До плеяди яких поетів належала Ліна Костенко
Чому Ліна Костенко перестала писати на цілих 16 років?
Прочитайте вірш. Яка його тема?
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло одзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
Прочитайте вірш. Яка його ідея?
Коли я буду навіть сивою, і життя моє піде мрякою,
а для тебе буду красивою, а для когось, може, й ніякою.
А для когось лихою, впертою, ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто, то була я дурною і доброю.
Безборонною, несинхронною ні з теоріями, ні з практиками.
і боліла в мене іронія всіма ліктиками й галактиками.
І не знало міщанське кодло, коли я захлиналась лихом,
що душа між люди виходила забинтована білим сміхом.
І в житті, як на полі мінному, я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
— Люди, будьте взаємно ввічливі!
— і якби на те моя воля, написала б я скрізь курсивами:
— Так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими!
Прочитайте вірш. Яка його головна думка?
І все на світі треба пережити.
І кожен фініш – це, по суті, старт.
І наперед не треба ворожити,
і за минулим плакати не варт.
Тож веселімось, людоньки на людях.
Хай меле млин свою одвічну дерть
Застряло серце, мов осколок, в грудях.
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено.
Хай буде все пробачене пробачено.
Хай буде вік прожито як належить.
На жаль, від нас нічого не залежить.
А треба жити. Якось треба жити.
Це зветься досвід, витримка і гарт.
І наперед не треба ворожити.
І за минулим плакати не варт.
Отак, як є. А може бути й гірше.
І може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще, –
не будь рабом і смійся, як Рабле!
Тож веселімось, людоньки на людях.
Хай меле млин свою одвічну дерть
Застряло серце, мов осколок, в грудях.
Нічого, все це вилікує смерть.
Хай буде все небачене побачено.
Хай буде все пробачене пробачено.
Єдине, що від нас залежить, –
принаймні вік прожити як належить.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/virshi-lini-kostenko-krashhi
До якого виду лірики належать усі прочитані на цьому уроці вірші?
Створюйте онлайн-тести
для контролю знань і залучення учнів
до активної роботи у класі та вдома