Вигук

особлива частина мови, що виражає почуття, емоції, волевиявлення мовця, не називаючи їх

службова частина мови, яку вживають для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення

службова частина мови, яка надає словам чи реченням додаткових відтінків у значенні або служить для творення слів і форм слів

службова частина мови, що виражає залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні чи реченні

не має лексичного значення,

є незмінною частиною мови,

виступає членом лише простого речення

має лексичне значення,

виступає одним із другорядних членів речення

не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови,

не має лексичного значення,

не змінююється,

не виступає членом речення

має лексичне значення,

членом речення не буває,

є незмінною частиною мови

поширені й непоширені

окличні й неокличні

емоційні, волевиявлення, звуконаслідувальні слова

модальні, словотворчі, формотворчі

матінко, лишенько, тьху

ой, нумо, ку-ку

ку-ку, му-у-у, леле

ану, киць-киць, Божечки

агов, ой Боже, киш

ану, стоп, марш

киць-киць, пхе, ай

кахи-кахи, тс-с, гав-гав

кахи-кахи, шу-шу, мур-мур

леле, ану, киць-киць

дзень, стоп, агов

матінко, стоп, ку-ку

цить, ой лишенько, тьху

дякую, вибачте, на здоров'я

стоп, агов, перепрошую

агов, марш, гей

на/добраніч, ой/лишенько

киць/киць, їй/Богу

до/побачення, ой/Боже

їй/бо, на/здоров'я

Ох торішнє літо так давно минуло!

Ох як весело на світі як весело стало!

Ой хмелю мій хмелю хмелю зелененький...

Ой де ж бо ти воле ти зоре таємна?

О Боже правий! За що така злоба? О, мій коханий, хто він, цей старий... (З тв. Л. Костенко).

О Боже правий! За що така злоба? О мій, коханий, хто він, цей старий... (З тв. Л. Костенко).

О Боже, правий! За що така злоба? О мій коханий, хто він, цей старий... (З тв. Л. Костенко).

О Боже правий! За що така злоба? О мій коханий, хто він, цей старий... (З тв. Л. Костенко).

Нумо, зберімося в купу тісніше!

Овва, над дорогою стоїть верба.

Ах, скільки струн в душі дзвенить!

Ох! Зірка в серце впала.

Гей, удармо в струни, браття, в золотії.

Ануте, заграйте що-небудь!

Цить, розумнице!

Ах, як не хочеться листу з дерева падати...

О боже мій милий! Така твоя воля, таке її щастя, така її доля! (Т.Шевченко.);

О, хто ж, о, що ж мені промовить слово? (В.Самійленко.); 

 Коли я став при мікрофоні, о, чом не мав орлиних крил! (М.Рильський.) 

Ой, як же ви мене налякали!

Тут чисто, ясно, весело, ох, як весело!

Гей ти, поле волошкове, молодість моя.

Якби-то я міг повернути неповторную юність мою

а) ха/ха, ку/ку, кар/кар, тік/так;

б) от/тобі/й/на, в/добру/путь, стук/грюк, брязь/дзінь:

г) тьох/тьох, ой/Боже, гав/гав, му/у/у.

дзень, кахи-кахи, шу-шу

тпру-у-у-у, киш-киш, киць-киць

агов, цить, тьху

а) Ой які високі гори!

б) Ой доню ти мене ж мене послухай!

в) Вибачте я запізнився!

г) Хлопці Геть звідси!

а) на/добраніч, киць/киць

б) ну/ну, о/го/го

в) до/побачення, му/у

г) будь/ласка, дзень/дзень

«Будь ласка» не кланяється, а «спасибі» спини не гне.

О, хотів би я сі мови знать!

Не кажи «гоп» поки не перескочиш

Ой хлопчику хороший мій, чому ти плачеш?

До побачення, ласкава весно!

"Трінь-трінь, трінь-трінь!" - почулося в цей час у садку.

Надривно, тривожно зазвучала трембіта: турурурууу.

"Чап-чап-чап-чап!" - пливе здалека по тихій річці...

Ой сину любий, відпочинь!

Ой дощ почався...

О земле рідна, знаєш ти свій шлях у бурі, у негоді.

О рідне слово, хто без тебе я?

ой-ой-ой, їйбо, дзень-дзень

ціп-ціп-ціп, ш-ш-ш-ш, їй право

у-у-у, будь-ласка, на добраніч

тук-тук-тук, на здоров'я, кар-кар

їй / богу, ого / го, ку / ку

ха / ха / ха, го / ді, му / у / у

тьох / тьох, кахи / кахи, а / гов

ох / хо / хо, а / ну, до / побачення

Ах, скільки радості, коли ти любиш життя!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

Боже, як багато у світі краси!

Гу-у-у! - диким звіром вило надворі.