Займенник

Самостійна частина мови, що означає назви предметів і відповідає на питання ХТО? ЩО?;

самостійна чстина мови, що означає ознаку (прикмету) предмета і відповідає на питання ЯКИЙ? ЧИЙ?

службова частина мови, що виражає залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні;

самостійна частина мови, що вказує на предмети, їх ознаки, кількість, але не називає їх і відповідає на питання ХТО? ЩО? ЯКИЙ? СКІЛЬКИ?

Особові;

присвійні;

прямі;

зворотний;

питальні;

відносні;

неозначені;

заперечні.

Весь, кожнім, інших, жодної;

той, уся, себе, її;

воно, котрий?, будь-що, аніякий;

котрийсь, абихто, жоден, хто.

Мені, моєму, цього, всім;

я, що, чиї, ніякий;

котрим, тією, нашою, ними;

себе, тебе, їх, когось.

особові;

зворотний;

неозначені;

вказівні.

зворотного;

присвійних;

вказівних;

відносних.

Себе, вся, абихто, ці, чиї;

який, вона, аніщо, той, наш;

їхній, ви, стільки, дехто, сам;

я, він, ми, хто, що.

Чий, всі;

ніякий, він;

скільки;

я, інший.

особами;

числами;

родами;

відмінками.

іменником;

прийменником;

прикметником;

числівником.

Аби-скільки, нідокого, будь хто;

казна-скільки, хто сь, ніде;

дечий, аби в якому, казна-що;

ніхто, чий небудь, де-сь.

Ніяку;

підмета;

присудка;

додатка;

означення;

обставини.