють її рінисті, зелені узберіжжя...

Але все інше як же змінилося! 

Лиха доля довгі віки знущалася над тим народом. 

Не так тут колись було! 

Лиха доля довгі віки знущалася над тим народом. 

Було се 1241 року. 

Казкою видається повість про давні часи і давніх людей.

Хоч менше народу, та зате що за народ! 

Для нас то байка, а колись то правда була!

А не знати, чи вернуться ще коли такі часи...

Говорять старі люди, що ще колись вернуться, але, мабуть, аж перед кінцем світа.

Зараз з першого разу видно було, що Мирослава виросла на свободі

Вона була в батька одиначка, а до того ще зараз при народженню втратила матір. 

Певно, ліпший з неї би був муж, ніж її батько!

Се, певно, була немала похвала, бо Тугар Вовк був мужчина, як дуб. 

Від самого досвіта в ловецькім таборі великий рух і тривожне дожидання.

Чи то між своїми товаришами тухольцями, чи між боярами, чи між їх слугами,

Ще сонечко не зараз мало сходити, а вже ловецьке товариство вирушило з табору.

Сонце сходило, але гілля смерек і сусідні горби заслонювали його вид.

Нараз захрустів лім, і грізно-люто випав на ловців величезний медвідь. 

Він біг зразу на чотирьох лапах, але, побачивши перед собою ворогів, звівся на задні лапи...

...хоч багато досі видала вона молодців і сильних, і смілих, але такого, як Максим, їй досі не траплялося бачити.

Тугар позирнув на нього гнівно, але не сказав нічого.

... рішилася Мирослава не зачіпати звіра, а ... дати трубою тривожний знак 

Лови скінчилися, хоч і не зовсім щасливо.

Мирослава зупинилася, немов щось держало її близ Максима

Побачимо, що се за птиця!

За те розлютилася Морана, бо вона не любить нічого живого, і закляла царя велетнів у отсей камінь. 

Але раз сталося, що цар велетнів посварився з Мораною...

За те розлютилася Морана, бо вона не любить нічого живого, і закляла царя велетнів у отсей камінь.

Але долині самій не могла нічого зробити, бо не могла назад вернути мертвящої води...

Якби була вернула назад усю воду до краплини і заткала отсей в скалі вибитий прохід, то була би знов царицею наших гір.

1

2

3

4

Вже наші пішоходи минули вузький протік тухольського потока і вийшли на ясний світ.

Він триває в тім камені і пильнує сеї долини.

І серце моє справді заговорило, таточку, і я пішла за його голосом.

От дурні смерди, в якій дурниці покладають свою гордість і свою надію!

Слухай свого серця, доню, і йди за його голосом!

Але ж, таточку, монголи не щадять ні хати, ні двора, ні князівської палати!

Як не стане хлопів, то хто буде кормити бояр?

Сам ти вчив і наказував мені жити по правді і говорити правду!

Не вір гадюці, хоч коралевими барвами міниться!

Я не знаю, але народ тутешній мені сподобався...

Я й се скажу тобі, щоб ти знав, яка сила в громадах і в їх вольнім союзі.

Я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру