Сполучник

Скраю росли соняшники, між рядочками зеленів часник.

Ще тільки початок осені, однак на березах пожовкло листя.

На лугу зійшов сніг, попід кущами вже блищала вода.

Літо - це найкраща пора року.

а, ні...ні, якщо

але, то...то, бо

чи то...чи то, і, проте

хоч, або, то

Малий зяблик моститься десь на вершечку явора чи тополі.

Інші постаріли, заросли бородами, але Максима впізнали.

Батько порав коня, а мати з Ганночкою готували вечерю.

У її оксамитових очах уже не було ні подиву, ні сміху, ні зневаги.

Тече вода в синє море, та не витікає.

А зараз треба знайти дрова та вечерю зварити.

І не було в тій розповіді ні трагічних зворотів, ні зітхань.

І любистком, і м'ятою уквітчали хату.

бо, тому що, коли б

що, хоч, як

якби, якщо, коли

ніби, проте, відколи

якби, щоб, зате

з тим що, тому що, так що

немовбито, що, однак

якщо, проте, нібито

Сполучник - це самостійна частина мови.

Сурядні сполучники не бувають членами речення.

Сполучник виражає залежність одного слова в реченні від іншого.

Сполучник але належить до розділових.

та, чи, бо, на

то, або, але, і

однак, якби, а, хоч

й, але, щоб, як

єднальні, порівняльні, розділові

допустові, протиставні, розділові

єднальні, протиставні, розділові

єднальні, протиставні, підрядні

дарма/що, тому/що, ото/ж

коли/б, то/б/то, або/ж

ні/би, немов/би, про/те

за/те, через/те/що, хоч/би

Варто пам'ятати про/те, яких батьків ми діти.

О, що/б я не робив, мене ніхто не чує.

Звела їх доля за/те, що мали щире серце.

Не допусти, що/б світ зійшовся клином.

Бабуся підклала дров у піч, щоб у хаті було тепло.

Увечері варто пити молоко з медом, аби був гарний сон.

Довгими вечорами люблю читати художні твори або слухати музику.

Бровко заховався в будку, бо надворі холодно.